Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 11 страница

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затв. постановою Правління Національного банку Укра­їни від 6 листопада 2000 р. № 279, додатково класифікує кредити залежно від рівня ризику на:

• стандартні кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику;

• під контролем — кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику;

• субстандартні кредитні операції — операції, за якими кредит­ний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;

• сумнівні кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпе­чення) перебуває під загрозою, ймовірність повного погашення кре­дитної заборгованості низька та становить 50% чистого кредитного ризику;

• безнадійні кредитні операції — імовірність виконання зо­бов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з ура­хуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

§ 3. Договір банківського рахунка

До актів законодавства, що регулюють порядок відкриття та вико­ристання рахунків в банківських та інших фінансових установах, належать ЦК (гл. 72) та ГК (ст. 342), закони "Про банки і банків­ську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закон України від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у на­ціональній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492.

Поняття договору банківського рахунка.

Згідно зі ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу від­повідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Термінологією Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" рахунок, що відкривається за договором банківського рахунка, є поточним і використовується для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (підпункт 7.1.2 п. 7.1 ст. 7).

Характеристика договору банківського рахунка.

1. Укладення договору банківського рахунка є підставою для від­криття рахунка відповідного виду його власнику або визначеній ним особі.

Згідно з ч. З ст. 342 ГК (ст. 6 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні") фізичні особи, а також юридичні особи та їх представництва мають право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. При цьому "згода" банку на відкриття рахунка є досить умовною: банк зо­бов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1067 ЦК).

Укладати договори банківського рахунка і, відповідно, відкривати такі рахунки мають право як банки, так й інші фінансові установи. На це опосередковано вказує положення ч. 4 ст. 1066 ЦК, яке по­ширює положення гл. 72 Кодексу на договори, що мають ознаки договорів банківського рахунка і укладаються іншими фінансовими установами відповідно до наданої ліцензії.

Як вже йшлося вище, поточні рахунки відкриваються для збе­рігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій юридичними та фізичними особами, в тому числі суб'єктами під­приємницької діяльності. Відповідно до п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах поточними рахунками також вважаються:

• рахунки за спеціальними режимами їх використання, що від­криваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

• поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

• поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

• карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками;

• поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;

• інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвес- торам в уповноважених банках України для здійснення інвес­тиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іно­земним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

2. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок влас­ника грошові кошти, шо йому надходять, а також виконувати його розпорядження про перерахування і видачу відповідних сум з рахун­ка. Статтею 1068 ЦК передбачений обов'язок банку вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Він зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа та видати або перерахувати з рахунка власника грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інші строки не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Також грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ст. 1071 ЦК).

Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта у такій черговості:

• у першу чергу — грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стяг­нення аліментів;

• у другу чергу — грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці осо­бам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

• у третю чергу — грошові кошти на підставі інших рішень суду;

• у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунко­вими документами, що передбачають платежі до бюджету;

• у п'яту чергу — грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Згідно зі ст. 1074 ЦК обмеження прав клієнта щодо розпоряд­жання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду. Частина 2 ст. 1066 ЦК встановлює право банку використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, додат­ково гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

3. Договір банківського рахунка є консенсуальним; стосовно ознаки огілатності ЦК передбачає обов'язок клієнта сплатити плату за виконання банком операцій за його рахунком, якщо це вста­новлено договором. Крім того, ст. 1070 ЦК встановлює обов'язок банку сплачувати проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, у розмірі, передбаченому договором. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу.

4. Згідно зі ст. 1075 ЦК договір банківського рахунка розрива­ється за заявою клієнта у будь-який час. Банк, у свою чергу, має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, є меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якшо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або

за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Банк також може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта в разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом 3 років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Згідно з п. 20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах поточні рахунки клієнтів банків закриваються, а відповідний договір бан­ківського рахунка розривається також:

• на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації юридичної особи;

• на підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію суб'єкта господарювання;

• у разі смерті власника рахунка — фізичної особи (за звернен­ням до банку спадкоємців);

• на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Після прийняття Національним банком рішення про відкли­кання в банку банківської ліцензії (власником банку — рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до відповідних органів державної податкової служби у порядку, установленому Державною податковою адміністрацією України.

§ 4. Договір банківського вкладу

Договір банківського вкладу є специфічним різновидом договору банківського рахунка, на що, зокрема, вказує поширення в ч. З ст. 1058 ЦК на відносини банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, положень про договір банківського рахунка (гл. 72 ЦК).

Поняття договору банківського вкладу.

Згідно зі ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачува­ти вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Характеристика договору банківського вкладу.

І. Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є грошові кошти, що приймаються банком.

