Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди

Договору найму будівлі або іншої капітальної споруди присвя­чено положення § 4 гл. 58 ЦК. Вони визначають специфіку цього виду договору порівняно із нормами § І означеної глави ЦК, що встановлюють загальні положення щодо договору найму.

Поняття договору найму будівлі або іншої капітальної споруди.

Законодавство не містить визначення цього виду договору, тому ноно формулюється, виходячи із загальних положень ст. 759 ЦК — іа договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві будівлю або іншу капітальну споруду в користування за плату на певний строк.

Характеристика договору найму будівлі або іншої капітальної споруди.

1. Сторонами договору найму будівлі або іншої капітальної споруди є наймодавець і наймач. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно з підпунктом 9.1.4 п. 9.1 ст. 9 Закону України від 22 травня '003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб" у разі, якщо най- модавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприєм­ницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку — орендодавця за формою і а в спосіб, установлені Кабінетом Міністрів України.

2. Предметом договору, що розглядається, є будівля або інша капітальна споруда.

Згідно з гі. І Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затв. наказом Державного комітету України по стандар­тизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 р. № 507, спорудою є будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та облад­нання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Визначення поняття "капітальна споруда" немає в законодавстві, тому, на нашу думку, під цим терміном розуміється споруда, яка підпадає під визначення поняття "нерухоме майно", що міститься в ст. 181 ЦК, тобто, споруда, переміщення якої є неможливим без її знецінення та зміни її призначення.

Різновидом споруд, за зазначеним вище Класифікатором, є будівлі. Будівлями є споруди, що складаються з несучих та огород- жувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

3. Наймодавець передає або зобов'язується передати будівлю або іншу капітальну споруду в користування наймачу.

Згідно зі ст. 795 ЦК передання наймачеві будівлі або іншої капі­тальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами до­говору. З цього моменту договір найму припиняється.

Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користуван­ня усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не Є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встанов­лено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

4. Будівля або інша капітальна споруда передається за плату на певний строк. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, і пзначається сторонами самостійно. У разі, якщо будівля (споруда) державним чи комунальним майном, розмір плати за його ви- ористання визначається відповідно до Закону "Про оренду ч'ржавного та комунального майна" та підзаконних нормативних 'ктів (див., зокрема, Методику розрахунку і порядок використання іати за оренду державного майна).

5. Будівля або інша капітальна споруда передається на певний і рок. Законодавство не обмежує ані мінімального, ані максималь­ного строку, на який договір може бути укладений. Проте, від строку, на який укладається договір, залежить, зокрема, форма договору н.німу.

За вимогами ст. 793 ЦК договір найму будівлі або іншої капі- і лдьної споруди (їх окремої частини) у будь-якому разі укладається \ письмовій формі. Якщо такий договір укладається строком на і іин рік і більше, він підлягає нотаріальному посвідченню. Крім: ого, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладений на строк не.менше одного року, підлягає державній реєстрації. Така реєстрація відбувається за правилами і процедурою, зазначеними у

I пмчасовому порядку державної реєстрації правочинів шляхом вне­сення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.

6. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди може ••. ги як консенсуальним, так і реальним, є двостороннім, оплат-

^II им договором.

§ 6. Договір найму транспортного засобу

Договору найму транспортного засобу безпосередньо присвяче- ііій § 5 гл. 58 ЦК. Саме в цих положеннях зазначена його специфіка порівняно з іншими різновидами договору найму. Експлуатація рднспортних засобів, взятих у користування за договором найму, ііпенюється за нормами транспортного законодавства.

Поняття договору найму транспортного засобу.

За змістом ст. 759 ЦК за договором найму транспортного засобу паймодавець передас або зобов'язується передати наймачеві тран­спортний засіб в користування за плиту на певний строк.

Характеристика договору найму транспортного засобу.

1. Предметом договору найму є транспортний засіб.

Визначення поняття "транспортний засіб" законодавство не пегить. Його можна визначити, виходячи із загального поняття Транспорт", який, у свою чергу, згідно зі ст. 1 Закону України від іі) листопада 1994 р. "Про транспорт" є галуззю суспільного вироб- пцтва, що покликана задовольняти потреби населення та суспіль­но виробництва в перевезеннях. Відповідно, технічні засоби, за чюмогою яких здійснюються такі перевезення, є транспортними.іеобами.

Видами транспорту за ст. 21 Закону "Про транспорт" є тран- порт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий тран­спорт; трубопровідний транспорт, а за ст. 306 ГК — космічний тран­спорт. Тому транспортні засоби різняться, залежно, зокрема, від виду транспорту, до якого вони належать (наприклад, автомобіль­ний транспорт), від функціонального призначення (наприклад, автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп — ст. 1 Закону України від 5 квітня 2001 р. "Про автомобільний транспорт" (в редакції Закону від 23 лютого 2006 р.) та за іншими ознаками.

