Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 2 страница

5. Згідно зі ст. 811 ЦК договір найму житла укладається у письмо­вій формі. За моментом набуття чинності він може бути як реальним (на що вказує словосполучення "наймодавець передає... житло"), так і консенсуальним (на що вказує словосполучення "най­модавець... зобов'язується передати... житло") у його визначенні. Відповідно, договір набуває чинності або з моменту досягнення сторонами угоди стосовно усіх істотних умов, або з моменту передачі житла в користування наймачу (наприклад, символів — ключів або документів).

6. ЦК встановлює підстави розірвання договору найму житла як за волевиявленням однієї зі сторін договору (в односторонньому порядку), так і в судовому порядку. Так, відповідно до ст. 825 ЦК наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно прожи­вають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за 3 місяці. Якщо най­мач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за 3 місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Наймач також мак право від­мовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридат­ним для постійного проживання у ньому.

Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за 6 місяців, якщо до­говором не встановлений більш тривалий строк, а при наймі на строк до і року — понад 2 разів;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше 1 року для відновлення житла. Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити вико­нання рішення не більше ніж на 1 рік.

Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необ­хідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. У цьому разі наймодавень повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за 2 місяці.

Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень. Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або пору­шувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

Зміна власника житла не є підставою розірвання договору найму, оскільки відповідно до ст. 814 ЦК у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Правовими наслідками розірвання договору найму житла, за вимогами ст. 826 ЦК є виселення наймача та інших осіб, які про­живали у помешканні, на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

§ 9. Договір позички

Договір позички регулюється гл. 60 ЦК. Частина 3 ст. 827 Кодексу поширює на відносини позички положення щодо договору найму, що вміщені в його гл. 58. Таким чином, інститут позички регулю­ється загальними нормами ЦК щодо договору найму в частині, що не суперечить спеціальним положенням, присвяченим суто договору позички. Договір позички регулюється також підзаконними норма­тивними актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 р. № 1699, якою затверджений Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими ■ члівлями та іншим майном, що є державною власністю.

Поняття договору позички.

Згідно зі ст. 827 ЦК за договором позички одна сторона (позичкода- тць) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Характеристика договору позички.

1. Сторонами договору позички є користувач і позичкодавець.

Згідно зі ст. 8.29 ЦК позичкодавцем може бути фізична або юри­дична особа. При цьому особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, якає її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю, тобто, укладати договори позички на стороні позичкодавця з означеними особами.

Користувачем може бути будь-яка юридична чи фізична особа незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяль­ності.

2. Позичкодавець безоплатно передає або зобов'язується пере­дати користувачу річ для користування.

Предметом договору позички, як і договору найму, є річ, яка визначена індивідуальними ознаками, і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); також предметом договору позички можуть бути майнові права.

Предмет договору передається користувачу безоплатно. Ознака безоплатності користування майном є основною ознакою, що від­різняє договір позички від платного договору найму. Згідно з ч. 2 ст. 827 ЦК користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Речі передаються позичкодавцем або безпосередньо під час укладення договору, або в майбутньому. При цьому незважаючи на безоплатний характер передачі майна, у разі укладення договору позички така передача стає обов'язком позичкодавця. Згідно зі ст. 830 ЦК якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків.

Річ передається позичкодавцем в користування. Цим підкрес­люється як право користувача здобувати корисні властивості майна, так і тимчасовий характер такого користування і необхідність повер­нення після закінчення строку договору позички. Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування, на відміну від договору найму, за яким це є одним з переважних прав наймача.

Відповідно до ст. 833 ЦК користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. При цьому користувач зобов'язаний:

• користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі;

• користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;

• повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Незважаючи на фактичне передання речі користувачу, позич- кодавець має право на її відчуження. При цьому згідно зі ст. 832 ЦК до набувача речі переходять права та обов'язки позичкодавця.

3. Предмет передається в користування на встановлений строк. Згідно зі ст. 831 ЦК якщо сторони не встановили строку користу­вання річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. За ст. 836 ЦК якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

4. Згідно зі ст. 828 ЦК договір позички речі побутового призна­чення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особами укладається у письмовій формі. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) уклада­ється у письмовій формі, а якщо він укладений на строк 1 рік і більше, то він підлягає нотаріальному посвідченню. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією зі сторін є фізична особа, укладається у письмовій формі і також підлягає нотаріаль­ному посвідченню.

