Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 9 страница

Поняття агентського договору.

Згідно зі ст. 297 ГК за агентським договором одна сторона (комер­ційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх уюіаденню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Характеристика агентського договору.

1. Сферою застосування агентських договорів є винятково гос­подарська (підприємницька) діяльність. На це, насамперед, вказує­те, що агентською діяльністю, за визначенням, є підприємницька діяльність, що, в свою чергу, обумовлює наявність певного статусу у суб'єктів, що надають відповідні послуги. Крім того, за тим же визначенням, клієнти агента мають статус суб'єктів господарювання та здійснюють господарську діяльність, в процесі і з приводу якої користаються послугами агента.

2. Комерційний агент надає суб'єкту, якого він представляє, послуги в укладенні угод чи сприяє їх укладенню. В цьому разі в обов'язки агента можуть входити як безпосереднє укладення угоди в інтересах довірителя на умовах, шо вказані в агентському договорі, так і пошук можливих партнерів в широкому розумінні (організа­ція промо-акцій та ін.), що охоплюється категорією "сприяння". Згідно з ч. 2 ст. 303 ГК комерційний агент не гарантує суб'єкту, якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його посередництва, якщо інше не перед­бачено агентським договором.

Аг ентський договір є різновидом ширшого за предметом договору доручення. Предметом агентського договору є, як було зазначено, надання агентом послуг із укладення угод або сприяння в такому укладенні. Предметом договору доручення є вчинення повіреним відповідних "юридичних дій" (ст. 1000 ЦК) — вчинення будь-яких дій, що регулюються і не суперечать відповідним правовим нормам. Тобто предмет договору доручення не вичерпується укладенням повіреним угод, а може включати, наприклад, представництво перед третіми особами (в тому числі представництво в судових та інших органах) або вчинення інших дій, не заборонених законодавством. Крім того, договір доручення, на відміну від агентського договору, не обов'язково укладається в сфері і з приводу здійснення госпо­дарської (підприємницької) діяльності, про що вже йшлося вище.

Зважаючи на це, якщо предметом договору є надання агентом послуг в укладенні угод у сфері господарської діяльності чи спри­яння в їх укладенні, на такий договір поширюються норми щодо комерційного представництва ГК, а, власне, договір вважається агентським. Якщо предметом договору, хоча б укладеного в сфері і з приводу здійснення господарської (підприємницької) діяльності, є надання повіреним інших послуг, такий договір вважається дого­вором доручення і регулюється нормами ЦК (гл. 68).

Надання відповідних послуг є однією з істотних умов агентського договору, що відрізняє його від інших договорів, зокрема, від дого­ворів підряду, предметом яких є не дії, а кінцевий матеріальний результат.

3. Сторонами агентського договору є комерційний агент і суб'єкт, інтереси якого він представляє (клієнт).

Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Наявність статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності у агента обумовлена визнанням агентської діяльності підприємницькою (ч. 1 ст. 295 ГК).

Прямих вимог щодо наявності у клієнта за агентським догово­ром статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності законодавство не містить. Проте вказівка у визначенні агентської діяльності на здійснення господарської діяльності, в процесі чи з приводу якої укладається агентський договір, свідчить про не­обхідність мати статус суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності обома сторонами агентського договору: як агентом, так і клієнтом.

4. Згідно зі ст. 296 ГК агентські відносини виникають у разі:

• надання суб'єктом господарювання на підставі договору повно­важень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;

• схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комер­ційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. Така угода, за ч. 2 ст. 298 ГК, вважається схва­леною клієнтом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.

5. Агент надає послуги від імені клієнта. Згідно зі ст. 239 ЦК угода, вчинена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Це означає, що агент ніяких прав та обов'язків за угодами, які він уклав на виконання агентського договору, не набуває. Крім того, ч. 4 ст. 295 ГК пе­редбачає, що комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.

Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. В цьому разі відносини між ними та клієнтами регулюються не агентськими договорами (договорами доручення), а договорами комісії, які розглядаються окремо.

6. Агент надає послуги за рахунок клієнта. Це означає обов'язок клієнта забезпечити агента коштами, необхідними для виконання агентського договору, а також відшкодувати агенту фактичні витрати, яких він зазнав при виконанні агентського договору (ч. 2 ст. 1007 ЦК). Крім того, згідно зі ст. 301 ГК відповідно до агентського до­говору комерційний агент одержує агентську винагороду за посе­редницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною за його посередництва, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Клієнт розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених агентським договором.

