Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 13 страница

Додаткова література:

1. Беляков М.М. Вексель как важнейшее платежное средство. — М., 1992.

2. Біленчук П.Д., Диинік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське. — К., 1999.

3. Ефимова Л. Правовое регулирование аккредитива // Хозяйство и право. - 2000. -№7.~ С. 25-39.

4. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 е.).

5. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

6. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

7. Иванов Д.Л. Вексель. - М., 1993.

8. Красько И.Е., Жушман В. П. Вексельное обращение. — Харьков, 1997.

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. — К., 2004.

10. Новоселова Л.А. Вексель в хозяйственном обороте. — М,, 1998 (116 е.).

11. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О.В. Старцева. — К., 2005 (600 е.).

12. Саніахметова И.О. Підприємницьке право: 2-е вид. — К., 2003.

13. Скотар Н. Операции коммерческих банков с векселями // Право України. - 1999. — № 1. - С. 36.

14. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бі- рюкова, Ю.О. Заіки. — К, 2004.

15. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

16. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

17. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник. — К., 2002.

Глава 31

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір комерційної концесії. Спільна діяльність

§ 1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

§ 2. Договір комерційної концесії.

§ 3. Спільна діяльність.

§ 1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Глава 75 ЦК спеціально регулює питання розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, встановлюючи види відповідних договорів та — в загальному вигляді — особливості їх укладення. Спеціальні норми щодо такого розпоряджання містяться в окремих законах, присвячених об'єктам інтелектуальної власності: законах України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.), від 5 листопада 1997 р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", Законі "Про охорону прав на промислові зразки" та інших.

Згідно зі ст. 1107 ЦК розпоряджання майновими правами інте­лектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єк­та права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелек­туальної власності;

5) інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

За ст. 1108 ЦК ліцензією на використання об'єкта права інтелек­туальної власності є письмовий дозвіл особи-ліцензіара, наданий лі- цензіату на використання цього об'єкту в певній обмеженій сфері.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виклю­чає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелек­туальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазна­ченій сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцен­зією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може віщати письмове повноваження на використання об'єкта права інте­лектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Згідно зі ст. 1109 ЦК за ліцензійним договором одна сторона (ліцен- зіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону. Права на вико­ристання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважа­ються такими, що не надані ліцензіату. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інте­лектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера вико­ристання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), роз­мір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вва­жають за доцільне включити у договір.

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворен­ня твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений догово­ром, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. Уразі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на 5 років. Якщо за 6 місяців до спливу зазна­ченого 5-річного строку жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продов­женим'на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін може в буд^-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це іншу сторону за 6 місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору в разі порушення іншою стороною інших умов договору.

За ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦК, є нікчемними.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцен- зіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Згідно зі ст. 1112 IIК За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. При цьому оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, пере­ходить у власність замовника. Майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником. Умови договору, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Згідно зі ст. 1113 ЦК за договором про переданая виключних майно­вих прав інт те ктуал ь ної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у пов­ному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця від­повідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим законами, а також обмежують право творця на ство­рення інших об'єктів, є нікчемними.

§ 2. Договір комерційної концесії

Відносини комерційної концесії (франчайзингу) регулюються гл. 76 ЦК та гл. 36 ГК. Термін "концесія", що вживається у ГК в гл. 40, а також у інших актах законодавства — див., наприклад, закони України "Про концесії", "Про концесії на будівництво та експлуата­цію автомобільних доріг" тощо, має зовсім інший зміст і предмет правового регулювання.

Відносини комерційної концесії здійснюються у межах госпо­дарської (точніше, у межах її різновиду — підприємницької) діяль­ності, на що вказує, зокрема, законодавча їх назва ("комерційна концесія"), особливості правового статусу їх сторін (наявність у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності) та інші ознаки, про які докладніше йтиметься нижче. Таким чином, спеціальними (а, отже, такими, що мають пріоритет у випадку колізії) є поло­ження ГК; положення ЦК, які мають загальний характер, також паралельно застосовуються до відносин комерційної концесії у разі, якщо вони не суперечать ГК.

Поняття договору комерційної концесії.

Згідно зі ст. 1115 ЦК за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користува­чеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Загальна характеристика договору комерційної концесії.

