Співвідношення етики та естетики з іншими духовно-практичними та регуля­тивними формами культурного буття людини

Інтелектуальна культура також присутня в моралі й естетиці, де вона не лише суще (сутнісне), але й належне, те, що повинно бути. Етика й естетика як наука зберігають особливості пізнання світу. Естетика філософськи-духовно санкціонує чуттєвий ентузіазм людини, етика – таке ж небайдуже ставлення людини до людини. Мудрість – категорія універсальна, тому неодмінно включає моменти моральної й естетичної свідомості. Якщо вивчення філософії необхідне для фахівця будь-якої галузі, то вивчення етики й естетики необхідне для будь-якої людини як людини. Бути вченим – бажано, але бути людиною – обов’язково. На відміну від науки естетика й мистецтво не втрачають екстрасенсивності світосприйняття. Віра в науку страшна сакралізацією: наука – найгірша з релігій. Наука цінна своєю продуктивністю як теоретичний засіб практичного освоєння. У неї інформаційне знання, відсторонене від людського значення. Віри, надії й любові заслуговує лише мудрість, без якої наука й сучасна освіта стають пихатими, самозакоханими, сліпими до монстрів, яким самі допомагають народжуватися. У школі все гаразд, а негаразди у житті “інформований інтелект” пояснює “таким вже суспільством”. Звідки ж тоді таке воно? Чи не від науки з освітою разом?

В освіті багато умовних ритуалів, демагогії й декларацій, верхоглядства, слабко освічених педагогів; багато термінів без понять, понять без сенсу, сенсів без значень, а значень без цінності. Наука далеко не одразу входить в освіту новаціями, вона винна адаптуватися педагогічно. З цим нелегко корелюється експертна функція науки в освіті. Владність науки паралізувала самостійну думку педагогів, знизила духовно-практичний потенціал освіти (обшир і глибину мудрості).

Релігійна культура так чи інакше присутня у моральному й художньо-естетичному освоєнні світу, але релігія – це й певна ідеологія, а етика й естетика, як філософські вчення
(а філософія не тільки не є ідеологією, але й нерідко прямо їй протилежна), не можуть існувати в заідеологізованій формі. Мораль й естетика – також надають ентузіазм людській особистості, але як форми регулятивного (нормативно-ціннісного) ставлення людини до дійсності вони значно відрізняються від релігії. Хоча мають повний зміст поняття “релігійна мораль”, “ релігійне мистецтво ”.

Мораль і право. Мораль як практично-ціннісний спосіб відношення до дійсності регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра та зла, а не лише соціальної справедливості, тому спирається водночас на «закон» і «благодать» (норми й цінності). Відмінність правових норм від норм моралі(як і від норм мистецтва, релігії) очевидна своїми загальною для всіх і при всіх обставинах законністю, санкціями, інститутом.

Політика і мораль – це два поверхи соціокультурного буття людини: міжособистісного та інституційного. “Добро” і “сила” – різні, але ж вершинні утворення для них.. Влада моралі ніколи не може вповні стати мораллю влади, які б декларації вона не проголошувала. Чи винна мораль прислуговувати політиці (як раніше релігії)? Думка Луї де Бональда (ХУІІІ ст.) – “Людина існує лише для суспільства виключно, і суспільство формує її для себе” – сьогодні звучить занадто тоталітарно, але ж для того часу сильний уряд, добрі закони, монополія на освіту, заборона на будь-яке невдоволення існуючим ладом були вищими цінностями. Насправді, іманентне буття держави надто утилітарне, щоб бути еталоном моральному життю. Якби вона спиралась ще й на духовно-практичні підвалини буття, то “давно вже поспішила б врятувати все, що ще можна врятувати” (Г. Бьоль).

Естетика і політика. Сама по собі естетична культура зовсім мало залежить від політики, але опосередковано, через вплив політики на загальну культуру (культурна політика) може значно вплинути як негативно, так і позитивно. Інша річ – мистецтво! Тут офіційно-політичні лещата (але ж і масштаб замовлень, фінансова підтримка) завжди певним чином утримували мистецтво в залежності. Та не існує прямого зв’язку між зовнішньою залежністю мистецтва та внутрішніми творчими можливостями митців. Неофіційний характер комунікації в моралі й естетиці ще більше посилюється у мистецтві. варто хоча б згадати історію стосунків художника і влади, досягнення придворного мистецтва. “Музи” далеко не завжди мовчать, коли “гармати” говорять.

Мораль і мистецтво. Мудрість моральної й естетичної свідомості об’єднує їх: мораль красива, а краса добра. Та їхня єдність відносна, вони досить самостійні. Різна міра гуманізації і дегуманізації моралі, естетики, мистецтва в різні часи.

Дата добавления: 2015-05-26