7. Агентський договір укладається в письмовій формі і є консен- суальним. Він повинен визначати сферу, характер і порядок вико­нання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному аген­тові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. За змістом ч. З ст. 297 ГК агентським договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі, якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.

8. Згідно зі ст. 304 ГК агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноважен­ня комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого пред­ставляє комерційний агент, повинен сповістити його про припи­нення договору не менш як за 1 місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припи­нення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

9. Агентський договір належить до консенсуальних і двосторон­ніх договорів.

§ 8. Договір комісії

Регулювання відносин комісії здійснюється на підставі положень ЦК, у якому їм присвячено гл. 69. Інститут комісії не знайшов відображення в ГК; лише у ст. 350 Кодекс вказує на те, що факторинг є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

Поняття договору комісії.

Згідно зі ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Характеристика договору комісії.

1. Предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут комісії схожим до інституту комер­ційного посередництва, що оформлюється агентськими договорами, предметом яких також є вчинення правочинів, зокрема укладення договорів, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, пред­метом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення договорів.

В силу своєї правової природи комісія традиційно застосовується у сфері торгівлі. Зважаючи на це, наказами колишнього Міністер­ства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37 були затверджені Правила комісійної торгівлі непро­довольчими товарами, а від 8 липня 1997 р. № 343 — Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здій­сненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Проте у сучасному економічному обороті предметом договору комісії все частіше стають цінні папери; також за допомогою інституту комісії здійснюються різного роду банківські операції^[82]. Договір комісії широко застосовується під час реалізації газу, електроенергії тощо^[83].

2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комі­сіонер є виконавцем доручення, що дає комітент.

ЦК не містить вказівок ані щодо правової форми сторін договору комісії (юридичні чи фізичні особи), ані щодо їх правового статусу (суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності чи ні). Тому статус комісіонера і комітента залежить від сфери діяльності, в межах якої укладаються договори, що передбачені договором комісії.

Згідно зі ст. 1015 ЦК за згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіопера перед комітен­том. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комі­тента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо суб­комісіопера права та обов'язки комітента.

3. Комісіонер зобов'язується вчиняти правочини від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від дого­вору доручення, за яким повірений зобов'язується вчинити дії від імені довірителя. Проте на то особливість не звертає увагу Закон України від 3 квітня 1997 р. "Про податок на додану вартість", л. 4.7 ст. 4 якого фактично прирівнює договори доручення до договорів комісії, вказуючи при цьому на те, що в межах цих договорів від­бувається уповноваження "платника податку (комісіонера) здій­снювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (комітента)". Подібна колізія міститься також у Правилах здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісій­ної діяльності по цінних паперах, затв. наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 23 грудня 1996 р.

№ 331, п. 1 яких визначає комісійну діяльність по цінних паперах (брокерську діяльність) як вчинення цивільно-правових правочи- нів щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручен­ня чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Згідно зі ст. 1016 ЦК за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або приЙНЯД від третьої особи виконання договору. Незважаючи на це, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК). Таким чином, під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента — комітент хоча і не бере участі у правочинї з придбання/реалізації майна, весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

4. Комісіонер вчиняє правочини за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із договором доручення. Стаття 1016 ЦК зобов'язує комітента забезпечити комісіонера усім необ­хідним для виконання обов'язку перед третьою особою. Згідно зі ст. 1024 ЦК комісіонер має право на відшкодування витрат, зробле­них ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за об­ставин, які від нього не залежали.

5. Комісіонер вчиняє правочини за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо догово­ром комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які зале­жали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.

За вимогами ст. 1024 ЦК якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, до­датково одержана вигода належить комітентові. Іншими словами, визначення комісійної винагороди у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер укладе договір, суперечитиме законодавству. Тобто, забороняється, наприклад, в договорі комісії встановлювати умови, за якими у випадку продажу комісіонером товару, відпускна ціна якого складає 10 гривень за одиницю, за 12 гривень, комісіонер отримує винагороду у розмірі 2 гривні х кількість одиниць товару, що був проданий. Якщо подібну умову буде встановлено в договорі комісії, його в судовому порядку може бути визнано недійсним в частині способу виплати винагороди комі­сіонеру, в результаті чого комісіонер залишиться без винагороди^[84]. В цьому разі сума винагороди комісіонера одразу закладається у відпускну ціну товару, з обумовленням в договорі, на яку суму винагороди (фіксовану або у вигляді певного відсотка) має право комісіонер.

Згідно зі ст. 1020 ЦК комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові. Крім того, ст. 1019 ЦК дозволяє комісіонеру для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові.

