Буття людини

Душа

Р фюзис д і я л ь н і с т ь техне

Природне суспільне

явища

факти практичне артефакти

індивідуа- с п і л к у в а н н я суспільне

льне об’єкти-

ідеальне теоретичне воване

(внутрішній (“означене ”

світ суб’єкта) буття)

Форми осягнення буття людиною:

1. Практичне (предметно-дієве перетворення людиною речовини, енергії та інформації).

2. Теоретичне (створення людиною ідеальних моделей об’єктивних явищ і подій світу).

3. Духовно-практичне (світоглядне). Цілісне узагальнене уявлення про світ виникло у формі світогляду. Він спирається на практичне й теоретичне освоєння світу, але реальним його епіцентром є духовно-практичне осягнення. Саме у ньому зосереджується сумірне людині ставлення до світу, до собі подібних. Світогляд – це найзагальніший спосіб моделювання “світу” як певної зовнішньої та внутрішньої людської реальності, в якій охоплюються уявлення, погляди, ціннісні орієнтації, переконання стосовно дійсності та власного місця людини в ній, стосовно зв’язку людини зі зовнішнім світом. Світогляд організує світ, систематизує та символізує його, утворює особливі (надзвичайні, сакральні, потойбічні) реальності.

Серед форм духовно-практичного ставлення до світу виділяють три найважливіші: релігійну, моральну, естетичну. Саме тут ми можемо побачити справжнє місце етики й естетики як теоретичного осягнення моральних й естетичних явищ людського буття.

ДІАЛЕКТИКА синхронності (одно-часовість) і діахронності (становлення у часі) буття забезпечує зв’язок, “діалог” живого процесу існування людини зі здобутками та досягненнями попередників, утворюючи дивовижне силове поле культури, яка в свою чергу форсує всі людські можливості. Отже мораль і естетика, як і всяка культура, історично мінливі явища, які все ж зберігаються в найглибшому своєму змісті.

Як сумірний людині, світогляд наповнюється духовністю, розвивається нею і вдосконалює її. Духовність спирається на внутрішні змістовні засади людини, вищі її цінності – ІСТИНУ, ДОБРО і КРАСУ.

Єдині досягнення людства, варті повної уваги суспільства та системи його освіти, – здобутки культури. Без них мудрість тяжіє до знань, а знання до інформації, де втрачаються розсудливість, совість, справедливість, толерантність, навіть компетентність. Мораль – то є вищий цільовий аспект культури. Він не дається само-плинним успіхом, спрощеним соціальним оптимізмом, легковажними прагматичними рішеннями, як би декларативно переконливо вони не проголошувалися. На заваді духовно-практичному осягненню світу стоїть розрив між унікальністю окремих духовних істот і цілісним суспільним буттям, коли за деревами не бачать лісу, або в лісі не розрізняють дерев. “Рабська свідомість вперто стоїть на своїй одиничності” (Гегель). Для українського суспільства перешкодою є заскорузлість нормованого оцінювання, слабка персональність особистостей.

Антропоцентризм породив гуманізм, від якого закладалися підвалини роду людського натомість стаду. Культура вимагала гуманізму (гуманності, консолідованої людської значимості). Але людина купила культуру ціною втрати себе як просто живої природної душі. Не лише Фауст винен продати душу дияволу заради надлюдських можливостей культури. Техногенний гуманізм не ставить до центру уваги культуру, але і він, як і ренесансний, є гуманітарним. Для справжнього гуманізму треба сполучення духовного, душевного, мудрого. А не лише – антропоцентризму з людяністю.

Дата добавления: 2015-05-26