Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 6 страница

• транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротран­спорт, у тому числі метрополітен);

• промисловий залізничний транспорт;

• відомчий транспорт;

• трубопровідний транспорт.

Частина 3 ст. 306 ГК доповнює цей перелік космічним тран­спортом та іншими видами транспорту.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти також може здій­снюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення).

Враховуючи специфіку інституту договору перевезення та наяв­ність різних видів транспорту, правові особливості його функціону­вання закріплено у спеціальному транспортному законодавстві. Порядок перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспор­том регулюється Законом України від 4 липня 1996 р. "Про заліз­ничний транспорт", Статутом залізниць України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізнич­ним транспортом України, затв. наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297, а також спеціальними правилами перевезення вантажів. Річкові (внутрішні) перевезення врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу PCP, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, а морські — Кодексом торговельного мореплавства України та інши­ми нормативними актами (див., наприклад, Умови і правила здій­снення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням, затв. наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. № 424).

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України; застосовуються також Правила повітряних пе­ревезень вантажів, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 р. № 793, та Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затв. наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568. Основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти автомобільним транспортом визнача­ються Законом "Про автомобільний транспорт", Статутом авто­мобільного транспорту Української PCP, затв. постановою Ради Міністрів Української PCP від 27 червня 1969 р. № 401, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р.

N5 363, та іншими нормативними актами. Транспортування вугле­воднів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин ре­гулюється, зокрема, Законом України від!5 травня 1996 р. "Про трубопровідний транспорт".

Діяльність міського електричного транспорту загального корис­тування врегульовано Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міський електричний транспорт".

Поняття договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу.

Згідно зі ст. 909 ЦК (ст. 307 ГК) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержува­чеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У свою чергу за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов 'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезений (ст. 910 ЦК).

Транспортні договори поділяються на основні і допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками; до них, власне, і належить класичний договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Допоміжні договори сприяють організації про­цесу перевезення; до них, зокрема, належать договори на органі­зацію перевезень (термінологією ЦК — довгостроковий договір — ст. 914), експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів, експедирування тощо^[77]. Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки від правильного первісного розмежування цих договорів залежить вибір правових джерел, що до них застосову­ються, момент набрання чинності цими договорами та інші чин­ники. Наприклад, якщо договір перевезення вантажів є реальним і вважається укладеним з моменту здачі вантажу транспортній органі­зації, договір на організацію перевезень вже є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення його сторона­ми домовленості про всі істотні умови, оскільки він не є товарним договором і не передбачає перевезення конкретних вантажів^[78].

Характеристика договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу.

1. Предметом цих договорів є перевезення вантажу, пасажирів, їх багажу та пошти.

Найбільш загальне визначення вантажу міститься в п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, за яким вантажем вважаються всі предмети з моменту прийняття їх дая перевезень до здачі одержувачу вантажу. Згідно з п. 6 Статуту за­лізниць України вантажем вважаються матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі. При ньому пошта та запаси, призначені для споживання під час перевезення, до вантажу не належать (див. п. 3.7 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів, затв. наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України від 11 червня 1996 р. № 168/397).

Вантажі класифікуються за видами продукції, фізичним станом, наявністю тари, способом вантаження і розвантаження, специфіч­ними властивостями, масою та габаритами.

За видами продукції вантажі поділяються на:

• продукцію сільського господарства;

• продукцію лісової, деревообробної і целюлозно-паперової про­мисловості;

• руди металічні;

• продукцію паливно-енергетичної промисловості;

• мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та вироби;

• продукцію металургійної промисловості;

• продукцію хімічної промисловості;

• продукцію харчової, м'ясо-молочної та рибної промисловості;

• промислові товари народного споживання;

• продукцію машинобудування, приладобудування і металооб­робної промисловості;

• інші вантажі.

За фізичним станом вантажі поділяються на тверді, рідкі і газо­подібні; за наявністю тари — на ті, для яких тара потрібна і для яких вона не потрібна.

