Методичні вказівки до семінарських (практичних) занять

Вища школа навчає студентів основ окремих галузей науки, а також самостійному набуванню знань. Однією з форм самостійної роботи студентів є семінар. Семінар - форма навчального заняття, коли викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем. Готуючись до семінарського заняття і виступаючи на ньому, студент набуває вмінь обґрунтовувати і формулювати свої думки, удосконалює навички публічного виступу, ведення дискусій, виявляє свої знання, наукову позицію та вчиться її відстоювати. Підготовка до семінарського заняття включає:

1)усвідомлення завдання щодо кожного семінарського заняття, з’ясування логічної послідовності питань, що визначені у темі;

2)перегляд конспектів лекцій, які мають відношення до теми семінарського заняття. У лекціях викладаються найновіші досягнення відповідної галузі юридичної науки і законодавства, подається критичний огляд вітчизняної та зарубіжної літератури;

3)вивчення рекомендованої літератури (список рекомендованих джерел може не бути вичерпним, тому необхідно проявляти самостійність у пошуках нових джерел).

Виступ на семінарському занятті має бути чітким, висвітлювати зміст питання в головних напрямах. Допускається користування своїми записами для точного цитування першоджерел.

Учасники семінару:

1) уважно слухають виступ;

2) при потребі ставлять запитання; відзначають помилки, спірні твердження;

3) вносять необхідні поправки, уточнення;

4) розвивають далі суть проблеми.

Плани семіцнарських занять включають практичні завдання, кожне з яких містить викладення обставин конкретної життєвої ситуації, яка регулюється договірним правом. Практичне завдання має на меті навчити студента надавати юридичну кваліфікацію викладеним у ньому обставинам, правильно знаходити і застосовувати необхідну норму закону, відповідно до законодавства розв’язувати спірні питання.

При розв’язанні практичних завдань студент надає юридичну кваліфікацію викладеної ситуації, наголошує права та обов’язки її учасників відповідно до законодавства і пропонує свій варіант розв’язання спору, що викладений у завданні. На пропозицію викладача інші учасники семінару мають можливість викласти іншу точку зору, якщо вона є. Різні точки зору у разі їх наявності співставляються за допомогою викладача та інших студентів. Викладач надає свою оцінку ситуації, що викладена у практичному завданні.

Семінар завершується заключним словом викладача, в якому: підсумовується робота групи, робляться зауваження щодо висвітлення змісту проблеми, яка виносилась на семінарське заняття, оцінюються підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Державним стандартом освіти передбачається виділення в навчальних планах вищих навчальних закладів часу, що відводиться на самостійну (позааудиторну) роботу студентів. Максимальний обсяг навчального навантаження студента, включаючи усі види його аудиторної та позааудиторної навчальної роботи, як правило, не повинен перевищувати 54 годин на тиждень.

Самостійна робота є невід’ємною складовою частиною навчального процесу, спрямованою на всебічне оволодіння студентами обов’язковим навчальним матеріалом. Під самостійною роботою слід розуміти опрацювання студентами окремих тем або питань курсу, які не висвітлювалися з тих чи інших причин у лекційному курсі, а також не виносилися на розгляд у семінарських заняттях. Самостійне опрацювання студентами матеріалу, передбаченого робочою програмою курсу, здійснюється під керівництвом викладача шляхом:

окреслення питань, які виносяться на самостійне опрацювання;

консультацій, час яких визначено відповідним кафедральним документом;

індивідуальної перевірки знань студентів, набутих самостійно.

Головне у правильній організації самостійної роботи – її планування, що вже закладено навчальними планами, тематичними планами і послідовністю вивчення юридичних дисциплін. Самостійна робота починається до приходу студента на лекцію. Окремі студенти активно використовують «систему випереджального читання», тобто попередньо прочитують лекційний матеріал, що міститься в навчальних посібниках, закладають базу для більш глибокого сприйняття лекції.

Для більш успішного оволодіння знаннями слід підібрати відповідне коло літератури, бажано навчально-посібникового характеру, яка б давала чіткі відповіді на поставлені питання, що вивчаються самостійно. Доцільно уникати літератури, яка носить гіпотетичний характер. Опрацювавши навчальний матеріал (через читання, запам’ятовування, конспектування, цитування і т. д.) і проконсультувавшись з викладачем, студенти мають скласти для себе загальне уявлення про відповідні проблеми. Лише після цього, з метою більш глибокого оволодіння матеріалом, можна приступати до опрацювання спеціальної літератури: монографій, статей тощо.

У ході другого етапу самостійного вивчення матеріалу доцільно використовувати комп’ютерну техніку, яка дозволяє більш ефективно і оперативно опрацювати широке коло літератури, систематизувати її відповідним чином. З цією ж метою слід використовувати технічні засоби навчання (демонстрацію графіків, таблиць, використання документів і матеріалів звукозапису, фотоматеріалів і т.д.). Все це у комплексі має велике значення для вироблення у студентів навичок ефективної самостійної фахової роботи, нахилу до творчої аналітичної та синтетичної діяльності, вміння давати самостійну оцінку тих чи інших державно-правових явищ, фактів, закономірностей, механізмів у їх взаємозв’язку.

У цілому оволодіння навичками самостійної роботи дає змогу студентам робити самостійні висновки щодо юридичних проблем, оперувати набутими знаннями, орієнтуватись у спеціальній літературі, а також застосовуючи набуті знання на практиці творчо підходити до вирішення практичних ситуацій.

Кожний етап самостійної роботи студента оцінюється диференційованим балом, з урахуванням наступних показників: а) повнота розкриття змісту теми; б) оригінальність суджень (на основі теоретичних або дослідних матеріалів); в) новизна фактичного матеріалу; г) глибина аналізу; д) органічність поєднання теоретичного і фактичного матеріалу; є) самостійність студента при виконанні роботи; ж) практична її значущість.

Контролю викладача за самостійною роботою студента недостатньо. Студентам важливо навчитися самоконтролю, для чого зробити наступне:

- відкинути той матеріал, який прямо не стосується теми; - відкинути повторення;

- вилучити слова і фрази, без яких смисл залишається зрозумілим (наприклад, у фразі „відкинути всі повтори" можна видалити " всі"); - довгі речення розбити на більш короткі, щоб полегшити розуміння;

- уточнити правильність використання термінів (звернутися до словників);

- уточнити правильність написання слів і пунктуації; - перевірити цитати і правильність посилань;

- перевірити нумерацію сторінок, таблиць, малюнків.

Самостійна робота студентів з курсу передбачає: систематичне відвідування всіх видів аудиторних занять та ведення конспектів лекцій, систематичне вивчення лекційного матеріалу та пропонованої літератури, систематичну підготовку до семінарських занять.

У процесі вивчення курсу для систематичного контролю за самостійною роботою студентів та якістю засвоєння ними поточного навчального плану викладач використовує:

- опитування студентів під час семінарських занять;

- залучення студентів до дискусії з тем семінарських занять з наступною оцінкою ініціативи та здатності до аналізу дискусійних питань;

- тестовий контроль знань;

- перевірку письмових завдань, передбачених ходом занять.

Оцінюючи роботи, викладач зважає на те, наскільки ретельно вивчено пропоновану літературу, наскільки послідовно та якісно викладено матеріал.

У процесі організації самостійної роботи велике значення мають консультації викладача, у ході яких можна вирішити багато проблем курсу, що вивчається, усвідомити складні питання. Самостійна робота носить індивідуальний характер, однак цілком можливе і колективне осмислення питань.

Дата добавления: 2015-05-31