1. Сторонами договору комерційної концесії є правоволоділець і користувач. Ними відповідно до ст. 1117 ЦК можуть виступати фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно, органи державної влади та інші суб'єкти, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, права брати участь (бути сторонами) у договорі комерційної концесії не мають.

2. Згідно зі ст. 1116 ЦК предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комер­ційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено ви­користання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Згідно зі ст. 155 ГК об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

1) винаходи та корисні моделі;

2) промислові зразки;

3) сорти рослин та породи тварин;

4) торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

5) комерційне (фірмове) найменування;

6) географічне зазначення;

7) комерційна таємниця;

8) комп'ютерні програми;

9) інші об'єкти, передбачені законом.

Цей перелік ширше за наведений у цитованій вище ч. 1 ст. 1116 ЦК, проте застосування у останній терміна "тощо" вказує на те, що перелік об'єктів права інтелектуальної власності не є вичерпним і допускає використання інших об'єктів як предмета договору комер­ційної концесії із застереженнями. Зважаючи на це, спеціальними актами, що встановлюють особливості правового режиму зазначе­них об'єктів, є закони "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки'', "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтеграль­них мікросхем", закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про племінну справу у тва­ринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 p.), від 16 червня 1999 р. "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Поняття та ознаки комерційної таємниці містяться у гл. 46 ЦК, а також у ч. 1 ст. 36 ГК. Відповідно до положень останнього комерцій­ною таємницею суб'єкта господарювання можуть бути визнані відо­мості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фі­нансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Відповідно до ст. 506 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

• право на використання комерційної таємниці;

• виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

• виключне право перешкоджати неправомірному розголошен­ню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. При цьому майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Первісно такі права належать правоволодільцю, проте договором комерційної концесії може бути передбачено передача їх користувачеві.

Предметом договору комерційної концесії може бути і "комер­ційний досвід". Уявлення про цю правову категорію дає Закон "Про інвестиційну діяльність", за змістом ст. 1 якого таким може вважа­тися "сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау")".

Як ЦК, так і ГК передбачає використання "ділової репутації" правоволодільця, розглядаючи її як один з об'єктів, що передаються за договором комерційної концесії. Фактично йдеться про асо- ціювання споживачем підприємств користувача з підприємствами правоволодільця.

Стаття 94 ЦК містить перелік особистих немайнових прав юри­дичної особи, до яких належить її ділова репутація. Регулювання особистих немайнових прав здійснюється на основі загальних і спеціальних норм, що регулюють аналогічні права фізичних осіб. Відповідно до загальних принципів, що регулюють особисті немай- нові права осіб, вони не мають економічного змісту, тісно пов'язані з особою, якій вони належать, і використовуються тільки нею. Влас­не згадування наявності ділової репутації правоволодільця та її впливу на підприємницьку діяльність користувача підкреслює усві­домлення законодавцем того факту, що ділова репутація право­володільця є його нематеріальним активом, що, безсумнівно, може мати матеріальне вираження^[86]. Тому при погодженні умов договору враховується умовна вартість "ділової репутації" правоволодільця, що тим самим впливає на вартість прав, шо передаються^[87].

3. Передача комплексу прав правоволодільцем користувачеві може відбуватися на строк або без визначення строку.

Положення щодо можливості укладення договору комерційної концесії на невизначений строк містить як ЦК (ст. 1126), так і ГК (ст. 366). Проте воно створює колізію із загальним положенням ч. З ст. 180 ГК, що передбачає необхідність при укладенні госпо­дарського договору (в тому числі й договору комерційної концесії) у будь-якому разі погоджувати предмет, ціну та строк його дії. Проте, незважаючи на це, у цьому разі пріоритет, на нашу думку, повинен віддаватися саме спеціальним нормам ст. 366 ГК, які без­посередньо присвячені договору комерційної концесії і дозволяють укладення такого договору на невизначений термін.

4. Права надаються користувачеві для використання у його під­приємницькій діяльності. Власне цього вимагає природа договору комерційної концесії — немає сенсу витрачати кошти на права правоволодільця без відповідного повернення їх в результаті під­приємницької діяльності користувача.

