Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу 2 страница

8. Договір дарування є специфічним договором щодо порядку ііого укладення. За загальними правилами він вважається укладеним і моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором.

Відповідно до ст. 722 ЦК право власності обдаровуваного на дару­нок виникає з моменту ііого прийняття. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прий­няття. Крім того, прийняття обдаровуваним документів, які посвід­чують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Специфіка встановлена законодавством щодо договору про пожертву — він, як і традиційний договір дарування, є реальним договором, проте вважається укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК).

Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому і. консенсуальним договором, оскільки у разі настання строку (тер­міну) або відкладальної обставини, встановлених ним, обдарову­ваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК), і вважається укладе­ним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. При визначенні останніх доцільно, зокрема, звертатися то ч. З ст. 180 ГК, згідно з якою при укладенні господарського дого­вору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціпу і а строк дії договору.

§ 2. Договір ренти

Поняття договору ренти.

Згідно зі ст. 73 і ЦК за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Характеристика договору ренти.

1. Сторонами договору ренти є одержувач ренти і платник ренти, якими згідно із загальним положеннями ст. 733 ЦК можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Стосовно фізичних осіб — сторін договору ренти, незалежно від наявності чи відсутності у них статусу суб'єкта підприємницької діяльності, законодавство не висуває жодних особливих вимог. Таким чином, для набуття можливості укладання договору ренти (як і для здійснення більшості інших правочинів) фізична особа повинна мати необхідний обсяг право- та дієздатності.

У разі, якщо сторонами (або однією зі сторін) є юридичні особи, діють загальні правила щодо обмеження укладання договору ренти, як і будь-яких інших договорів обсягом їх спеціальної праводієз- датності — можливість укладання такого виду договорів повинна бути передбачена засновницькими документами юридичних осіб і їм не суперечити.

2. Одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно.

Термін "передає" щодо майна, що складає предмет договору

ренти, тлумачиться достатньо широко і опосередковує декілька цивільно-правових способів передачі прав власності на майно. Це наочно ілюструє ст. 734 ЦК, за змістом якої договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність плат­ника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Іншими словами, одержувач ренти або продає або дарує майно, що є предметом договору ренти, платникові ренти. Проте у разі, якщо одержувач ренти передав майно на оплатній основі (продав) платнику ренти, останній не позбавляється обов'язку виплачувати колишньому власнику майна (одержувачеві) ренту. Необхідність виплати ренти є основною характерною ознакою договору ренти, що відрізняє цей вид договорів від інших схожих правових кон­струкцій.

Законодавство не встановлює, яке саме майно може бути пред­метом договору ренти. Отже, за договором ренти може передавати­ся будь-яке рухоме та нерухоме майно, а говорячи мовою Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" — будь-які матеріальні і а нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, в отри­манні яких зацікавлений платник ренти.

Майно передається у власність платника ренти за певних умов, [окладно розглянутих у попередніх главах стосовно інститутів купівлі-продажу та дарування:

1) право передання майна, що є предметом договору ренти, у власність іншій особі належить власнику майна. Іншими словами, одержувач ренти повинен мати повноваження на відчуження майна, що є предметом договору ренти, які опосередковуються наявністю у нього статусу власника цього майна;

2) платник ренти повинен мати право на прийняття майна, що < предметом договору ренти, у власність. Наприклад, згідно зі Спе­ціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток № 2 до постанови Верховної Ради України від і 7 червня 1992 р.) право власності на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю і нарізними стволами) може бути набуто громадянином за умови отримання ним спеціального дозволу органів внутрішніх справ, який, у свою чергу, видається за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку. Якщо особа — платник ренти не відпові­дає віковому цензу, отримати дозвіл на набуття майна, що перера­ховане у Спеціальному порядку, вона не зможе, а, отже, і набути права власності на майно;

3) майно дія того, щоб стати предметом договору ренти, не повинне бути обмежене у цивільному обігу. Наприклад, якщо майно, призначене для передачі платнику ренти, зазначене у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, і ромадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток № 1 до постанови Вер­ховної Ради України від 17 червня 1992 р.), воно за своєю правовою природою не може знаходитися у власності означених осіб, а, отже, і передаватися ними іншим особам, в тому числі і за договором ренти.

3. Платник ренти періодично виплачує одержувачеві ренти певну грошову суму або ренту в іншій формі. Відповідно до ст. 737 ЦК рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передан­ня речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти, а також її розмір встановлюється договором ренти.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не вста­новлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до іміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо піше не встановлено договором.

Реалізація права власності платника ренти на майно, набуге внас- іідок укладення договору ренти, про що йшлося в попередньому пункті характеристики, обмежується спеціальними засобами за­безпечення виконання його зобов'язань щодо виплати ренти. Так, згідно зі ст. 735 ЦК у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Крім того, за положеннями ч. 2 цієї статті платник ренти має право відчужувати будь-яке майно, пе­редане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена також шляхом встанов­лення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного квар­талу, якщо інше не встановлено договором ренти (ст. 738 ЦК).

