Структура сучасної кредитно-грошової системи

Гнучким і оперативним доповненням бюджетної політики є гро­шово-кредитна і валютна політика, з допомогою якої держава впливає на грошову масу, кредитні ставки, валютний курс, вели­чину банківських резервів.

Грошово-кредитну політику держави формує центральний банк, який має монопольне право на грошову емісію і здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки.

Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, ре­гулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з ме­тою стимулювання економічного зростання та рівноваги платіжно­го балансу країни.

Здійснення грошово-кредитної політики вимагає розмежуван­ня її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль підпо­рядковується загальним стратегічним цілям соціально-економіч­ної політики держави. Тактичні цілі зводяться до забезпечення внутрішньої стабільності національної валюти. Вони повинні бути гнучкими і змінюватися відповідно до ситуації на ринку грошей.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання в Україні є Конституція України, Закони України "Про банки і банківську діяльність" та "Про Національний банк України", інші норма­тивно-правові акти.

Банківська система країни має дворівневу структуру і склада­ється з центрального банку і інших банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України, основними завданнями якого є:

— створення нормальних умов для ефективного господарюван­ня в країні;

— захист і забезпечення стабільності національної валюти;

— розвиток банківської системи;

— забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами рин­кових відносин.

Національний банк України є підзвітним Президенту та Вер­ховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.

Головним завданням грошово-кредитного і валютного регулю­вання є забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка стійкої купівельної спрямованості грошей.

У кожній країні грошовий обіг є регульованим, тобто функціо­нує національна грошова система. В сучасних умовах вона міс­тить такі основні компоненти:

— найменування грошової одиниці;

— види державних грошових знаків (паперових, металевих), які мають платіжну силу;

— регламентацію безготівкового грошового обігу;

— державний апарат регулювання грошового обігу.

Сучасну грошову систему характеризують ознаки:

— основою грошової системи є паперові гроші;

— активний розвиток безготівкового обігу;

— скорочення обігу готівки;

— постійне зміцнення національної грошової одиниці;

— зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу.

Держава здійснює грошове регулювання шляхом впливу на по­пит і пропозицію грошей.

Операційний попит на гроші залежить від рівня цін, обсягу національного продукту та швидкості обігу грошей. Попит на гроші як активи залежить від процентної ставки.

Процентна (відсоткова) ставка — це величина плати за кори­стування кредитними грошовими коштами. У ринковій економіці існує багато видів процентних ставок:

— процентні ставки на вклади;

— процентні ставки на векселі державної скарбниці;

— процентні ставки на довгострокові облігації державної по­зики;

— облікові процентні ставки;

— процентні ставки на заставні тощо.

Рівень різних процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими чинниками: строком надання позики,ризиком, податко­вим режимом., адміністративними витратами.

Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на пев­ний момент часу, називається пропозицією грошей. Регулюван­ня пропозиції грошей називають монетарною або грошово-кредитною політикою.

Центральний банк країни змінює пропозицію грошей, викорис­товуючи норму резервування, облікову ставку, операції на від­критому ринку.

Норма резервування — це відсоток вкладів, який комерційні банки повинні тримати у центральному банку у вигляді обов'язко­вих резервів. Змінюючи норму резервування, центральний банк регулює пропозицію грошей. Якщо норма резервування зростає, то пропозиція грошей зменшується, що призводить до зростання процентних ставок.

Комерційні банки беруть гроші в позику в центральному бан­ку під певний процент. Процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називається обліковою (дисконтною) ставкою або ставкою рефінансування. Підви­щення облікової ставки зменшує пропозицію грошей в економіці.

Операції на відкритому ринку здійснюються щодо купівлі-продажу центральним банком державних цінних паперів. Якщо центральний банк купує державні облігації на відкритому рин­ку, то кредитні ресурси комерційних банків збільшуються, а отже, збільшується пропозиція грошей.

Функціонування грошей у міжнародному обігу, в економічних відносинах громадян, фірм та урядів різних держав пов'язане з ва­лютою. Грошова одиниця кожної країни є її валютою.

Розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані валюти.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші валюти.

Частково конвертовані валюти мають певні валютні обмежен­ня — заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валю­тою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо.

Неконвертованими є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом. У сучасних умовах валютні курси бувають фіксовані та плаваючі. Фіксовані діють на основі міждержавних угод, а плава­ючі складаються під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

Для підтримання фіксованого курсу, покриття дефіциту пла­тіжного балансу використовують офіційні резерви іноземної ва­люти, знаряддя зовнішньоторговельної політики, валютний кон­троль.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршуєть­ся — відбувається спад виробництва, зростає безробіття, банк ро­бить спробу збільшити грошову масу і кредит.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошо­вих агрегатів МО, МІ, М2, МЗ. Для визначення кількості грошей поза банками використовують агрегат МО. Для визначення кількості грошей як платіжного засобу (гроші поза банками + кошти на поточних рахунках у національній валюті) користують­ся агрегатом МІ. Для прогнозування рівня життя і розвитку еко­номіки використовують агрегат М2, який включає строкові кош­ти в національній валюті та валютні кошти. Для оцінки можли­востей розвитку економіки, її реформування користуються агре­гатом МЗ, який враховує кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків.

Грошова маса — загальний обсяг купівельних і платіжних засобів, що обслуговують господарський оборот і належать при­ватним особам, підприємствам, державі.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання обліковими ставками, регулювання обсягів ре­фінансування, зміна обсягів обов'язкових банківських резервів.