Згідно з п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затв. постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

• договором банківського рахунка;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

• договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (бан­ківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

2. Сторонами договору банківського вкладу є банки та вкладники, іі ідно зі ст. 47 Закону "Про банки і банківську діяльність" приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб нале­жить до виключно банківських операцій, тому, відповідно, здій­снюється банками. Проте законодавством встановлена обмежена можливість інших осіб приймати вклади — наприклад, відповідно іо ч. І ст. 21 Закону "Про кредитні спілки" останні мають право іалучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на іепозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Вкладником може бути юридична чи фізична особа, яка здій­снила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах (див. п. 1.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами).

3. Банк зобов'язаний виплачувати вкладнику як отриману від нього суму, так і проценти на неї або дохід в іншій формі.

Стаття 1060 ЦК встановлює, що за договором банківського вкла­ду незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юри- іичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повер­тається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настан­ня інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо тоговором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встаноштеного договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк Укра­їни встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу (де­позиту). Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національ­ного банку України.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладу (депозиту), унесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через 1 місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Установлений банком відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) розмір процентів на вклад (депозит) на строк або на вклад (депозит), унесений на умовах його повернення в разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законодавством України.

Сума вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти банк спла­чує вкладнику:

• у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вклад­ний (депозитний) рахунок у національній валюті;

• у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вклад­ника — в іншій іноземній чи в національній валюті;

• у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах або на умовах та в порядку, передба­чених договором, відповідно до заяви вкладника — у національній валюті.

4. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Цей договір є реальним і вважається укладеним з моменту внесення грошових коштів до банківської установи.

§ 5. Договір факторингу

Поняття договору факторингу.

Відповідно до ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступііення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Подібне визначення містить і Закон "Про податок на додану вартість", згідно з п. 1.10 ст. 1 якого факторингом є операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Характеристика договору факторингу.

1. За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату. У наданні коштів за відповідну плату знаходять вияв ознаки кредитування, що, в свою чергу, дозволяє говорити про комплексну природу договору факторингу — він поєднує в собі ознаки договорів купівлі-продажу і позики.

Наприклад, між покупцем і постачальником укладений договір купівлі-продажу (поставки) продукції з відстроченням платежу. Постачальник є кредитором за грошовим зобов'язанням, тобто у зобов'язанні сплатити грошові кошти постачальнику за придбану продукцію, відповідно, покупець є боржником.

Постачальник може або вимагати сплати грошових коштів без­посередньо від покупця або укласти з банком або іншою фінансовою установою (фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності) договір факторингу, відповідно до якого постачальник продає право вимоги до покупця за договором купівлі-продажу. Відповідно, банк (фактор) замість постачальника (клієнта) стає кредитором щодо покупця (боржника) і має право вимагати вико­нання грошового зобов'язання від нього. Такий договір може бути укладений (а грошові кошти — перераховані від фактора до поста­чальника) як до моменту поставки товару (коли грошове зобов'я­зання між постачальником і боржником ще не виникло, оскільки, як зазначалося вище, договір купівлі-продажу, приклад якого роз­глядається, передбачає відстрочення платежу), так і після поставки, тобто, коли фошове зобов'язання сплатити кошти постачальнику вже настало.

Якщо кошти перераховуються постачальнику до виникнення грошового зобов'язання між ним і божником, має місце кредиту­вання фактором постачальника, за яке останній сплачує відповідну суму процентів. В цьому полягає о платний характер передачі грошових коштів фактором постачальнику (клієнту). Якщо гро­шове зобов'язання вже виникло, умовами договору факторингу може передбачатися купівля грошового зобов'язання у постачальника за ціною, шо нижча від тієї суми, яку отримає фактор внаслідок виконання придбаного ним грошового зобов'язання боржником. Різниця і буде платою за надані послуги факторингу.

2. Клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За договором факторингу відбувається передання клієнтом своїх прав фактору (відступлення права вимоги), тож він є прикладом правочину, на підставі якого клієнт може бути замінений фактором (ст. 512 ЦК) і, відповідно, окрім ознак кредитного договору, має ознаки цесії. Специфіка договору факторингу виявляється в тому, що його предметом може бути лише право грошової вимоги — грошове зобов'язання, яким згідно зі ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Інші негрошові вимоги кредитора до боржника не можуть бути пред­метом договору факторингу.

Може виникнути ситуація, що у клієнта вже є грошові зо­бов'язання перед фактором за відповідними договорами, укладеними раніше, і саме в забезпечення їх виконання клієнт може передати за договором факторингу майнове право вимоги до боржника.

Незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржни­ком про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження, договір факторингу є дійсним (ст. 1080 ЦК). Проте клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги, якщо вона міститься в договорі (у нашому прикладі — договорі кулівлі- продажу).

Згідно зі ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). При цьому майбутня вимога вважається пе­реданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною по­дією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Право грошової вимоги клієнта може бути також оформлене век­селем.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж фактору за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги фактору, і в цьому повідом­ленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Він має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги фактору справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здій­снити платіж клієнту на виконання свого обов'язку перед ним. Вико­нання боржником грошової вимоги фактору звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Згідно зі ст. 1084 ЦК якщо відповідно до умов договору факто­рингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здій­снюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і пере­дати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений наступлениям права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факто­рові залишок боргу.

Якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що грунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про вы­ступления права грошової вимоги факторові.

Боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження вы­ступления права грошової вимоги.

У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укла­деним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієн­тові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги (ст. 1086 ЦК).

Відповідно до ст. 1083 ЦК наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не вста­новлено договором факторингу.

3. Належність факторингових операцій до фінансових послуг (ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг"), а також до банківських опера­цій (ст. 47 Закону "Про банки і банківську діяльність") обумовлює специфіку сторін відповідного договору. Згідно зі ст. 1079 ЦК фак­тором може бути банк або фінансова установа, фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, а клієнтом — фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Боржник у відносинах, що опосередковуються договором факто­рингу, участі не бере.

4. Договір факторингу може бути як реальним, так і консен- суальним, проте завжди відплатним. Реальність або консенсуаль- ність договору залежить від того, на яких умовах фактор фінансує клієнта (одразу передає або зобов'язується передати в майбутньому грошові кошти), а також від того, коли (одразу чи в майбутньому) клієнт відступить фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Момент набрання чинності договором факто­рингу, з огляду на зазначену диспозитивність у цьому питанні, повинен чітко зазначатись у договорі.

Додаткова література:

1. Біленчук ГІД., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське. — К, 1999.

2. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

3. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. O.B. Дзери. — К, 1998.

4. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

5. Красько І. Договор факторинга // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1996. — № 6. — С. 3.

6. Лазарева Т.П. Нетрадиционные формы кредитования внешне­экономической деятельности / Право и экономика. — 2001. — № 1. — С. 63-68.

7. Лишанский М., Маслова И. Правовое регулирование кредитных отношений // Хозяйство и право. — 1999. — № 4. — С. 132—135.

8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К., 2004.

9. Очкурепко С.В. Проблеми правового регулювання кредитного договору // Вісник Вишого арбітражного суду України. — 1998. — № 3. - С. 141-150.

10. Павлодский Е.А. Банковский кредит и способы его обеспече­ния. - М., 1994.

11. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О. В. Стариева. — К., 2005 (600 с.).

12. Подцерковний Д., РябкоЛ. Правова природа договору банків­ського рахунку // Право України. — 1999. — № 7. — С. 46—49.

13. Понікар М.І. Кредитні відносини в сучасних умовах. Зако­нодавство і практика // Вісник Вищого арбітражного суду Укра­їни. - 1998. - № 1. - С. 179-182.

14. Рябко Л. О разграничении понятий "ссуда" и "кредит" // Пред­принимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 11. — С. 43—45.

15. Саніахметова И.О. Підприємницьке право: 2-е вид. — К., 2003.

16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С, Кузнєцової. — К., 1999.

17. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бірю- кова, Ю.О. Заіки. - К., 2004.

18. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

19. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

20. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник. — К„ 2002.

Глава ЗО Розрахунки

§ 1. Готівкові розрахунки.

§ 2. Безготівкові розрахунки.

Правову основу розрахунків різних форм і видів складає досить велика кількість нормативних актів. До них, насамперед, належать ЦК (гл. 74) та ГК (ст. 341, ст.ст. 343 — 344), закони України від 23 вересня 1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в інозем­ній валюті", від 6 липня 1995 р. "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.), від 28 листопада 2002 р. "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", закони "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін. Підзаконні нормативні акти представле­ні Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (в редакції Указу від 11 травня 1999 р. № 491/99), а також численними актами Національного банку України, най­головнішими з яких є Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку Ук­раїни від 14 серпня 2003 р. № 337, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Прав­ління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в на­ціональній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 березня 2004 р. № 110, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постано­вою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637, тощо. До документів судової практики з цього питання належить оглядовий лист Вищого господарського суду України від 26 липня 2002 р. № 01-8/870 "Про деякі питання практики вирі­шення спорів, пов'язаних з розрахунками".

Дата добавления: 2015-05-31