За способом вантаження і розвантаження вантажі бувають штучними, сипучими, навалочними і наливними. Швидкопсувні, небезпечні, антисанітарні та живі вантажі мають специфічні влас­тивості.

Залежно від маси, габаритів одного вантажного місця та специ­фіки вантажі поділяються на такі, перевезення яких здійснюється за загальними і за спеціальними правилами (великовагові, велико­габаритні, небезпечні тощо).

Згідно з п. 2 Правил надання послуг пасажирського автомо­більного транспорту, затв. постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 18 лютого 1997 р. № 176 (у редакції постанови від 29 січня 2003 р. № 141), пасажиром є фізична особа, яка користується тран­спортним засобом, але не причетна до керування ним. Пункт 1.8 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти за- іізничним транспортом України містить більш розгорнуте харак­теристику пасажира — це фізична особа, яка користується заліз­ничним транспортом на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка іде на підставі придба­ного групового проїзного документа. Ці особи вважаються пасажи­рами з моменту придбання квитка на поїзд до моменту завершення поїздки. Пасажирами також вважаються особи, що здійснюють поїздку за посвідченням, якщо це передбачено законодавством України.

Багажем за п. 3.5 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріальних цінностей і пасажирів вважаються особисті речі пасажирів або екіпажу, які перевозяться на борту повітряного судна за договором з експлуатантом. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту вже розрізняють поняття "багаж" — речі, вантаж, упаковані для відправлення транспортом, які перевозяться окремо від пасажира, і "ручна поклажа" — упаковані дія перевезення речі, що перевозяться паса­жиром (п. 1).

Поштою є кореспонденція та інші предмети, шо відправляються поштовою адміністрацією та призначені для неї (п. З.І5 Правил супроводження в контрольованих зонах авіапідприємств матеріаль­них цінностей і пасажирів).

Крім договорів перевезення, предметом яких є перевезення вантажу, пасажирів та багажу, у законодавстві виділяються тран­спортні договори, предметом яких є надання у користування власне транспортного засобу для потреб замовника — договори чартеру (фрахтування). Згідно зі ст. 912 ЦК за договором чартеру (фрахту­вання) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

2. Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Крім того, у відносинах перевезення вантажу бере участь і його одержувач, не виступаючи, щоправда, стороною договору перевезення. Відносини одержувача з відправником та перевізником визначаються товарно-транспортною накладною (при перевезенні вантажів автомобільним транспортом), накладною та квитанцією (при річкових перевезеннях), коносаментом (при морських перевезеннях), накладною (при перевезенні вантажів за­лізницею).

Одержувач вантажу, як правило, перебуває у договірних відно­синах із відправником (за договорами поставки, купівлі-продажу, комісії тощо) і вже внаслідок цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж. Однак, як слушно зазна­чається в юридичній літературі, обов'язок одержувача прийняти і вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з факту укладення договору перевезення конкретного вантажу і закріплю­ється у відповідних транспортних кодексах і статутах. Тому договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права, а й перед­бачені транспортними правилами обов'язки^[79].

Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є пере­візник і пасажир (група пасажирів).

Стаття 6 Закону "Про транспорт" встановлює положення про те, що перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти здій­снюються відповідними підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами, на загальному рівні обмежуючи тим самим участь фізичних осіб у відповідних догс юрах як перевізників. ЦК і ГК у загальних положеннях не містять заборони фізичній особі бути перевізником. ГК, містячи у ст. 306 положення про те, що перевезення вантажів є господарською діяльністю, опосередкова­но зобов'язує фізичну особу, що бажає стати перевізником, набути статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас ч.! ст. 915 ЦК, визначаючи термін "перевезення тран­спортом загального користування", вказує, що таке перевезення "здійснюється юридичною особою" у разі, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Відсутність прямої заборони дозволяє застосовувати за аналогією це положення і до випадків, коли перевізниками є фізичні особи.

