Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу 1 страница

Договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (договору енергопостачання) присвячено § 5 гл. 54 ЦК, § 3 гл. ЗО ГК, закони України від 16 жовтня 1997 р. "Про електроенергетику", від 12 липня 2001 р. "Про нафту і газ", від 10 лютого 2002 р. "Про питну воду та питне водопостачання", від 24 червня 2004 р. "Про житлово-комунальні послуги", від 2 червня 2005 р. "Про теплопостачання", численні підзаконні нормативні акти. Зокрема, до постанов Кабінету Міністрів України з цього питання належать Порядок постачання електричної енергії спожи­вачам, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 1999 р. № 441, Правила надання населенню послуг з газопоста­чання, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 (в редакції постанови від І4 квітня 2004 р. № 476), Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затв. постановою Кабі­нету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, та ін.; до актів Національної комісії регулювання електроенергетики України — Правила користування електричною енергією, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 (в редакції постанови від 17 жовтня 2005 р. № 910), Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, затв. нака­зом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25 серпня 2005 р. № 73/694, тощо. Згідно з ч. 2 ст. 714 ЦК до договору енергопостачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає І! суті відносин сторін.

Поняття договору енергопостачання.

Згідно зі ст. 714 ЦК за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (поста­чальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонен­тові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Характеристика договору енергопостачання.

1. Предметом договору енергопостачання є енергетичні та інші ресурси, що поставляються через приєднану мережу. Поняття "енергетичні ресурси" охоплюється іншим поняттям, що вжива­ється частіше — "енергоносії", до яких традиційно належать електро­енергія, нафта сира, нафтопродукти, газ природний, а також продукти їх переробки. До "інших ресурсів" належать, зокрема, теплоносії — рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачан­ня, опалення, вентиляції та технологічних установках; питна вода та інші ресурси.

Енергетичні та інші ресурси поставляються через приєднану мережу, точніше, через мережу, до якої безпосередньо приєднаний споживач — наприклад, питна вода подається за допомогою водо­проводу — системи трубопроводів, відповідних споруд та устатку­вання для розподілу і подачі питної води споживачам; газ, нафта, відповідно, через систему газо-, нафтопроводу тощо. Якщо енерге­тичний ресурс постачається не через приєднану мережу (газ — у балонах), відповідні відносини опосередковуються не договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, а договорами купівлі-продажу, поставки.

2. Сторонами договору енергопостачання є енергопостачальник і споживач.

ГК закріплює, що енергопостачальником може бути лише юридична особа. ЦК, натомість, такого обмеження не містить. За Законом "Про житлово-комунальні послуги" — актом спеціальним, порівняно з ГК, і прийнятим пізніше — суміжне поняття "виробник житлово-комунальних послуг" визначається як суб'єкт господарю- вання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, спрямовані на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а^акояувивез^йрі^щдбіідгових відходів у порядку, встановленому законодавством. Тобто, Закон не"оВмежує коло виробників лише юридичними особами. Тому, на нашу думку, цей термін слід тлумачити ширше і, за аналогією із Законом "Про електроенергетику", розуміти суб'єктів підприсм-

ч —- ' \ - •

ницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням енергії. ЇГдповідно,^споживачами енергії, за тим же Законом, є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використо­вують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

3. Споживач зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Згідно із ч. 6 ст. 272 ГК розрахунки за договорами енергопоста­чання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відпо­відно до вимог закону. Ціни на енергію можуть встановлюватися вільно, на розсуд сторін (див., зокрема, Умови та правила здій­снення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затв. постановою Національ­ної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12 серпня 1996 р. № 36), а також державою (див., зокрема, Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затв. постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 січня 2001 р. № 47) залежно від категорії споживачів енергії.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється^ як_ правило, у формГпопередньої оплати. За погодженням сторін можуть застбсб- Цуватйся планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

4. Споживач зобов'язаний дотримуватися передбаченого догово­ром режиму використання енергії, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання.

Згідно зі ст. 277 ГК абоненти користуються енергією з додержан­ням правил користування енергією відповідного виду, що затвер­джуються Кабінетом Міністрів України.