5. Стаття 834 ЦК встановлює специфічні підстави розірвання договору позички.

Так, користувач має право повернути річ, передану йому в користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору позички не пізніше як за 7 днів до повернення речі.

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і по­вернення речі у разі, якщо:

• у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

• користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

• річ самочинно передана у користування іншій особі;

• в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

. Іоіоиір позички також припиняється у разі смерті фізичної особи нкі ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користу- іиіія, якщо інше не встановлено договором.

§ 10. Договір концесії

Вперше інститут концесії на законодавчому рівні було закріп- по в ст. 22 Закону України від 19 березня 1996 р. "Про режим поземного інвестування", відповідно до якої за допомогою конце-

■ пі, зокрема, передбачалося надавати іноземним інвесторам права па. розробку та освоєння відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів. У 1999 р. було прийнято спеціальну норма-

■ пнну базу, присвячену правовому регулюванню відносин концесії: Іь липня — Закон України "Про концесії" та 14 грудня — Закон * країни "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомо- •ч іьних доріг", які істотно розширили сферу застосування цього інституту. На загальному рівні відносини концесії отримали зако­ни іавче закріплення і у гл. 40 ГК. Також зараз відносини концесії регулюються численними постановами Кабінету Міністрів України, КШ були прийняті на виконання означених вище нормативно- правових актів.

Зважаючи на те, шо відносини, що виникають з передання майна і; концесію та користування ним, за своєю природою є господарсько- правовими, ЦК не регулює їх.

Поняття концесії.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про концесії" концесією вважається падання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юри­дичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права чч створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) "і» \ кта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єк­том підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого під- прнємницького ризику. Схоже визначення концесії міститься і в ' 406 ГК. Іншими словами, уповноважена особа (власник майна) ї ї гає зацікавленій особі право на створення певних благ за свій є ічунок і на свій ризик, за умов їх (благ) подальшої експлуатації і» ю особою відповідно до укладеного договору і сплати визначе­них платежів за це.

Незважаючи на схожу правову природу із наймом (гл. 58 ЦК), іі'пдоіо (§ 5 гл. 30 ГК, Закон "Про оренду державного та кому-

......... ого майна"), фінансовим лізингом (Закон "Про фінансовий

н піні "), концесія суттєво відрізняється від вказаних правових ін­шу гів, про що йдеться далі. Із комерційною концесією (гл. 76 Ніч, гл- 36 ГК) інститут концесії, що розглядається, має схожість піше назвою.

Характеристика концесії.

1, Метою концесії є задоволення громадських потреб. Це означає, що в разі концесійної діяльності досягається соціальний ефект, розрахований на задоволення інтересів порівняно великої, наперед невизначеної кількості осіб. Наочно ілюструє цю ознаку закріпле­ний у Законі "Про концесії" перелік сфер господарської діяльності, в яких можливе застосування концесії.

Згідно зі ст. З цього Закону концесія можлива у таких сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами і об'єднаннями):

• водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

• надання послуг міським громадським транспортом;

• збирання та утилізація сміття;

• надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла;

• будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

• будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

• будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

• будівництво та експлуатація аеропортів;

• надання телекомунікаційних послуг, у тому числі з викорис­танням телемереж;

• надання поштових послуг та інші (всього 19 позицій).

На пленарних засіданнях відповідні місцеві ради можуть прий­няти рішення щодо додаткового переліку сфер господарської діяль­ності, для здійснення діяльності у яких об'єкти права комунальної власності можуть надаватися у концесію.

2. Сторонами концесійних відносин є концесієдавець і конце­сіонер.