4. Договором ренти може бути встановлений обов'язок випла­чувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ч. 2 ст. 731 ЦК). Від того, якою — безстроковою чи строковою — є рента, залежать, зокрема, специфічні права сторін договору ренти на його припинення.

Так, платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти. Умови відмови можуть бути встановлені договором. У такому разі договір ренти припиняється після спливу 3 місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на 1 рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі й строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Різниця між відмовою платника безстрокової ренти від договору ренти та вимогами одержувача ренти про розірвання договору ренти полягає у тому, що відмова з боку платника здійснюється в одно­сторонньому порядку, а примусове задоволення вимог одержувача ренти щодо розірвання договору ренти — в судовому порядку за винятком випадків розірвання договору ренти за погодженням сторін.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розір­вання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передано у власність платника ренти

Ьс доплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти мас право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержу­вач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

5. Згідно зі ст. 732 ЦК договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна лід виплату ренти — також державній реєстрації.

6. Договір ренти є консенсуальним, двостороннім договором: права і обов'язки сторін виникають після досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.

§ 3. Договір довічного утримання (догляду)

Поняття договору довічного утримання (догляду).

Згідно зі ст. 744 ЦК за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) j? власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Суть договору довічного утримання (догляду) зводиться до пере­дачі майна однією особою іншій у власність в обмін на одержання утримання у вигляді коштів та (або) інших матеріальних благ та догляду у вигляді послуг. Вони надаються особі, що передає майно за договором, персонально і довічно. Майно стає власністю на­бувача одразу після оформлення договору і за життя відчужувача.

Характеристика договору довічного утримання (догляду).

1. Сторонами договору довічного утримання є відчужувач і набувач.

Згідно зі ст. 746 ЦК відчужувачем у договорі довічного утриман­ня (догляду) може бути лише фізична особа. Це випливає, власне, з природи цього договору — фізична особа може потребувати утри­мання та (або) догляду, яке їй надається за договором на відповід­ний період — до її фізичної смерті (довічно) — що теж притаманне тільки фізичній особі. Відповідно, юридична особа не може бути відчужувачем за цим договором.

Фізична особа може стати відчужувачем незалежно від її віку та стану здоров'я. З огляду на те, що на нідчужувачів поширюються норми гл. 4 ЦК щодо дієздатності фізичних осіб, вік та стан здоров'я мають значення для них лише у контексті моменту виникнення (обсягу існуючої) дієздатності. Відчужувачем може стати будь-яка дієздатна фізична особа; при цьому не має значення ступінь її працездатності — за ЦК відчужувачем може бути і працездатна особа — важливим є лише її бажання довічно отримувати утриман­ня та (або) догляд. Відчужувачами можуть бути і батьки, шо діють від імені малолітньої дитини (з дозволу органів опіки і піклування)

На стороні відчужувана у договорі довічного утримання (догляду) може бути як одна, так і декілька фізичних осіб. Прикладом остан­нього є випадок, коли майно належить відчужувачам на праві спіль­ної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на прані спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього спів­власника у спільному майні або визначення співвласниками порядку користування цим майном (ст. 67 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 747 ЦК).

Водночас законодавство не містить заборони виступати на сто­роні відчужувача особам, яким майно належить на праві спільної часткової власності.

Частина 4 ст. 746 ЦК дозволяє укладення відчужувачем договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи. У цьому разі, поряд з відчужувачем, в договірні відносини вводиться новий учасник — отримувач платежів (послуг із догляду). Ця особа не вважається відчужувачем, оскільки, власне, нічого не відчужує на користь набувача, проте згідно зі ст. 511 ЦК виступає кредитором стосовно останнього, тобто особою, яка вимагатиме від набувача виконання його обов'язків за договором довічного утримання (догляду). Іншими словами, договір довічного утримання (догляду) укладається набувачем з відчужувачем, який передає набувачу від­повідне майно, проте набувач здійснює платежі (надає послуги із догляду) не відчужувачу, а визначеній ним третій особі. Якщо договір довічного утримання (догляду) укладається на користь третьої особи, остання повинна бути чітко вказана в договорі.

Законодавство також не забороняє передбачити в договорі обов'язки набувача одночасно стосовно відчужувача і третьої особи (або осіб). У цьому разі на боці кредитора виникає гак звана "мно­жинність", що вимагає підвищеної уваги до деталізації обов'язків набувача (боржника) стосовно кожної з таких осіб.

Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути як повнолітня дієздатна фізична, так і юридична особа. На відміну від відчужувача, щодо набувача — фізичної особи ЦК чітко закріп­лює не тільки обов'язкову наявність у неї повної дієздатності, але й встановлює віковий ценз — досягнення особою повноліття.