6. У договорі комісії містяться вказівки комітента щодо вико­нання комісіонером його обов'язків. Проте законодавство допускає можливість відступу від таких вказівок, виходячи з умов виконання договору і у разі, якщо цього вимагають інтереси комітента.

Відповідно до положень ст. 1017 ЦК комісіонер має право від­ступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента, і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим по­відомленням комітента про допущені відступи.

Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, шо він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.

Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був поперед­ній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.

Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була по­годжена, комітент має право не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від нього пові­домлення про цю купівлю.

Якщо комітент не надішле комісіонерові повідомлення про від­мову від купленого для нього майна, воно вважається прийнятим комітентом.

Якщо комісіонер при купівлі майна заплатив різницю у ціні, комітент не має права відмовитися від прийняття виконання договору.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом ЗО днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вва­жається прийнятим.

Комітент зобов'язаний:

1) прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії;

2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки.

7. Договір комісії є консенсуальним, тобто вважається укладе­ним з моменту досягнення сторонами згоди зі всіх істотних умов (найчастіше таким моментом є момент підписання його сторонами). Вказівок щодо форми договору комісії ЦК не містить, тому засто­совуються запільні положення ст.ст. 205—210 ЦК щодо форми право- чинів. Згідно зі ст. 1012 ЦК договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зо­бов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно з ч. 2 ст. 1012 ЦК комітент може бути зобов'язаний утри­муватися від укладення договору комісії з іншими особами. Такі умови називаються "ексклюзивними" і передбачаються договором комісії для досягнення цілей найвигіднішого співробітництва між його сторонами. Наприклад, між виробником і торговельним підпри­ємством укладається договір комісії, за умовами якого комісіонер забезпечує продаж великих обсягів продукції виробника, проте набуває прав ексклюзивного його дилера. Виробник не має права укладати договори комісії з іншими дилерами (в тому числі без згоди комісіонера — з субкомісіонерами — ч. З ст. 1015 ЦК), проте і не потребує цього: ексклюзивний дилер забезпечує йому бажані обсяги продажу; вигода ексклюзивного дилера, в свою черіу, полягає в праві монопольного продажу товарів виробника. Такі договори зазвичай укладаються на визначений строк, з визначенням терито­рії його виконання та з умовою щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Положення щодо "ексклюзивності", про яке йшлося вище, є прикладом обмеження можливості особи мати цивільні права та обов'язки (ст. 27 ЦК), проте таким, що передбачене законом і в силу чого не вважається нікчемним.

8. ЦК передбачає можливість сторін відмовитись від договору комісії. Так, згідно зі ст. 1025 ЦК комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначен­ня строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за ЗО днів.

У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, — негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі такої відмови комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору.

Стаття 1026 ЦК дозволяє комісіонеру відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комі­сіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента.

У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент пови­нен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комі­сіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комі­тента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

§ 9. Договір консигнації

Поняття консигнації.

Консигнаційні операції є різновидом комісійних операцій, то­му до них застосовуються загальні положення гл. 69 ЦК. Насправ­ді, незважаючи на велику кількість спільних ознак у консигнацій­них і комісійних операцій, беззаперечно ототожнювати ці правові інститути не можна.

Ані ЦК, ані ГК не містять визначення договору консигнації. Проте згадку про нього можна знайти в інших нормативних актах.

Згідно із п. 31 Правил застосування Закону України "Про опо­даткування прибутку підприємств", затв. постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 р. (які залишаються чинними і можуть застосовуватися, з урахуванням того, що Законом від 22 травня 1997 р. власне текст Закону "Про оподаткування прибутку підпри­ємств" було викладено в новій редакції) консигнаційною операцією вважається господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з дорученням реалізувати зазначені матеріальні цін­ності на комісійних засадах.

Порядок віднесення операцііі резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і това­рів спеціального призначення містить більш розгорнуту характе­ристику консигнаційних операцій. Згідно із п. З цього документу до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, відносяться операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну дії догово­ру консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Аналогіч­не визначення консигнаційної операції міститься і в п. 1 Порядку віднесення бартерних договорів до таких, що передбачають вироб­ничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756.

Характеристика консигнації'.

