Теоретичне осмислення і типологія політичних конфліктів

Поняття, види та перебіг політичних конфліктів.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давкі традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у роз­роблення теорії конфлікту зробили Аристотель, Т. Гоббс, Н. Ма­кіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. За всієї різно­манітності підходів характерним для них є розуміння політич­ного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в даному конкретному суспільстві.

До спроб раціонального осмислення природи соціального конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироблення власне конфліктологічних концепцій можна датувати початком XX ст.

Розглядаючи сутність соціально-політичного конфлікту можна знайти багато визначень, які певним чи­ном відрізняються і доповнюють одне одного. За всієї різноманітності тлумачень суті конфліктів, загальним для них є визнання того, що в основі соціального, соціально-політичното конфлікту лежить суперечність, зіткнення. Це необхідна та аж ніяк не основна умова для розуміння його сутності. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Суб'єктами конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соціального індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнарод­ний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні (політичні економічні та інші структури), об'єднання, які виникають на формальній та неформальній основі у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримі­нальних груп, які домагаються певних цілей.

У політичній науці не вироблено якоїсь універсальної ти­пології конфлікту. Найбільш поширеним е поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації

Конфлікт цінностей — зіткнення різних ціннісних орієн­тацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоніс­ти — ізоляціоністи та ін.). Є досить підстав стверджувати, що розбіжності в цінностях — одна з передумов конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей був першим за терміном визрівання. У про­цесі свого формування він проминув три стадії: 1) девальвація колективістських цінностей комуністичного (лівототалітарного) суспільства; 2) відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного ("демократичного") суспільства; реанімація ко­лективістських цінностей у ліво- та правототалітарних формах.

Конфлікт інтересів пов'язаний із зіткненням різних, на­самперед політичних і соціально-економічних, інтересів. Виз­рівання конфліктних інтересів у посткомуністичних суспіль­ствах започаткував процес приватизації. Правлячі верхівки, утримуючи владні важелі, визначили свої інтереси як номенклатурно-бюрократичну приватизацію. Це дозволило їм з політично правлячих груп перетворитися на економічно панівні класи своїх суспільств. Такий інтерес зайшов у суперечність з інтересом широких верств населення, яке було налаштоване на народну приватизацію.

Конфлікт ідентифікації — суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянсь­кої приналежності Цей конфлікт властивий передусім тим кра­їнам. які утворилися внаслідок розпаду комуністичних імпе­рій (СФРЮ, СРСР) Він спостерігається в країнах, де націо­нальні меншини компактно проживають у районах, що раніше належали їхнім етнічним батьківщинам (скажімо, проблема тран­сільванських і словацьких угорців). Визрівання конфлікту іден­тифікації було обумовлено тим, що після краху комуністичних режимів людина одержала право вільного самовизначення своєї етнічної та громадянської належності. Через це у багатьох кра­їнах значна частина населення не схотіла визнавати себе гро­мадянами держави, на теренах якої вона мешкала.

Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на неантаго­ністичні (примиренні) та антагоністичні (непримиренні). Вони вважають, що втрачені можливості вирішення неантагоністич­ного конфлікту сприяють його переходу в хронічну форму і навіть переростанню в антагоністичну; натомість пошук вза­ємних компромісів, способів урегулювання конфліктів може привести до зняття гостроти й перетворення йото на неантаго­ністичний. Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби ідеоло­гічного, політичного, морального тиску. Такі конфлікти нази­вають уявними, одначе вони можуть перетворитися на реальні, якщо виникне протиборство між сторонами, чиї інтереси опи­няться під загрозою. В об'єктивному історичному процесі роз­різняють конфлікти, що несуть позитивний і негативний по­тенціал. Вони можуть бути позитивними, продуктивними, а за певних умов — негативними, що гальмують історичний розви­ток і є деструктивними відносно суб'єктів — учасників кон­фліктів.

Існує дві форми перебігу конфліктів: відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба, та закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба. Прикладом латентної форми конфлікту є міжнаціо­нальні конфлікти на території колишнього СРСР, де «національне питання було вирішено раз і назавжди».

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Політичні інститути, організації, рухи, втягу­ючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Відповідно, спостерігається поділ політичного конфлікту на два види:

1. Між існуючою владою та громадськими силами, інтере­си яких не представлені у структурі владних відносин.

2 Всередині існуючої влади. Політичний конфлікт пов'яза­ний із внутрігруповою боротьбою за розподіл владних повно­важень і відповідних позицій. Водночас він зазвичай пов'яза­ний зі спробами обгрунтування нового курсу в рамках існуючого політичного ладу

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, кла­сові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні, регі­ональні та інші відносини.

Помітне місце нині займає один із різновидів соціального кон­флікту — міжетнічний, пов'язаний із протиріччями, що виника­ють між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття «конфлікт» використовується в політичному кон­тексті, коли трапляються великомасштабні зіткнення всере­дині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи).

Деякі вчені, зокрема І. Прокопенко та В. Малишенко, виз­начають декілька рівнів розвитку політичного конфлікту, пов'язаних із генезисом владних відносин Перший рівень — у масштабах усього політичного простору щодо легітимації влади, її визнання чи невизнання. Йдеться про «народну» легіти­мацію, що базується на довір'ї мас до влади, на підтримці політичної еліти. Другий рівень — конфліктні відносини в політичній еліті щодо обсягу владних повноважень, обґрунтування їхньої необхідності. Третій рівень має зовнішній аспект — боротьба й протистояння політичних сил на міжнародній арені. Кожний конфлікт можна вивчити з допомогою базових параметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання.

Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російський вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

1) потенційного конфлікту (наявність конфліктної ситуації);

2) переходу по­тенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);

3) конфліктних дій;

4) розв'язання конфлікту.

Конфліктна ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмінаційних точок, а потім — спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення одного конфлікту може спричинити інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно кон­фліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на при­кладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін. Завершення конфлікту може бути згруповане за ступенем розв'язання — як повне або час­ткове вирішення та за характером наслідків — у вигляді успі­ху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у світі існує лише одне місце, де нема конфліктів, — кладовище.

Дата добавления: 2015-05-26