На думку фахівців, у країнах з перехідною економікою необ­хідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси є дотримання відсоткових ставок на рівні 7—17 % для кре­дитів і 5—9 % для депозитів. Це можливе лише за умови досяг­нення стабільних макроекономічних параметрів економіки і не­високої дисконтної ставки тривалий час.

Важливою умовою фінансової стабільності держави є станов­лення і регулювання фінансових ринків — грошового, фондового, валютного. Державне регулювання цих ринків спрямоване на за­хист національних інтересів держави та всіх учасників ринків. Воно передбачає комплекс заходів з ліцензування професійної діяльності на ринках, нагляд за діяльністю фінансових посередни­ків, моніторинг діяльності учасників фінансових ринків, вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушення законодавства.

Періодичні фінансові кризи у країнах світу потребують відпо­відного регулювання з боку уряду і Національного банку України, яке зводиться до розробки антикризових заходів фінансової стабі­лізації. При цьому вживаються заходи з упорядкування операцій купівлі-продажу валюти, вводяться обмеження в оплаті валютою, посилюється контроль за діяльністю комерційних банків, що сприяє вимиванню валюти з банківської системи, уповільнює темпи девальвації гривні.

Практика запровадження валютного коридору гривні сприяє стабілізації офіційного валютного курсу, підтриманню прогнозованості ситуації.

Фінансова стабільність значною мірою досягається шляхом під­тримання ліквідності банківської системи, збільшення обсягів і по­ліпшення кредитного портфеля комерційних банків, їх орієнта­ції на обслуговування реального сектору економіки.

Центральний банк очолює банківську, регулює кредитну та грошову системи країни, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки.

Грошова система охоплює: обіг грошової маси (монет і паперових грошей); чеків, що створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.

Кредитна система пов'язана з операціями з використан­ня позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних та грошових засобів. Крім банків кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України. Його основними цілями є:

— створення нормальних умов для ефективного функціонування суб'єктів економіки;

—захист і забезпечення стабільності гривні;

—розвиток і зміцнення банківської системи;

— забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами економіки.

Основні функції НБУ:

1) розробка і впровадження разом із урядом ефективної кредитно-грошової політики;

2) здійснення грошової емісії і контроль за грошовим обігом;

3) здійснення міжбанківських розрахунків, в т. ч. і в міжнародних відносинах;

4) продаж кредитних ресурсів комбанкам, кредитування уряду;

5)регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій;

6)здійснення валютного регулювання і забезпечення конвер-тованості національної валюти;

7)зберігання та регулювання золотовалютних резервів;

8)управління державним боргом.

Грошово-кредитна політика — діяльність держави, спря­мована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною на­ціональною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Особливості застосування грошово-кредитних інструменті

— справляє опосередкований та загальний вплив на економії

—характеризує державну економічну політику як монетаристську;

—передбачає розрив у часі між їх використанням та досягненням ефекту;

—є найдійовішим за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки.

Емісія грошей — забезпечення економіки засобами обіг платежу, нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету.

Виважені ін'єкції грошових коштів сприяють пожвавлення економіки; скорочення грошових ін'єкцій гальмує "перегрів економіки, стримує зростання цін.

Проведення облікової політики — встановлення цент­ральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам, які у свою чергу під позичковий відсоток надають кре­дити суб'єктам економіки. Розмір облікової ставки встановлюєть­ся державою залежно від господарської кон'юнктури та цілей економічної політики.

Зміна облікової ставки має спрямовуватися на реалізацію цілей ДРЕ. Так, стійка тенденція до зниження облікової ставки цен­трального банку для комерційних банків та підприємців означає:

- спрямування курсу економічної політики на стимулювання ділової активності;

—очікування інших інструментів у ДРЕ, які сприяють підви­щенню ділової активності;

—необхідність коригування власних планів стосовно інвестиції, закупівель, збуту, зайнятості.

Висновки

· Гроші в економіці виконують важливі функції.

· Кредит представляє собою рух позичкового капіталу, який здійснюється на основі терміновості, повернення та платності. В процесі історичного розвитку кредит отримав багатоманітні форми: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

· Кредитно-грошова система представляє собою комплекс валютно-фінансових установ, які активно використовуються державою з метою регулювання економіки. В сучасній кредитній системі виділяються три основні ланки: Центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

• Поєднання фіскальних і монетарних інструментів зале­жить від загального стану національної економіки. У фазі спаду уряд збільшує грошову масу чи дефіцит бюджету або найчастіше поєднує обидва заходи, що дає змогу розширити сукупний попит, а відтак стимулювати зрос­тання виробництва. Проблема оптимального поєднання фіскальних і монетарних інструментів нині ускладнюєть­ся внаслідок зростання відкритості національної еконо­міки.

• Стимулювальна фіскальна політика збільшує попит на гроші та підвищує процентні ставки, що супроводжуєть­ся припливом іноземного капіталу і поцінуванням націо­нальної валюти. Чистий експорт країни зменшується, і стимулювальний вплив фіскальної політики частково нейтралізується. Стримувальна фіскальна політика зни­жує внутрішні процентні ставки, валюта країни знеціню­ється, її чистий експорт зростає, що частково нейтра­лізує дію стримувальної фіскальної політики.

Укладач /Грущенко О.А./

доцент кафедри економіко-правових дисциплін

канд. екон. наук, доцент

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра економіКО-правових дисциплін

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри економіко-правових дисциплін

___________________ Ю.О. Тараненко

Дата добавления: 2015-05-26