Можливість участі на стороні набувача юридичних осіб обумов­лене характером його обов'язків — надання утримання та (або) організація догляду, виконання яких не залежить від юридичного статусу набувача. При цьому законодавство не пред'являє жодних вимог щодо організаційно-правової форми такої юридичної особи. Таким чином, набувачами можуть бути як комерційні, так і некомерційні юридичні особи. У тих випадках, коли набувачем є юридична особа, вона повинна бути організацією, для якої в силу її правоздатності укладення такого роду договорів і надання послуг з утримання (догляду) є однією з цілеіі діяльності.

На стороні набувача можуть бути як одна, так і декілька фізичних • >сіб. У цьому разі вони стають співвласниками майна, переданого м за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності (ч. З ст. 746 ЦК) — тобто без визначення часток кожного з них у праві власності. Незважаючи на відсутність безпо­середньої вказівки у Кодексі, за аналогією у договорі довічного ут­римання (догляду) не виключається участь декількох юридичних осіб, а також разом — фізичних і юридичних осіб.

У разі, якщо договір довічного утримання (догляду) укладався під час перебування набувача у шлюбі, за загальним правилом ст. 60 ЦК майно, набуте внаслідок укладання такого договору на­лежить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Після смерті відчужувана відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік мають право розпоряджатися майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за.. тс мною згодою. Під час дії договору довічного утримання (югляду) подружжя за взаємною згодою може користуватися майном, якщо це не суперечить умовам самого договору.

Законодавство допускає заміну набувача «- фізичної особи за поговором довічного утримання (догляду). Згідно зі ст. 752 ЦК обов'язки набувача — фізичної особи за договором довічного утри­мання (догляду) у разі неможливості їх подальшого виконання з підстав, що мають істотне значення, можуть бути передані за згодою відчужувана члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Підмова відчужувана у наданні згоди на передання обов'язків на­сувана за договором довічного утримання (догляду) іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги трива- іість виконання договору та інші обставини, які мають істотне Ціачення.

2. Відчужувач передає набувачеві нерухоме майно або рухоме майно, що має значну цінність. Загальною вимогою до відчужу­ваного за договором довічного утримання (догляду) майна є його іборегао здатність¹.

Згідно з Законом України від і липня 2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (див. гакож ст. 181 ЦК) до об'єктів нерухомого майна належать земельні и. іянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінен­ня та зміни їх призначення. ЦК як приклад нерухомого майна, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду), називає житловий будинок, квартиру або їх частину тощо.

Крім того, ст. 191 ЦК вважає нерухомістю підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення нідпрн-

Див.: Костюченко О. Договір довічного утримання // ІіПр: // «»«minjust.gov иа / ¹сіо=сіг&сіісі--4814&5Ісі=соттет5 ємницької діяльності. Згідно з цією статтею до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призна­чені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позна­чення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс також може передаватися за договором довічного утримання (догляду). Проте на сьогодні переважна більшість договорів довічного утримання (догляду) укладається з приводу житлових приміщень будинків, квартир. Це зумовлено відсутністю в більшості громадян, що потре­бують утримання, іншого нерухомого майна, що належить їм на праві власності.

Крім того, відповідно до ст. 377 ЦК до особи, яка придбала жит­ловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; незважаючи на наявність терміна "придбала", ця норма поширюється і на відно­сини, що виникають з договору довічного ут римання (догляду). Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жит­ловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Загальне визначення рухомого майна міститься у ч. 2 ст. 181 ЦК, яка до рухомих відносить речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Закон України від 18 листопада 2003 р. "Про забезпе­чення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає рухоме майно як окрему рухому річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'яз­ки. Категорія "значна цінність" стосовно рухомого майна як пред­мету договору довічного утримання (догляду) законодавством не визначена, тому визначається кожного разу окремо — на розсуд сторін.

Рухомим майном, що може бути предметом договору довічного утримання (догляду), може бути майно, яке за визначенням Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" належить до групи 2 основних фондів: автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електро­механічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) облад­нання, устаткування та приладдя до них, вартість яких перевищує 1000 гривень (п. 8.2 ст. 8). До рухомого майна, що має значну цін­ність, також можуть бути віднесені, зокрема, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти.

Законодавство не містить заборони на те, щоб предметом догово­ру довічного утримання (догляду) були майнові права. Предметом юговору не можуть бути права вимоги, якщо вимога має особистий характер — зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, авторські права^[72].

З метою забезпечення виконання договору довічного утриман­ня (догляду) ч. З ст. 754 ЦК, зокрема, встановлюється, що втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, ие Є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'яз­ків перед відчужувачем.

3. Майно, що є предметом договору довічного утримання (догля- лу), передається відчужувачем набувачу у власність.