Статут внутрішнього водного транспорту Союзу PCP та Статут залізниць України містять застереження щодо права здійснення перевезень спеціалізованими підприємствами або організаціями. Проте вже ст. 2 Кодексу торговельного мореплавства України закріп­лює можливість суб'єктів господарювання провадити діяльність, що входить в поняття "торговельне мореплавство", за наявності в них відповідної ліцензії, якщо її отримання передбачено законом. Подібне положення містить і Повітряний кодекс України, ст. 59 якого дозволяє бути повітряним перевізником будь-якій юридич­ній чи фізичній особі, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" автомо­більним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1).

Зважаючи на це, перевізником за договором перевезення вантажів та пасажирів можуть бути суб'єкти господарської діяльності — юридичні особи, установчі документи яких дозволяють займатися відповідним видом діяльності, і фізичні особи — суб'єкти підпри­ємницької діяльності. Підтвердженням цьому є визначення пере­візника за Законом "Про транспортно-експедиторську діяльність": перевізник — юридична або фізична особа, яка взяла на себе зо­бов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі (ст. І). Відправниками, одержувачами вантажу можуть бути юридичні та фізичні особи незалежно від на­явності у останніх статусу суб'єкта підприємницької діяльності; пасажирами — відповідно, фізичні особи.

3. Вантаж, пасажир та його багаж повинні бути доставлені пере­візником до пункту призначення.

За змістом ст. З Правил повітряних перевезень вантажів пунктом призначення є місце, шо зазначене в документі, який підтверджує укладання договору перевезення, у якому закінчується перевезення вантажу, пасажиру та багажу.

Стаття 911 ЦК деталізує права пасажира під час користування транспортним засобом, виокремлюючи такі: \

1) право одержати місце у транспортному засобі згідно з придба­ним квитком;

2) право провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця;

3) право купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) право перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) право зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовжен­ням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) право відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортни­ми кодексами (статутами);

7) право отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у тран­спортному документі (квитку) маршрутом та інші права.

4. Перевізник зобов'язується вчасно доставити ввірений йому відправником вантаж або перевезти пасажира та його багаж, а також видати одержувачеві та пасажиру вантаж та, відповідно, багаж.

Згідно зі ст. 919 ЦК перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановле­ний договором, якщо інший строк не встановлений транспортни­ми кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків — у розумний строк. За змістом ст. 307 ГК строк, у разі відсутності відповідних вказівок в законодавстві, повинен зазна­чатися в договорі, тобто є істотною умовою договору перевезення вантажу, що виключає можливість укладення безстрокового дого­вору перевезення вантажу.

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитися від прийняття пошкодже­ного або зіпсованого вантажу, якшо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового вико­ристання його за первісним призначенням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиня­ється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправ­ника, письмово повідомивши його про це. Вантаж, не виданий одер­жувачеві на його вимогу протягом ЗО днів після спливу ст року його доставки, якшо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.

Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених пише строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено до­говором, транспортними кодексами (статутами). Вантаж, не одер­жаний протягом ЗО днів після повідомлення перевізником одержу­вача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.

5. Відправник (пасажир) зобов'язаний оплатити послуги з пере­везення. Згідно зі ст. 916 ЦК за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визнача­ється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвер­дженими у встановленому порядку.

Так, наприклад, наказом Міністерства транспорту України від 8 грудня 2003 р. № 952 були затверджені Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні, а від 31 жовтня 1995 р. № 392 — Збірник тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням ван­тажів у портах України (наказом від 12 березня 2003 р. № 188 був викладений в новій редакції).

Наказом Міністерства транспорту України від 19 листопада 2003 р. № 897 були затверджені Тарифи на перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні Схід-Захід;

від 22 березня 2004 p. № 236 соціальні пасажирські авіаційні тарифи на перевезення в межах України та ін. Останній нормативно- правовий акте прикладом встановлення пільгових умов перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального корис­тування, про що зазначається в ч, 2 ст. 916 ЦК.

Перевізник має право притримати переданий йому для переве­зення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно- правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

6. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору перевезення встановлена ст.ст. 920—924 ЦК, ст.ст. 313— 315 ГК, а також у відповідних статутах і кодексах, присвячених кон­кретних! видам транспорту; в останніх містяться і підстави звіль­нення сторін договору перевезення від відповідальності (див., зокре­ма, ст. 132 Статуту автомобільного транспорту Української PCP, ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства України, ст.ст. 107, 108 Статуту залізниць України).

