Социальная структура и аномия 3 страница

Отож, давайте ще раз поглянемо на країни ОЕСР та повернемось до серйозних питань нерівності і до того, які наслідки остання може мати для нових соціальних конфліктів. Що стосується нерівності, то принципи політики свободи на перший погляд прості: нерівність як стимул до збільшення життєвих шансів можна терпі­ти, коли всі гарантовано мають основний рівень і ніхто не може використати своє багатство для того, щоб урі­зати іншим шанси на участь. Однак на практиці ці прин­ципи треба розвивати далі. Слід визначити основний статус, а для цього значний внесок зробила дискусія про дохід громадянина - гарантований основний дохід. З ін­шого боку, треба врахувати не лише - і, можливо, навіть не в першу чергу - податки, а радше відношення між економічними і політичними силами, тобто поділ сфер впливу на життєві шанси інших.

Якщо ми доходимо до конфліктів, стає зрозуміло, що у світі завтрашнього дня не може більше йтися про інс-титуціональне спрямовування їх у певне річище. Так легко ми не впораємося з непередбачуваними, залежни­ми від ситуації конфліктами, які в крайньому разі закін­чуються тероризмом. Ні парламентські інститути, ні круглі столи не допоможуть нам вирішити цю проблему. В усякому разі вони допомагають не завжди і часто не­надовго. Радше треба обов'язково встановлювати певні правила, яких всі мають дотримуватись, норми права (tne rule of law). Зрештою, це стосується як ситуації міжнародної, так і в кожній країні; і тут йдеться пере­дусім про правову державу.

У мене тривалий час було неприємне відчуття після того, як я прочитав останню фразу в першому томі кни­ги «Відкрите суспільство» Карла Поппера. Ми мусимо, за словами Поппера, вступаючи в невідоме, керуватись здоровим глуздом, «to plan for both security and fredom» [щоб спланувати все з метою як безпеки, так і свободи].

71

Ральф Дарендорф

В одному перекладі німецькою мовою ситуація виглядає ще гірше, оскільки там ця фраза звучить так, що ми по­винні планувати «з метою не лише безпеки, а й свобо­ди». Я гадаю, що Поппер мав на увазі передусім свободу, але, переслідуваний нацистами, змушений емігрувати до Нової Зеландії в середині війни, він теж по-особливому розумів безпеку, зовнішню, внутрішню, можливо, навіть певною мірою соціальну.

Сьогодні я вже краще розумію вислів «безпека та свобода». Щоправда, я би додав до цього ще таке (в пер­шу чергу, по відношенню до внутрішньої безпеки): безпе­ка у свободі. Правові положення, які створюють такі пе­редумови, що для життя в умовах свободи ми не повинні самі наражати свободу на небезпеку. Будь-яке право обмежує свободу. Питання в тому, де такі обмеження пошкоджують ядро оформленої інституціональним чи­ном свободи. Запобіжний арешт? Арешт підозрюваного? Зробити відкритою приватну сферу кожного? Судовий контроль усіх без винятку адміністративних актів? Не­має точної відповіді на ці запитання, але є потреба обго­ворювати їх відкрито і зважено. У цьому полягає одне з вирішальних завдань парламентів — скажімо, одне з тих завдань, що залишились, з огляду на послаблення парламентської функції в багатьох інших аспектах.

Такі моменти основних положень позначають най­складнішу тему свободи, зважаючи на нову нерівність та сучасні форми вираження соціальних конфліктів. Од­нією з моїх порад було створення інститутів захисту правопорядку. Загалом тут є ще один ступінь: нам треба якось підсилити значення тривалості наших дій. Я з іронією говорив про наших поп-зірок-мільйонерів і поставив запитання, чи є взагалі глобальний клас стій­кою соціальною силою. Тоді я швидше з відтінком за­непокоєння описав ситуативний характер протестів. 11 вересня є саме тим 11 вересня, єдиним у своєму роді, незважаючи на те, що після нього були й інші замахи. Вже самий вираз «люди з Сіеттла» є перебільшенням сиди демонстрацій «антиглобалістів». Складається таке враження, наче всі суперечки в нашому світі - можливо, так само як і тріумфи — належать до певного моменту серед великої кількості інших моментів без форми та структури.

72

У пошуках нового устрою

Отже, постає серйозне запитання про те, як ми мо­жемо створити міцні та стійкі структури в цьому світі без опори. У певний момент навіть структурам соціаль­них конфліктів ще можна віддати перевагу перед досві­дом. Світ тривалих явищ потребує оживлення. Але до цього слід підходити з певною обережністю. Не все ста­ре заслуговує на те, щоб довго тривати. З іншого боку, так само неправильно сліпо відкидати старе. Те, що ве­лика частина книжок у нашій культурі написана «по­мерлими білими чоловіками» - і ми через це повинні звернутися до праць «живих кольорових жінок» -є скоріше безглуздою порадою, навіть якщо визнати, що в дискусію про тривалість не треба вплутувати звичайні претензії на панування. Якщо хтось за кілька місяців поставить великий намет і назве його «кафедральним собором», то він ще ніякого собору не збудував, і нам, мабуть, потрібні декілька нових соборів. Це не дуже чіт­ка відповідь на поставлене тут велике питання, але, без­перечно, вона вказує напрямок. Ми із таким задоволен­ням говоримо про тривалість стосовно нашого природ­ного середовища: але ж наш соціальний світ також по­требує тривалості, оскільки тільки в умовах останньої процвітатиме свобода, якою можна насолоджуватись значно довше, ніж протягом лише вихідних.

Дата добавления: 2015-05-26