Скорочене визначення підприємництва міститься у ст. З ГК, від­повідно до ч. 2 якого підприємництвом вважається господарська діяльність, що здійснюється дія досягнення економічних і соціаль­них результатів та з метою одержання прибутку. Проте основна мета підприємництва — отримання прибутку — не обов'язково від­повідає фактичному перевищенню доходів над пов'язаними з ними витратами (див. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку З "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87). Це підтверджує і більш широке визначення підприємництва, що до його ознак відносить, зокрема, ризик (див. ст. 42 ГК). Природно, що законодавцем не передбача­ється як умова обов'язкове отримання користувачем прибутку — важливим є лише факт використання відповідних прав правоволо­дільця.

5. Користувач зобов'язується сплачувати правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Згідно зі ст. 369 ГКтака винаго­рода може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

6. Відповідно до ст. 368 ГК та ст. 1119 ЦК договором комерцій­ної концесії може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії. До такого договору застосовуються законо­давчі положення про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії. Разом з тим, якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсними також є і укла­дені на його основі договори комерційної субконцесії.

7. Договір комерційної концесії повинен обов'язково укладатися у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчиня­тися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недій­сність. Оскільки договір комерційної концесії є довгостроковим, таким, що підлягає обов'язковій реєстрації, а також стосовно форми якого є чіткі вказівки у ч. 1 ст. 1118 ЦК і ст. 367 ГК, у разі недодер­жання його письмової форми він вважатиметься нікчемним. До речі, за бажанням сторін його можна і посвідчити нотаріально.

За загальними правилами ст. 207 ЦК будь-який договір вважа­ється таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Стаття 181 ГК конкретизує це поло­ження стосовно господарського договору, встановлюючи, що "госпо­дарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого пе­чатками. Допускається укладення господарських договорів у спроще­ний спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, теле­грамами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів". Щодо комерційної концесії законодавство встановлює такі "спеціальні" вимоги — згідно зі ст. 367 ГК договір комерційної концесії повинен бути укладений у вигляді єдиного документа. Недо­держання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1118 ЦК і ч. 2 ст. 367 ГК договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. При цьому у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.

Коли гіравоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії на території України здій­снюється органом, який зареєстрував користувача. У такому випадку реєстрації договору у країні правоволодільця не вимагається.

За домовленістю сторін договору користувач може зареєстру­вати договір комерційної концесії і коли правоволоділець є суб'єк­том підприємницької діяльності в Україні.

8. Зміст договору комерційної концесії становлять його умови, основними з яких є умови щодо прав та обов'язків правоволодільця та користувача. Ці умови повинні відповідати законодавству, а в разі, якщо законодавство прямо не регулює відповідні положення — не суперечити йому.

ЦК і ГК містять однакові положення щодо примірного переліку обов'язків правоволодільців і користувачів за договором комерцій­ної концесії. Так, ст.ст. 1120—1121 ЦК і 370—371 ГК до безумовного обов'язку правоволодільця відносять передачу ним користувачеві технічної та комерційної документації і надання іншої інформа­ції, необхідної для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також інформування користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав.

Правоволоділець також зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії:

1) забезпечити державну реєстрацію договору;

2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, в тому числі сприяння у навчанні та підвищенні квалі­фікації працівників;

3) сприяти у початковій підготовці, навчанні та постійному під­вищенні кваліфікації персоналу користувача;

4) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комер­ційної концесії.

У свою чергу, з урахуванням характеру та особливостей діяль­ності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення право­володільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору ко­мерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спря­мованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Обов'язку кожної сторони договору комерційної концесії відпо­відає право іншої сторони вимагати його здійснення, у тому числі і у примусовому порядку.

9. ЦК і ГК (відповідно, ст.ст. 1123 і 373) містять ідентичні поло­ження щодо відповідальності правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. За вимогами, що пред'яв­ляються до користувача як виробника продукції (товарів) право­володільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Інститути субсидіарної і солідарної відповідальності докладно висвітлені, зокрема у ст.ст. 543, 619 ЦК.

