Аналіз дивідендної політики підприємства

Аналіз вартості та структури капіталу. Фінансовий ризик.

Аналіз основних фінансових джерел підприємства.

Формування системи фінансових ресурсів підприємства.

Тема Аналіз фінансової діяльності підприємства

Пригадаємо, що згідно чинних положень фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до зміни розміру власного та позичкового капіталу підприємства (випуск та розміщення акцій та облігацій власної емісії, одержання позик, погашення позик та облігацій, виплата дивідендів за акціями та відсотків за облігаціями, а також викуп акцій власної емісії).

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Ми бачимо, що в даний час в нашій країні різко скорочуються частка бюджетних асигнувань, дотацій, терміни надання кредиту. Це закономірні процеси.

У той же час власні джерела, до яких відносяться статутний капітал, фонди, створювані з чистого прибутку (у тому числі резервний), амортизаційні відрахування, обмежені. Тому підприємства всерйоз стурбовані пошуком нових джерел фінансування, нових джерел на ринку капіталів.

Рух капіталів в економіці має два аспекти:

Ø по-перше, рух доходів і витрат за секторами: бізнес, особистий державний і міжнародний сектор. Різниця між доходами і витратами в секторі дає величину заощаджень;

Ø по-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.

Функції перерозподілу капіталів між секторами і окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок.

Фінансовий ринок - це відносини між населенням, фірмами і державою з приводу перерозподілу вільних грошових коштів на основі повної економічної самостійності, механізм саморегуляції ринкової економіки, внутрігалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів. Він доповнює і коректує бюджетний метод, який був єдиним в умовах адміністративно-командної економіки.

Вихід підприємства на фінансовий ринок переслідує дві цілі:

Ø збільшення фінансових можливостей підприємства;

Ø зменшення ризику підприємницької діяльності.

Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий ринок).

Розрізняють відносини між зберігачами і споживачами на первинному і вторинному фондовому ринку. Первинний ринок формується за рахунок емісії цінних паперів підприємствами. Причому продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме розміщення - це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституційного типу. Непряме розміщення - це продаж цінних паперів через посередника. Вторинний ринок - це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або через позабіржовий оборот

Аналіз руху капіталу на ринку дозволяє виділити основні чинники, що впливають на фінансування фірми:

Ø рівень заощаджень населення, який у свою чергу залежить від рівня і розподілу доходів, податкової політики держави;

Ø рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійними і страховими фондами;

Ø ступінь і напрями участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку;

Ø економічно обґрунтована потреба фірм в зовнішньому фінансуванні, яка визначається рівнем віддачі на капітал, що інвестується.

З цього можна зробити наступні висновки для нашої сьогоднішньої ситуації.

По-перше, низький рівень заощаджень населення і його розподіл на користь поточного споживання істотно обмежують розвиток фінансового ринку. Без процесу приватизації і випуску в обіг приватизаційних чеків сподіватися на розвиток ринку цінних паперів не доводиться.

По-друге, слід чекати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження.

По-третє, найбільш ймовірно, що заощадження в першу чергу будуть спрямовані на придбання цінних паперів іноземних компаній, а ті у свою чергу спробують скуповувати частину нашої власності.

По-четверте, значна частина наших підприємств потребує зовнішнього фінансування і сподівається на акціонування, але за заощадження населення доведеться боротися, а переможець в цій конкурентній боротьбі визначатиметься очікуваним рівнем ефективності функціонування цих підприємств.

Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінанси приводяться в рівновагу за допомогою механізму цін. Саме він визначає ціни на фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна приводити в рівновагу сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджувачів тим вища, чим вища віддача за вкладеним капіталом (тому капітал зараз йде в банки). Попит споживачів капіталу тим вищий, чим менша пропозиція капіталу.

Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансових ресурсів, є:

Ø ринкова віддача;

Ø витрати на залучення капіталу;

Ø період, на який залучаються засоби;

Ø ризик.

Ринкова віддача має дві складові: віддача, яку хочуть отримати від інвестування капіталу, плюс премія, компенсуюча очікуваний темп інфляції.

Як визначити потребу фірми в додатковому фінансуванні? З цією метою перш за все прогнозуються обсяги продажу. Якщо обсяги продажу збільшуються, то повинні збільшуватися і активи, а отже, власні засоби підприємства і його зобов'язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можуть бути покриті зростаючим прибутком, а частково - за рахунок залучення зовнішніх джерел.

Додаткова

потреба в = Приріст активів – Приріст зобов’язань – Приріст чистого прибутку;

фондах

Чим швидше росте об'єм продаж, тим більше потреба в додатковому фінансуванні. Звичайно до певної величини темпу зростання (3-5 %) фірма може обійтися відповідними джерелами, але при більш високих темпах потрібне залучення фінансових ресурсів.

На величині додаткового фінансування позначається: політика підприємства щодо використання прибутку; обсяг активів, який потрібен на одиницю продажів (тобто капіталоємність); маржа прибутку. Чим вище маржа прибутку, тим меншою є потреба у додатковому фінансуванні.

Найважливішим моментом в прогнозуванні потреби фірми у фінансових ресурсах є прогнозування її доходу і прибутку.

Фінансове прогнозування будується на основі руху грошових потоків.

Грошовий потік визначається за формулою:

ГП = Д – В- П + А - КВ0СН - КВоб

Д - Доходи підприємства;

В - витрати;

П - податки і відрахування

А - амортизаційні відрахування;

КВ - капітальні вкладення до основних і оборотних засобів.

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу минулого і виявлення тих аспектів, які найбільшою мірою впливають на майбутнє.

Якщо підприємство чекає, що доходи в найближчі роки будуть середніми за останні декілька років, то розрахунок доходу здійснюється за формулою:

Е(Х)= До*X

де Е(Х) - очікуваний дохід за період t;

До - коефіцієнт значущості величини доходу минулих літ для прогнозування доходу наступного року.

X - доходи за минулі роки.

Так, якщо ми припускаємо, що доходи за наступний рік будуть рівні середній величині за минулі три роки, то розрахунок можна провести за формулою:

Е(Х)= 1/З(Х₁ + Х₂ + Х₃).

Якщо ж ми вважаємо, що за останній рік доходи є більш показовими, то потрібно вибрати інші вагові коефіцієнти, наприклад:

Е(Х)= 0,6Х₃ + 0,3Х₂ + 0,1Х₁

Цей метод прогнозу доходів називається екстраполяцією. Найпростішим прикладом екстраполяції є знаходження тренда - темпів зростання або падіння чого-небудь в майбутньому на основі аналізу даних про минуле.

В модель прогнозу майбутніх доходів можна ввести чинник „дрейфу", який, наприклад, враховуватиме інфляцію і економічне зростання:

Для прогнозування своєї майбутньої діяльності підприємство складає проект про величину доходів. Приведемо одну з можливих форм такого проекту.

Таблиця 3.7.

Дата добавления: 2015-05-26