Концесієдавцем є уповноважений орган виконавчої влади чи ор­ган місцевого самоврядування. Переліком об'єктів права держав­ної власності, які можуть надаватися в концесію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2293, визнача­ються органи, уповноважені на укладання концесійного договору (потенційні концесієдавці). Наприклад, концесієдавцем на будування відповідно до умов концесійного договору комплексу до­рожнього сервісу на автомобільній дорозі Київ—Одеса визначена Державна служба автомобільних доріг України (Укравтодор). Конце­сієдавцем щодо об'єкта права комунальної власності є відповідний орган місцевого самоврядування.

За загальними положеннями Закону "Про концесії" концесіоне­рами можуть бути юридичні особи та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Проте вже Закон "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" містить поло­ження про те, що концесіонером щодо цих об'єктів може бути виключно юридична особа.

3. Відповідно до умов концесії концесієдавець надає концесіонеру права, а останній відповідно бере на себе зобов'язання щодо ство­рення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії. Ця ознака найяскравіше показує різницю між концесією га схожими правовими інститутами найму, оренди та фінансового лізингу.

У найм (фінансовий лізинг, оренду) власником надається майно, що необхідне наймачу (лізингоодержувачу, орендарю), в тому числі для здійснення підприємницької та іншої діяльності, і яке було створене до моменту укладання договору про його використання. Натомість в концесію передається право на створення (будівництво або добудову) майна (об'єкта концесії) і на подальше його ви­користання (управління, експлуатацію) концесіонером з метою отримання прибутку. Тобто, концесія поєднує в собі ознаки під­ряду (наприклад, виконання на свій ризик роботи із будівництва доріг за завданням концесієдавця) та інститутів найму, оренди, фінансового лізингу (строкове, платне володіння і користування дорогою).

Згідно зі сг. З Закону "Про концесії" у концесію можуть надава­тися лише такі об'єкти права державної чи комунальної власності (що, до речі, також суттєво відрізняє концесію від найму, оренди га фінансового лізингу, предметом яких може бути, зокрема, майно, що знаходиться у приватній власності):

• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують ком­плексне надання послуг у зазначених вище сферах діяльності;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єк­ти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг із задоволення громадських потреб у сферах діяльності, зазна­чених вище;

• спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у сферах діяльності, «значених вище.

Таким чином концесія, як оренда і фінансовий лізинг, містить перелік об'єктів, які можуть надаватися в користування. Проте ст. 6 Закону "Про концесії" містить вимоги щодо затвердження пооб'єктного переліку конкретних об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію, Кабінетом Міністрів України, а переліку об'єктів права комунальної власності — на пленарних засіданнях відповідних рад. II грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України постановою № 2293 затвердив Перелік об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію.

Рішення про надання концесії на об'єкт права державної влас­ності приймає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган виконавчої влади. Рішення про надання концесії на об'єкт права комунальної власності приймає уповноважений орган місцевого самоврядування. Така жорстка регламентація об'єктів концесії вказує на виключну зацікавленість держави у додержанні законності передачі об'єкта в концесію. Жоден з інститутів, подібних до концесії, не містить таких вимог.

Згідно зі ст. 20 Закону "Про концесії" передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної влас­ності на ці об'єкти. Майно, створене на виконання умов концесій­ного договору, є об'єктом права державної чи комунальної влас­ності. В цьому спостерігається тотожність інститутів концесії, найму і оренди, законодавчі акти про які містять ідентичні положення. Що до фінансового лізингу, то ст. 8 Закону "Про фінансовий лізинг" закріплює можливість купівлі-продажу відповідного предмета лізингу.

4. Концесія надається на визначений строк і оформлюється шля­хом укладання відповідного договору. Згідно зі ст. 9 Закону "Про концесії" концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 та не більше 50 років. Концесіонер має право на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов.

5. Концесія, як і суміжні інститути найму, оренди та фінансо­вого лізингу, передбачає оплатне використання об'єкта концесії. Згідно зі ст. 12 Закону "Про концесії" концесійний платіж вно­ситься концесіонером відповідно до умов концесійного договору незалежно від наслідків господарської діяльності. З останнім без­посередньо пов'язана ще одна ознака концесії — покладення май­нової відповідальності та можливого підприємницького ризику на концесіонера. Методика розрахунку та граничні розміри концесій­них платежів визначаються у відповідній Методиці, затв. постано­вою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 639, яка поширюється на об'єкти концесії як державної, так і комунальної власності.