5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу є консенсуальним, двостороннім, оплатим до­говором і вважається^укладешім^Гмом'еїїту д о с я г н с н н я' с то р о н а м 11 згоди за всіма його істотними умовами.

§ 6. Договір міни

Загальні положення щодо міни (бартеру) містяться у § 6 гл. 54 ЦК та ст. 293 ГК. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", а також Законом України від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності" і прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався

і проблем, пов'язаних зі здійсненням бартерних операцій (див., и рема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 'ООО p. № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у і.іірміїснні спорів окремих норм чинного законодавства", від 22 ве- рптія 2000 р. № 01-8/516 "Про практику вирішення окремих кате­рній спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного

■ \ т\ України по перегляду рішень, ухвал, постанов)", оглядовий шгг від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами

■ \ ювої колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)"; див. також інформаційний лист ІВищого і псподарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 "Про к'икі питання практики застосування окремих норм чинного зако­нодавства у вирішенні спорів".

Поняття договору міни (бартеру).

Згідно зі ст. 715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна зі сторін юбов 'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Загальне визначення бартеру міститься і в п. 1.19 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибугку підприємств", відповідно до якого партером (товарним обміном) є господарська операція, яка перед­бачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь- якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку іл погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не перед- ьачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути ототожнюються. Договори міни залишаються

0 іним з найпопулярніших видів господарських договорів, щоправда, шажаючи на те, що товарообмінні операції створюють реальну можливість для товаровиробника заощаджувати на податкових и іатежах, зменшуючи тим самим надходження коштів до бюджету¹, ісржава активно вживає заходів щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті.

Зокрема, "з метою подолання кризових явищ в економіці, ско­рочення товарообмінних (бартерних) операцій, поліпшення фінан­сового становища підприємств та оздоровлення фінансів держави" Кабінет Міністрів України 17 березня 1998 р. прийняв постанову Щ 333, якою затвердив заходи щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті України. Статтею

1 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 "Про трощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів

малого підприємництва" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р. NL> 746/99) встановлено заборону суб'єктам підприємницької діяль-

Див.: Луць В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К, 10')') С II?

ності — юридичним особам, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, застосовувати інший спосіб роз­рахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготів­кового розрахунків коштами. В протоколі № 3 засідання Кабінету Міністрів України від 19 січня 2001 р. щодо товарообмінних бартер­них операцій у п. 4 розділу V доручено керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій вжити вичерпних заходів для макси­мального зменшення товарообмінних бартерних операцій. Нарешті, ст. 66 Закону України від 20 грудня 2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік" містить положення про заборону здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом бартерних операцій.

Характеристика договорів міни (бартеру).

1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріаль­ні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК договором міни може бути вста­новлений обмін майна на роботи (послуги).

Базовим законодавчим застереженням щодо можливості того чи іншого майна бути предметом операцій міни (бартеру) є положен­ня ч. 4 ст. 293 ГК, відповідно до якої не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі, якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Стосовно бартеру в зовнішньо­економічній діяльності постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" затверджені переліки товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеконо­мічної діяльності забороняється.

2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська опе­рація (див. визначення Закону "Про оподаткування прибутку під­приємств") із притаманними їй обмеженнями, зокрема, щодо її суб'єктів або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає.

Поняття господарської операції визначене в ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", за якою господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капі­талі підприємства (вживається термін "підприємство", оскільки дія цього Закону не поширюється на фізичних осіб).

Господарські операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Підтвердження цього можна знайти в листі Міністерства юстиції України від 8 липня 1999 р. № 17-9-1413 "Стосовно операцій по проведенню взаємо- заліків", положення якого фактично ототожнюють господарські операції та господарську діяльність. Господарською діяльністю, в і ною чергу вважається будь-яка діяльність особи, направлена на "фимання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації їдкої діяльності є регулярною, постійною та сутгєвою (п. 1.32 ст. 1 >лкону "Про оподаткування прибутку підприємств"). У цьому разі учасниками бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти госпо- іарювання, тобто зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підпри- < мницької діяльності (див. ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. lipo ліцензування певних видів господарської діяльності").

У разі, якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивільно- правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні та/або фізичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів під­приємницької діяльності.