Зважаючи на те, що за договором довічного утримання (догляду) відчужувач повинен передати набувачу майно у власність, він, у свою чергу, повинен мати це майно на праві власності. Також оскільки відчужувач повинен передати майно у власність набувачу, останній повинен мати право його прийняти, тобто стати його влас­ником.

Законодавством України установлені певні обмеження щодо можливості окремих осіб бути власниками відповідного майна. На­приклад, Земельним кодексом України встановлено заборону на придбання у власність іноземними юридичними та фізичними осо­бами, а також особами без громадянства земельних ділянок сільсько- і осподарського призначення, а ділянки, придбані такими особами у спадщину (за аналогією — і за договорами довічного утримання), підлягають відчуженню протягом одного року (ст.ст. 81—82). У тако­му разі укладення договору довічного утримання (догляду) виключається, оскільки набувач хоча і стає одразу власником майна, розпорядитися ним (в тому числі відчужити) до моменту смерті відчужувача, як вимагає Кодекс, він не може.

Згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадково- ю пошкодження (псування) майна несе його власник, відповідно,) моменту набуття права власності на майно, що є предметом юговору довічного утримання (догляду), ризик випадкової його іагибелі переходить до набувача.

4. Набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриман­ням та (або) доглядом.

За змістом Закону України від 13 січня 2005 р. "Про забезпечен­ня організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та птей, позбавлених батьківського піклування" під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресур­сами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та ство­рення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.

Поняття "догляд" законодавством не визначене і означає в широкому розумінні нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний З наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором, тощо.

Згідно зі ст. 749 ЦК у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися від­повідно до засад справедливості та розумності.

Крім того набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача по­ховати його, навіть якщо це не було передбачено договором до­вічного утримання (догляду). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його по­ховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане на­бувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем (ч. З ст. 754 ЦК).

Також набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переда­ний за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ч. 2 ст. 750 ЦК).

Договір довічного утримання (догляду) може передбачати як суто обов'язки набувача щодо утримання відчужувача, так і обмежуватися обов'язками набувача з догляду за відчужувачем без матеріального його забезпечення; проте ці обов'язки можуть бути поєднані. У будь-якому разі конкретний обсяг обов'язків набувача визначаються договором.

5. Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги із догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.

За ст. 755 ЦК договір довічного утримання (догляду) може бути припинений у зв'язку зі смертю відчужувача або шляхом його розір­вання за рішенням суду. При цьому розірвання договору довічного утримання (догляду) відбувається:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Припинення договору довічного утримання (догляду) у зв'язку зі смертю відчужувача відповідає строковій природі цього договору. При цьому для припинення договору немає значення, внаслідок чого настала смерть відчужувача — хвороба, старість тощо (при­родні чинники) чи внаслідок застосування насилля з боку інших осіб (каліцтво, доведення до самогубства). В останньому випадку особи, зазначені у ст. 1200 ЦК, мають право на отримання сум, які виплачувалися за договором довічного утримання (догляду) за життя відчужувача, проте вже не за договором і не від набувача, а в силу вказівок закону.

У разі смерті набувача — фізичної особи можливе як припинення договору довічного утримання (догляду), так і його продовження. За ст. 757 ЦК обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спад­коємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. У разі, якщо у набувача немає спадко­ємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно, а договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Подібним чином вирішується питання щодо продовження дого­вору довічного утримання (догляду) щодо набувача — юридичної особи, якщо вона припиняється шляхом реорганізації. У разі при­пинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступ­ників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), пе­реходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором до­вічного утримання (догляду).

Розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків є прикладом так званої "відповідальності без вини" на­бувача. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повер­нення. Витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Згідно з ч. 2 ст. 756 ЦК у разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, про­тягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Стаття 755 ЦК не конкретизує підстави, за яких набувач може висунути вимоги щодо розірвання договору довічного утримання (догляду) (п. 2 ч. 1). На нашу думку, такими підставами можуть бути:

1) неможливість виконання набувачем договору з підстав, що мають істотне значення (наприклад, хвороба набувача), невигідність договору довічного утримання (догляду) для набувача (наприклад, коли сума, належна до сплати за договором довічного утримання (догляду), відповідно до закону була збільшена настільки, що внаслідок виплати збільшеної суми набувач втрачає вигоди, на одер­жання яких він міг розраховувати при укладенні договору (ст. 535 ЦК);

2) у разі істотного порушення договору від чужу вам см (наприклад, непередання майна за договором, передання майна із необумовле­ними недоліками чи обтяженнями).

6. Відносини довічного утримання (догляду) оформлюються договором. Згідно зі ст. 745 ЦК договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами договору довічного утримання (догляду) вимоги закону про його нотаріальне посвід­чення він є нікчемним з моменту його вчинення, тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання чого не вимага­ється судом. Проте, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбу­лося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвід­чення договору не вимагається (ст. 220 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-31