Концесіонерам збиткових і низькорентабельних об'єктів кон­цесії, які мають важливе соціальне значення, концесієдавець може надавати пільги щодо концесійних платежів, а також передбачати в договорі надання дотацій, компенсацій та пільг. Порядок визна­чення таких об'єктів, а також умови надання дотацій, компенсацій та пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України у Порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надава­тись пільги щодо концесійних платежів, дотації, компенсації, та умов їх надання, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. № 1114.

6. Згідно зі ст. 2 Закону "Про концесії" вибір концесіонерів здій­снюється переважно на конкурсній основі. Інститути фінансового лізингу і найму взагалі не містять вимог щодо проведення конкур­сів із визначення лізингоодержувача (наймача). Що до оренди державного (комунального) майна, відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону "Про оренду державного та комунального майна" конкурс про­водиться лише за наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу або заяв про оренду нерухомого майна від 2 або більше фізичних чи юридичних осіб.

Інформація про оголошення концесійного конкурсу публіку- < гься в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" або у відпо­відному друкованому виданні органу місцевого самоврядування. Пе­реможцем визнається претендент, який запропонував кращі умови здійснення концесії відповідно до умов концесійного конкурсу.

З переможцем концесійного конкурсу укладається концесійний договір після погодження всіх його умов. Згідно зі ст. 10 Закону "Про концесії" істотними умовами договору концесії є:

• сторони договору;

• види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

• об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії);

• умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для ідійснення концесійної діяльності;

• перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензу­ванню;

• умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (на­дані) концесіонером товари (роботи, послуги);

• строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників — фомадян України;

• умови використання вітчизняних сировини, матеріалів;

• умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок ком­пенсації зазначених поліпшень;

• умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

• відповідальність за виконання сторонами зобов'язань;

• страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у кон­цесію;

• порядок продовження і припинення дії договору;

• порядок вирішення спорів між сторонами.

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути перед­бачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними зако­нами про концесійну діяльність в окремих сферах господарської пильності (зокрема, Законом "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг").

Умови концесійного договору є чинними на весь строк дії дого­вору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законо- іавчими актами встановлено правила, які погіршують становище і онпесіонера.

Концесійний договір повинен укладатися в письмовій формі. Він вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, тобто є кон- сенсуальним.

Передача об'єкта у концесію здійснюється у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі. Майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера — юридичної особи, з зазна­ченням, що це майно отримане у концесію. Якщо концесієдавець у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі, не пере­дасть об'єкт концесії, концесіонер має право вимагати від конце - сієдавця передачі об'єкта концесії та відшкодування збитків, завда­них затриманням передачі, або вимагати розірвання концесійного договору і відшкодування збитків, завданих йому невиконанням концесійного договору.

7. Концесійні договори підлягають обов'язковій реєстрації в порядку, передбаченому ст. 14 Закону "Про концесії" та Положен­ням про реєстр концесійних договорів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72. З правової точки зору є цікавим питання про чинність незареєстрованого концесійного договору.

Як вже було сказано вище, концесійний договір набирає чин­ності з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підпи­сання сторонами тексту договору. Таким чином, договір набирає чинності незалежно від факту його реєстрації (або нереєстрації) уповноваженими органами. Крім того, факт нереєстрації кон­цесійного договору як підстава для визнання його недійсним цивільним законодавством (а саме воно застосовується при визначенні питання щодо дійсності/недійсності концесійного договору — ст. 15 Закону "Про концесії") не передбачений. Отже, незареєстрований концесійний договір залишається чинним і матиме юридичну силу.

Додаткова література:

1. Заїка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

2. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. O.B. Дзери. — К., 1998.

3. Зразки цивільно-правових документів: Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

4. Иванов A.A. Договор финансовой аренды (лизинга): Учебно- практическое пособие. — М., 2001.

5. Кисіль С. Лізинг як специфічний вид цивільно-правових зо­бов'язань // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 4. - С. 21-27; № 5. - С. 22-30; № 6. - С. 12-15.