3. Згідно з ч. 2 ст. 715 ЦК та ч. 2 ст. 293 ГК сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі- продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якшо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК).

4. Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких засто­совуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового <. гатусу сторін договору міни.

5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є го- ювною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу.

I Іа це вказується і у визначенні бартеру, шо міститься в п. 1.19 ст. 1 іакону "Про оподаткування прибутку підприємств" — бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види і л ліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)".

6. Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості', що, в свою чергу, нерозривно пов'язане

II визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сто­рони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати і х вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на юдану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи зі звичайних цін на такі товари (роботи, послуги)².

Визначення звичайної ціни міститься в п. 1.20 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно із яким звичайною вважається ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, вклю­чаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. У разі, коли ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Трохи інше визначення міститься в Указі Президента України від 23 липня 1998 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", відповідно до ст. 13 якого звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

Згідно з ч. З ст. 293 ГК за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Таке ж положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК.

7. Строки договорів міни та бартеру в межах України законо­давством не встановлені, тому в цьому питанні можливе застосуван­ня положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контракта­ції. Щодо строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

8. Договір міни (бартеру) є консенсуальним, двостороннім, оп- латним договором і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.

Додаткова література:

1. Демченко Н. Особливі умови договору купівлі-продажу об'єк­тів приватизації // Право України. — 1999. — № 11. — С. 49—51.

2. Заїка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

3. Заїкін Ю. Проблема захисту постраждалих від неякісної про­дукції та можливі шляхи її вирішення // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 5. — С. 41—45.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. O.B. Дзери. — К., 1998.

5. Зразки цивільно-правових документів: Науково-практичний посібник / За ред. В.О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

6. Косинов С. Особенности правовых норм, обеспечивающих за­щиту прав потребителей по договору купли-продажи // Право Ук­раїни. - 1999. - № 1. - С. 90-92.

7. Крылова З.Г. Ответственность по договору поставки. — М., 1987.

8. Кукина Т.Е. Предмет договора поставки // Право и экономи­ка. - 2001. — № 1. — С. 19-27.

9. Луць В.В. Контракта у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / '.а ред. В.М. Коссака. — К., 2004.

11. Наумова Л. Договор поставки: наиболее типичные ошибки // Хозяйство и право. — 1999. — № 2. — С. 106—108.

12. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О. В. Старцева. — К., 2005 (600 с.).

13. Притыка Д.Н., Осетинский А.И. Правовое регулирование поставок. — К., 1989.

14. Токар І.Л. Деякі проблеми правового регулювання приймання продукції (товарів) покупцем // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1998. - № 2. - С. 252-258.

15. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 1999!

16. Цивільне право України: Навч. посібник / За ред. І.А. Бирю­кова, Ю.О. Заіки. - К., 2004.

17. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

19. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной тор­говли. - М., 1993.

20. Юдін С. О. Міжнародний договір купівлі-продажу. — Харків, 1994.

Глава 25

Договір дарування як різновид договорів про безоплатну передачу майна.

Договори про передачу майна з умовою здійснення періодичних виплат

§ 1. Договір дарування.

§ 2. Договір ренти.

§ 3. Договір довічного утримання (догляду).

§ 1. Договір дарування

Базою для визначення договору дарування є норми ЦК (гл. 55); відповідні правові норми щодо безповоротної фінансової допомоги і а безоплатного надання товарів (робіт, послуг) містяться в Законі І Іро оподаткування прибутку підприємств". Додатково особливості інституту пожертви як різновиду дарування визначені законами» країни від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні іріанізації" та від 22 жовтня 1999 р. "Про гуманітарну допомогу"

Поняття договору дарування.

Згідно зі ст. 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дару- вальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Характеристика договору дарування.

1. За договором дарування одна сторона передає іншій стороні майно. Предметом договору дарування можуть бути як матеріальні (рухомі або нерухомі речі), нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові кошти. Підтвердження цього можна знайти в ст. 718 ЦК, а також в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 якого, зокрема, відносить до безповоротної фінансової допомоги суми коштів, передані платнику податку згідно з дого­ворами дарування, іншими подібними договорами; також згідно з п. 1.23 ст. 1 цього Закону за договорами дарування можуть надава­тися як майно (товари), так і роботи (послуги).