У разі порушення зобов'язань, що випливають і '.договору переве­зення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домов­леністю сторін, якщо інше не встановлено відповідними актами транспортного законодавства.

Так, наприклад, згідно зі ст. 92.1 ЦК перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену догово­ром, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (ста­тутами). Пункт 106 Статуту залізниць України передбачає, шо за незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для вико­нання плану перевезень та за невикористання вантажовідправни­ком поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контей­нерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:

• за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, — з тонни по 5% ставки добової плати за користування вагонами;

• за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (кон­тейнерах), — за вагон (контейнер) по 2 добові ставки плати за ко­ристування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконан­ня плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі 3 добових ставок плати за користування вагонами.

За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці по­рушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправ­ності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ст. 922 ЦК).

У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК). Пунктом 116 Статуту залізниць України передбачені штрафи за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності або орендованих ними, що сплачуються залізницею одержувачу (якщо вона не доведе, що прострочення сталося не з її вини):

• 10% провізної плати — за прострочення на 2 доби;

• 20% провізної плати — за прострочення на 3 доби;

• 30% провізної плати — за прострочення на 4 і більше діб.

Також перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу,

пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержу­вачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкод­ження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежа­ло. Відповідно до пунктів 113, 114 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прий­нятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

• за втрату чи нестачу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі;

• за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця дове­де, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсної вартості;

• за псування і пошкодження — у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за пов­ністю втрачений вантаж.

Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізни­ця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Транспортними статутами (кодексами) або договором передба­чається й майнова відповідальність відправників або одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення вантажу або завершують перевізний процес — за простій вагонів або інших транспортних засобів, їх пошкодження тощо'.

7. Законодавство окремо містить вимоги щодо форми договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Так, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Його укладення підтвер­джується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

§ 3. Договір транспортного експедирування

Відносини транспортної експедиції на загальному рівні вре­гульовано гл. 65 ІДК, ст. 316 ГК. Спеціальним нормативним актом у цій сфері є Закон "Про транспортно-експедиторську діяльність". Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності також регулюються законами "Про транспорт", "Про зовнішньоеконо­мічну діяльність", Законом України від 20 жовтня 1999 р. "Про транзит вантажів", транспортними кодексами та статутами, а та­кож іншими нормативно-правовими актами, що видаються відпо­відно до них.

Поняття договору транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і зарахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Характеристика договору транспортного експедирування.

1. За договором транспортного експедирування має місце вико­нання або організація виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; іншими словами, за відповідним договором надаються транспортно-експедиторські послуги, безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортно­го, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (ст. 1 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Статтею 929 ЦК на загальному рівні визначений предмет дого­вору транспортного експедирування. Так, договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення

Див.: Лунь В. Контракти у підприємницькій діяльності. —■ К., 1999. — С. 178.

вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одер­жання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей лошо).

Законом "Про транспортно-експедиторську діяльність" деталі­зовано види транспортно-експедиторських послуг. Згідно зі ст. 8 цього Закону експедитори за дорученням клієнтів:

■ забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують Перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов дого­ворів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс";

• фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного від­правлення вантажів;

• здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

• ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

• організовують охорону вантажів під час їх перевезення, пере­валки та зберігання;

• організовують експертизу вантажів;

• здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

• надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

• забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, шо надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

• здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;

• забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

• забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення міні­мального рівня витрат;

• здійснюють розрахунки з портами, транспортними організа­ціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

• оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

• надають підготовлений транспорт, який має додаткове облад­нання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

• надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно- експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

^р Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт і експедитор.

За визначенням Закону "Про транспортно-експедиційну діяль­ність" експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Стат­тя 932 ЦК також дозволяє експедитору залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У такому разі експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Дата добавления: 2015-05-31