Так, відповідно до ст. 619 зазначеного Кодексу субсидіарною є додаткова відповідальність іншої особи, поряд з відповідальністю основного боржника. У відносинах комерційної концесії основним боржником виступає користувач, а "іншою особою" — гіравоволо- ділець; відповідно кредитором є споживач продукції (робіт, послуг). У разі, якщо боржник (користувач) відповідно до договору комер­ційної концесії продає товари (виконує роботи, надає послуги), не виробляючи їх або певні їх компоненти, відповідальність право- володільця за цитованими вище ст. 1123 ЦК і ст. 373 ГК є субсидіар­ною. Це означає, що кредитор (споживач) повинен у першу чергу пред'являти вимоги (стосовно якості та з інших питань) до основ­ного боржника (користувача) до того, як пред'явити такі вимоги правоволодільцю.

Якщо користувач відмовився задовольнити вимогу споживача або останній не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'яв­лену вимогу, споживач може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (до правово- лодільця).

Якщо користувач є виробником продукції (товарів) право- володільця або їх частин, вони несуть солідарну відповідальність перед кредитором (споживачем). Відповідно до ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тобто, споживач може звернутися за своїм вибором як до користу­вача, так і безпосередньо до правоволодільця, причому як в повному обсязі суми боргу, так і в його частині.

10. Договір комерційної концесії може бути змінений на загаль­них підставах, а саме відповідно до гл. 53 ЦК. Це означає, що цей договір змінюється за згодою сторін; за рішенням суду на вимогу будь-якої сторони у разі істотного порушення договору другою сто­роною; у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Під істотним порушенням договору комерційної концесії слід розуміти такі дії правоволодільця як відмову надати весь комплекс або його частину прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Під істотним порушенням обов'язків за договором комерційної концесії з боку користувача — прострочення або відмову у сплаті винагороди за користування правами на об'єкти права інтелектуаль­ної власності правоволодільця, інших платежів на користь право­володільця, відмову користувача слідувати вказівкам та інструкціям правоволодільця щодо використання ноу-хау та способів ведення підприємницької діяльності; самостійну, без узгодження з право- володільцем, зміну користувачем інтер'єру приміщень, де прода­ються товари (роботи, послуги) тощо.

Істотною зміною обставин користувач вправі вважати не отри­мання ним прибутків, які він передбачав отримувати, укладаючи договір. Невідповідність отриманих результатів очікуванням корис­тувача може викликатися як об'єктивними, так і суб'єктивними обставинами.

Зміни у договорі комерційної концесії можуть стосуватися режиму використання об'єктів права інтелектуальної власності правоволодільця (надання невиключної ліцензії замість виключної, якою користувався користувач).

До зміни або розірвання договору комерційної концесії можуть призвести зміни торговельної марки та позначення (ст. 1128 ЦК). Зміна договору, як правило, стосується зменшення ціни за договором на тій підставі, що нова торговельна марка ще не має рівноцін­ного за попередню іміджу, не є достатньо відомою споживачеві.

Стаття 1128 ЦК передбачає право (проте не обов'язок) користу­вача вимагати розірвання договору та компенсації збитків навіть у випадку надання правоволодільцеві прав користування новою торго­вельною маркою та позначенням.

Якщо сторони не задоволені договором комерційної концесії, проте не мають намір його змінити чи припинити на певний час, він може бути розірваний.

Якщо строк у договорі комерційної концесії не встановлений, згідно зі ст. 1126 ЦК кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитись від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за 6 місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. Проте правоволоділець може відмовитись від договору лише з урахуванням права користувача на укладення договору на новий строк, передбаченого ст. 1І24 ЦК. Практично це означає, що у разі коли правоволоділець має намір відмовитись від договору і для цього попереджує користувача за 6 місяців (а користувач доб­росовісно виконував умови договору) він все одно має укласти з ним договір на новий строк і на умовах, що не будуть гіршими за попередні. Розірвати відносини можливо лише за 2 умов: прямо передбачених законом чи домовившись із користувачем.

ЦК передбачає 2 підстави припинення договору комерційної концесії: у разі припинення права на торговельну марку та оголо­шення будь-якої сторони неплатоспроможною (банкрутом) (ч. З ст. 1126 ЦК).

§ 3. Спільна діяльність

Дата добавления: 2015-05-31