1. Переважне використання договору консигнації у зовнішньо­економічній діяльності. На це, зокрема, вказує термін "експорт" (щоправда, який в цьому контексті вживається, скоріше, у значенні "переміщення") у визначенні, наведеному в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Роз­міщення визначення консигнації у Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяль­ності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплекс­ного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення теж вказує на можливість застосування цього інституту саме у зовні­шньоекономічній діяльності. Проте у жодному нормативному акті не міститься прямої заборони на здійснення консигнаційних опера­цій виключно суб'єктами господарської діяльності України. Вихо­дячи з принципу свободи договору (зокрема, права сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства — ст. 6 ЦК), договори консигнації можуть застосовуватися як у зовнішньо­економічній діяльності (за участю іноземного елемента), так і в діяльності на національному ринку (за участю тільки суб'єктів господарської діяльності України).

2. Укладення договору консигнації можливе виключно між суб'єктами підприємницької діяльності. Це істотно відрізняє договір консигнації від суміжного договору комісії, який може укладатися між юридичними і фізичними особами незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

3. В договорах консигнації консигнатор виступає від свого імені, проте діє за дорученням та за рахунок консигнанта. Це положення є аналогічним положенням ЦК щодо договору комісії, за якими комісіонер діє від свого імені, за дорученням та за рахунок комітен­та. Таким чином, розрахунки за реалізовану продукцію проводяться безпосередньо між консигнатором та третіми особами.

4. Метою договору консигнації є реалізація товару, належного консигнанту. В цьому консигнація схожа з комісією, метою якої також є вчинення правочинів щодо майна, належного комітенту. Проте консигнація, як правило, відрізняється від комісії за стро­ками, оскільки спрямована на довгострокове співробітництво у сфері реалізації товару, а не на вчинення декількох правочинів. Зазвичай, строк консигнації складає 1 — 1,5 роки; комісії — 1—2 місяці^[85].

5. Консигнатор має право на винагороду за надані послуги з реалі­зації товару. Подібне положення міститься і в ЦК щодо договорів комісії. Важливо звернути увагу на те, що зважаючи на положення Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо реалізації консигнатором матеріальних цін­ностей "на комісійних засадах", на відносини консигнації поширю­ються вимоги щодо недопущення визначення винагороди у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом (консигнантом) ціною і тією більш вигідною ціною, за якою комі­сіонер (консигнатор) укладе договір (див., зокрема, ст. 1024 ЦК). Тому винагорода консигнатора, як і винагорода комісіонера у відно­синах комісії, повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотку від ціни товару, встановле­ної консигнантом.

6. Наявність у консигнатора складу (консигнаційного складу), з якого консигнатор продає належні консигнанту товари. Подібної ознаки інститут комісії не містить. Така особливість обумовлена специфікою товарів, які передаються на консигнацію (зазвичай — це технологічне устаткування, транспортні засоби, будівельні мате­ріали, на відміну від договорів комісії, предметом яких переважно є товари народного споживання).

§ 10. Договір управління майном

Безпосередньо договору управління майном присвячена гл. 70 ЦК. Також відносини управління майном, залежно від того, яке майно є предметом договору управління, регулюють ряд спеціаль­них нормативних актів, зокрема, Закон "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". Процедура та особливості нотаріального посвідчен­ня договорів управління майном передбачені Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Поняття договору управління майном.

Згідно зі ст. 1029 І і К за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Характеристика договору управління майном.

1. Сторонами договору управління майном є установник управ­ління та управитель. Проте учасників відносин управління майном може бути більше —- окрім сторін договору управління до них належать і особи, які мають право набувати вигоди від майна, переданого в управління, якщо вони зазначені установником управ­ління майном в договорі як вигодонабувачі.

Установник управління майном — не особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном. Ним може бути як юридична, так і фізична особа, незалеж­но від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 1032 ЦК установником упрашііння повинен бути власник майна. Якщо власником майна є фізична особа, місце пере­бування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установ­ником управління є орган опіки та піклування. Якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздат­ною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування. Якщо власником майна є неповнолітня особа, уста­новником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлю- вачів) або піклувальника. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установником управління є її піклу­вальник.

У разі переходу права власності на майно, що є предметом до­говору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стяг­нення.

Управителем є особа, яка від свого імені діє в інтересах уста­новника управління, здійснюючи управління майном. ЦК не обме­жує управителя обов'язковою наявністю певної організаційно- правової форми, тому за загальними положеннями Кодексу ним може бути як юридична, так і фізична особа. У спеціальних норма­тивно-правових актах може міститися уточнення щодо правового статусу управителя залежно від того, яким майном він управляє (наприклад, згідно зі ст. 2 Закону "Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" управителем є фінансова установа, оскільки предме­том управління є грошові кошти). Для забезпечення ефективнішого управління майном ст. 103.3 ЦК встановлює заборону вигодона- бувачу бути управителем.

Дата добавления: 2015-05-31