Стаття 798 ЦК визначає, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він пере­дається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Також сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

2. Сторонами договору найму транспортного засобу є най- модавець і наймач. Ними за загальними положеннями ЦК можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Умовою укладення договору найму транспортного засобу є наявність у сторін право- та дієздатності у повному обсязі.

3. Транспортний засіб передається в користування. Згідно зі ст, 800 ЦК наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відпо­відно до призначення транспортного засобу. При цьому наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному тех­нічному стані; він також несе витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів.

Разом з тим, страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем. Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється, зокрема, Законом України від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

4. Транспортний засіб передається за плату. Розмір плати визначається сторонами за погодженням між собою. У разі, якщо транспортний засіб знаходиться у державній чи комунальній власності, плата за використання його на умовах договору найму (оренди) визначається із врахуванням вимог Закону "Про оренду державного та комунального майна" та інших нормативних актів. Наприклад, згідно з п. 7 Методики розрахунку і порядок викорис­тання плати за оренду державного майна розмір річної орендної мін у разі оренди окремого індивідуально визначеною майна ранспортні засоби належать саме до такого майна) встановлюється і модою сторін, але не менш як 5% вартості орендованого майна,;. разі, коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва — не ігніїї як 4% вартості орендованого майна.

5. Транспортний засіб передається на строк. Строк користування • рлнспортним засобом встановлюється в договорі і законодавчо не ".•межується мінімальними чи максимальними значеннями.

6. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій •рормі". Договір найму транспортного засобу за участю фізичної чі. оби підлягає нотаріальному посвідченню.

7. Договір найму транспортного засобу може бути як консен- і.альним, так і реальним, є двостороннім, оплатиим договором.

§ 7. Договір лізингу

Лізинг є специфічним різновидом найму (оренди), що в деяких мшадках може поєднувати в собі ознаки купівлі-продажу (постав-. п). Підтвердженням цього <. положення ч. 2 ст. 806 ЦК, відповідно ю яких до договору лізингу застосовуються загальні положення;ро наіім (оренду), кугіівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним лконодавством.

Основними нормативними актами в сфері регулювання лізин­гових відносин є ЦК (§ 6 гл. 58), ГК (ст. 292), а також Закон "Про фінансовий лізинг". Крім того, оскільки операції фінансового піингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються пмоги Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги а державне регулювання ринків фінансових послуг" та відповід- 8ПХ підзаконних нормативних актів. Серед гіідзаконних актів, що.•:улююгь відносини лізингу, доцільно відзначити Порядок ви- ористання коштів державного бюджету, що спрямовуються на ридбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового омплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затв. постановою Кабінету Міністрів України і.т 10 грудня 2003 р. № 1904, Порядок використання коштів держав­но бюджету, які виділяються на надання кредитів для здійснення 'ііерацій з фінансового лізингу авіаційної техніки, затв. постановою ¹ лбінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 469, а серед ■і юмчих — наказ Міністерства України у справах науки і техноло- щ від 3 березня 1998 р. № 59 "Про затвердження нормативних '«(іі'гів щодо порядку фінансування інноваційних проектів", яким, ■ 'крема, було затверджено Примірний договір фінансового лізингу і Примірний інноваційний договір, який передбачає застосування |іінансового лізингу. Крім того лізингові відносини, що складаються пт час морських перевезень, регулюються спеціальним норма- пвним актом — Кодексом торговельного мореплавства України і і а на 2 розділу VI).

Поняття договору лізингу.

Згідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізинго- давець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізинго- одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лїзингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лїзингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Схоже визначення лізингу містить ГК, ст. 292 якого визначає лізинг як вид господар­ської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що нале­жить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

ЦК називає передачу у лізинг майна, що належить лізингодавцю і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержу­вачем, "прямим", а майна, що спеціально придбавається для пере­дачі у лізинг відомому лізингоодержувачу — "непрямим" лізингом, по суті чітко виділяючи види лізингу:

1. Прямий лізинг — передбачає передачу лізингодавцем лізинго­одержувачу власного манна, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. Відносини прямого лізингу регулюються зазначеними вище загальними положеннями ЦК та ГК з ураху­ванням положень про найм (оренду), а також у відповідних випад­ках — загальних положень про купівлю-продаж та положень про договір поставки.

2. Непрямий лізинг — передбачає передачу лізингодавцем лі­зингоодержувачу майна, набутого ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. На відміну від прямого лізингу, відносини непрямого лізингу регулюються, окрім загальних положень зазначених вище нормативних актів, актом спе­ціальним — Законом "Про фінансовий лізинг", згідно з яким він називається, відповідно, "фінансовим лізингом". Згідно зі ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізангодавець зобов'язуєть­ся набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її

Дата добавления: 2015-05-31