Населення в умовах радіаційних аварій

Радіаційна аварія – це незапланована подія на об’єкті з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією, при котрій відбувається втрата контролю над джерелом іонізуючого випромінювання і виникає реальна або потенціальна загроза опромінення людей.

Радіаційні аварії підрозділяються на два типи. До першого типу відносяться аварії, які супроводжуються додатковим зовнішнім опромінення людей, але не призводять до радіонуклідного забруднення навколишнього середовища. При другому типі відбувається разгерметизація джерел випромінювання і забруднення середовища, внаслідок чого люди піддаються додатковому як зовнішньому, так і внутрішньому опроміненню.

За своїми масштабами, котрі визначаються розмірами території, радіаційні аварії підрозділяються на промислові і комунальні. До класу промислових аварій відносяться такі, котрі не розповсюджуються за межі робочих приміщень, промислової площі об’єкту і додатковому опроміненню піддається тільки персонал.

При комунальних аваріях їх наслідки виходять за межі об’єкту і охоплюють прилеглі до нього території. Додатковому опроміненню у цьому випадку піддається як персонал, так і населення, що мешкає на цій території.

В залежності від кількості населення, підданого внаслідок аварії додатковому опроміненню, комунальні аварії діляться на локальні, котрі торкаються територій з населенням до 10 тисяч чоловік; регіональні, за яких чисельність населення перевищує цю кількість, і глобальні, наслідки котрих охоплюють значну частину або всю території країни і, відповідно, значну частину або все її населення.

У розвитку комунальних аварій в часі виділяють три фази, або періоди: рання, або гостра фаза, тривалість котрої може складати від декількох годин до одного-двох місяців; середня, або фаза стабілізації, тривалістю до одного-двох років і пізня, або фаза відновлення, котра починається через ці один-два роки і може тривати протягом багатьох десятиліть.

Протирадіаційний захист населення в умовах комунальних радіаційних аварій базується на системі контрзаходів, котрі практично завжди є втручанням в нормальну життєдіяльність людей, включаючи сфери господарчого, соціально-побутового та культурного функціонування. Ці контрзаходи спрямовані на вирішення двох завдань: зведення до мінімуму кількості осіб з населення, котрі піддаються додатковому опроміненню, та попередженню або зниженню рівня радіонуклідного забруднення продуктів харчування, питної води, сільськогосподарських угідь, продукції рослинництва та тваринництва, об’єктів навколишнього середовища, включаючи повітря, водойма, грунт, будівлі, споруди.

Хоча метою будь-якого радіозахисного прийому є повне попередження одержання населенням додаткової дози опромінення від аварійного джерела, при його реалізації, як правило, відвертається не вся доза – частина її залишається. Це – так званий остаточний рівень дози, відвернення одержання якого виявляється неможливим або практично або недосяжним за багатьма причинами, в тому числі і економічними.

В залежності від типу, масштабу і фази розвитку радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозованих доз опромінення людей умовно протирадіаційні контрзаходи підрозділяють на термінові, невідкладні та довгострокові.

До термінових контрзаходів відносять такі негайні прийоми та заходи, проведення яких спрямоване на попередження у осіб з населення важких радіаційних уражень. Це, насамперед, укриття та евакуація.

До невідкладних контрзаходів, котрі, як і термінові, реалізуються на ранній фазі розвитку аварії і головним завданням яких є попередження прояву близьких детерміністичних (настохастичних) радіобіологічних ефектів, крім укриття та евакуації належать обмеження перебування людей на відкритому повітрі, придушення пилового підйому проведення йодної профілактики (прийом йодистого калію або інших препаратів йоду, що знижують накопичення у щитовидній залозі радіоактивних ізотопів йоду, котрі при радіаційних аваріях можуть складати значну частку компонентів забруднення навколишнього середовища).

Довгострокові контрзаходи спрямовані на попередження доз опромінення, величини яких звичайно нижче рівнів, що індукують прояв детерміністичних ефектів у населення. До них належать тимчасове відселення, обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та забрудненої води, обмеження діяльності у сфері сільського господарства, дезактивація території, будівель, застосування гідрологічних, лісотехнічних, протиерозійних та інших прийомів, що обмежують розповсюдження радіоактивних речовин. Їх реалізують, як правило, після завершення гострої фази аварійного радіонуклідного забруднення місцевості.

Доцільність проведення контрзаходів визначається певними величинами прогнозованих доз, котрі називаються рівнями втручання. Однак рішення щодо проведення того чи іншого конкретного заходу приймається на основі співставлення користі для здоров’я рівня відвернутої дози і шкоди, котра може бути нанесена втручанням при його реалізації. Так, в окремих випадках дуже дорогий захід по переселенню людей в іншу місцевість внаслідок морально-психологічного шоку, пов’язаного зі зміною звичайної обстановки, втратою певних матеріальних цінностей, може нанести набагато більшу шкоду здоров'ю, ніж відносно незначний рівень додаткової дози опромінення, котрого при цьому вдається запобігти..

Дата добавления: 2015-05-26