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

На договори дарування як і на договори купівлі-продажу поши­рюються обмеження щодо можливості відповідного майна бути предметом договору дарування. Проте на відміну від договору купівлі-продажу, на договори дарування не поширюються вимоги щодо якості їх предмета. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або нести витрати, пов'язані з їх виправ­ленням, або обмінювати дар на якісну річ, навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару^[71]. Але згідно зі ст. 721 ЦК якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зо­бов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшко­дувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи корис­тування дарунком.

2. За договором дарування дарувальник безоплатно передає обдарованому майно у власність. Таким чином, за договорами дарування чи іншими подібними договорами товари надаються безоплатно на умовах, що не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріаль­них активів чи їх повернення; відповідно, кошти передаються згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами на умовах, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів. Згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок
■. іаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію •і.цінового або немайнового характеру, не є договором дарування.

ііа договори дарування, як і на договори кулівлі-продажу, по­ширюються обмеження стосовно можливості певних суб'єктів на» > п вати у власність майно за договором дарування. Наприклад, майно, їмо иабувається державним підприємством, установою, орган і за їм ю, в тому числі за договорами дарування, належить йому на праві мінного господарського відання або оперативного управління, а Цс на праві власності.

Різновидом договору дарування є договір про пожертву. Згідно;і ст. 729 ЦК пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей і ля досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Специ­фіка ііого, порівняно з класичним договором дарування, полягає в і ому, що пожертвувач має право здійснювати контроль за вико­ристанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву і, відповідно, вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням!с г. 730 ЦК).

3. Сторонами Договору дарування є дарунальник та обдаровува­ний. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. І ст. 720 ЦК). Проте..імоіїодаїіспіом встановлено обмеження щодо можливості укла- іення певними суб'єктами договорів дарування. Так, згідно з ч. 2 її. 68 та ч. 2 ст. 720 ЦК батьки (усиновителі, опікуни) не можуть, ижрема, здійснювати дарування від імені дітей (усиновлених, пі юпічних).

Юридичні особи укладають договори дарування в межах спе­ціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх уста­новчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК прямо встановлює, що юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть складати договір дарування між собою, якщо право здійснювати злрування прямо встановлено установчим документом даруваль­ника. Це положення не поширюється на право юридичної особи складати договір пожертви з обмеженнями, встановленими нижче.

І 50

Законодавство не містить обмежень щодо прийняття юридичними особами дару¹. Водночас згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів 'і країни від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про управління майном, що і у загальнодержавній власності" (ч. 2 ст. 75 ГК) підприємствам, що і у їагальнодержавній власності, заборонено передавати безоплат­но закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і сі іановам, а також громадянам.

4. Момент передання дару дару вальни ком обдаровуваному зазна­чається в договорі дарування. Дарувальник може передати дар до, під час або після укладення договору дарування. Прикладом останнього є положення ст. 723 ЦК, які прямо дозволяють вста­новлювати у договорі дарування обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальни­ка передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановле­ної договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дару­вання припиняється.

Як дарувальник, так і обдаровуваний мають право в односто­ронньому порядку відмовитися від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. За ст. 724 ЦК дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Об­даровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.

5. Згідно зі ст. 725 ЦК договором дарування може бути встанов­лений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового харак­теру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про висе­лення тощо). Відповідно, дарувальник має право вимагати від обда­ровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаро­вуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повер­нення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкоду­вання його вартості.

6. Законодавством встановлені особливості розірвання догово­ру дарування. Так, за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особ­ливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дігей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

. Іарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, н лііо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Також дару- д.і іьник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо наслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що ста- ікшип, історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути юищена або істотно пошкоджена.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору даруван­ня, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

7. Вимоги щодо форми договору дарування встановлені ст. 719 11К; крім того на нього поширюються загальні вимоги щодо форми правочинів (ст.ст. 205—210 ЦК; ст. 181 ГК).

Договір дарування предметів особистого користування та побу- іового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів іромадян укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі також укладається договір дару­вання майнового права, договір дарування з обов'язком передати трунок у майбутньому та договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність.

Дата добавления: 2015-05-31