кн. і ib С. Проблемні аспекти лізингових угод /7 Предприни­мал во, хозяйство и право. — 2000. — № 7, — С. 9— 13. lyiih U.B. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 1999 Макашов Л. Плата за аренду недвижимого имущества // Право маши,— 1997. - М> % - ■ С. 59-62.

V Малышенко К. Проблемы эффективности договора лизинга в

• ранне // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. —

і - С. 21.

10. Моро і М. Припинення і розірвання договору оренди майна ржавннх підприємств // Вісник Академії правових наук Укра- 1999. № 3. - С. 94- 103 і!. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України •л ред. В. М. Коссика. — К., 2004.

12. Підприємницьке право. Підручник / За рсд. О.В. Спшрцева. —. 2005 (600 с.).

!3. Половко С. Проблеми правового регулювання оренди дер- і.ного майна // Право України. — 1998. — № 3. — С. 51. 14. Руденко М. Девять отличий аренды и лизинга // Предприни- лельство. хозяйство и право. — 1999. — № 3. — С. 32—35.

15 Руденко М. Существенные условия договора финансового

•^! іннга // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. —

П. С. 16-21.

16 Рябко Л. Правовая природа договора лизинга // Право Ук-

ІШІ - 2000 - № 1. - С. 70 — 73.

I 7. Сашшхменюва H.A. Юридичеекии справочник предпринима- і»і: 5-е изд. Харьков, 2003. - С. 393 465.

18. Саниахметова H.A., Харитонов E.G. Жилищное законодатель- до в вопросах и ответах. — М., 1991. 19 Саніахметова И.О. Підприємницьке право: 2-е вид. — К.,

4.13.

20. Стативка А. О договоре лизинга // Предпринимательство, -янство и право. — 1999. - № 2. — С. 9.

!Ч. Толстой Ю.К. Жилищное право. Учебн. пособие — М.,

'Hi.

12. Утка В. Аренда предприятия как имущественного комплекса Хозяйство и право. - 1999. — № 2. — С. 74—77.

23. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзсри, Н.С. Кузнецо- К.. 1999.

24. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бірю­за, JO.О. За і кц. - К., 2004.

25. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

26. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ilea, розробників проекту ЦК. — К., 2004.

27. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник

2002.

Глава 27 Договори про виконання робіт

§ 1. Договір підряду. § 2. Договір побутового підряду. § 3. Договір будівельного підряду.

§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт.

§ і. Договір підряду

Загальні правові норми, що регулюють відносини підряду, міс­тяться в ЦК (гл. 61). Джерела спеціального правового регулювання договору підряду залежать від конкретного його виду. Наприклад, відносини будівельного підряду окрім ЦК додатково регулюються ГК (гл. 33), а також численними правилами та іншими документами; особливості відносин підряду з використанням державних коштів встановлюються Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"; операції з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини регулюються Законом України від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сиро­виною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) тощо.

Поняття договору підряду.

Згідно зі ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплати­ти виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлен­ня, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Характеристика договору підряду.

1. Предметом договору підряду є робота, що виконується під­рядником, а точніше — її результат. Поняття "робота" сформульова­не в ст. 1 Закону "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", за якою до робіт належить проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та рестав­рація об'єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, технічне переоснащення діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість ви­конання цих послуг не перевищує вартості самих робіт.

Проте обсяг робіт, які можуть виконуватися за договором під­ряду, є набагато ширшим. Закупівля робіт, що їх перераховано у вищенаведеному Законі, здійснюється відповідно до спеціальної тендерної процедури, проведення якої у випадках виконання робіт, що не вимагають великої кількості державних коштів (наприклад, ремонт дверцят або чистка салону службового автомобіля) є недо­цільною. Тому, на нашу думку, при визначенні предмета договору підряду слід користуватися загальнотеоретичним його визначенням, відповідно до якого предметом договору підряду є індивідуалізований результат роботи підрядника, який набуває тієї чи іншої мате­ріалізованої форми¹. Тобто, роботи можна визнати такими, що ідійснюються в межах договору підряду, якщо їх результатом є від­повідні зміни матеріальних об'єктів.

Дата добавления: 2015-05-31