Каміння, кістки та мозок

Буде не так легко витіснити поняття, яке вводить у оману, згідно з яким людина є передусім виробляючою знаряддя твариною, незвичайний розумовий розвиток кот­рої зобов'язаний в основному тривалому процесові створен­ня знарядь та інструментів. Подібно до інших правдо­подібних зухвалих уявлень це поняття не піддається раціо­нальній критиці особливо тому, що воно тішить пиху сучасної «технологічної людини».

Основною причиною переоцінки значущості інструмен­тів і машин є те, що найважливіші ранні винаходи людини в царині ритуалів, соціальної організації, моралі та мови не лишили матеріальних слідів, тоді як кам'яні знаряддя можна асоціювати із загальноприйнятими кістками гомі­нідів періоду півмільйона років тому.

Але, якщо, крім задоволення суто тваринних потреб, знаряддя дійсно відігравали центральну роль у розумовому розвитку людини, то як могло трапитися, що такі при­мітивні народи, як бушмени Австралії, з їхньою най-елементарнішою технікою, мали старанно розроблені ре­лігійні церемонії, надто складну організацію спорідненості й користувалися складною та диференційованою мовою? Як стало можливим, що майя, ацтеки й перуанці, у яких ніколи не було ні машин, ні робочої худоби, були не лише великими майстрами своєї справи, а й творцями най­точніших математичних обчислень?

Є серйозні підстави припускати, що технічний прогрес людини затримувався до тих пір, поки разом з появою Homo sapiens людина не досягла більш старанно розробленої системи вираження й комунікації та одночасно узгод-женішого групового життя, охоплюючого набагато більше число членів, ніж їхні примітивні предки.

Проте, оскільки кам'яні знаряддя виявились артефак­тами, які так довго зберігалися, у минулому інтерпретатори ранньої культури, за важливим винятком Едварда Тайлора, були схильні приписувати їм значення, непропорційне місцю, зайнятому знаряддями в решті частин відповідної культури, яка супроводжувала їх, тим більше, що сама культура залишилася більшою мірою недоступною. Проста наявність збережених кам'яних артефактів була достатньою, щоб оголосити їхню перевагу над іншими частинами куль­тури. У дійсності в цих, як гадали, міцних очевидних фактах чимало упущень.

Льюїс Мемфод

Усе ще існує сумнів, котрий у деяких випадках не­можливо розв'язати, щодо того, чи є купа майже безформе-ного каміння, названого еолітами, наслідком діяльності природи або людини. Нема ясних свідчень того, як у дійсності використовувалася так звана сокира, зроблене руками первісної людини, це основне знаряддя ранньої людини періоду палеоліту нібито застосовувалося протягом сотень тисяч років. Звичайно, то не була сокира в сучасно­му розумінні — спеціалізоване знаряддя для розколювання дров.

Є докази, зокрема на прикладі інших тварин, що лобові частки, місцезнаходження найбільш диференційованих і розумних реакцій, зростають швидше, ніж решта часток мозку, а в людини ця частка мозку завжди була більш розвинута, ніж у найближчих приматів.

Маючи це первісне органічне озброєння, людина «під­неслася» над своїм оточенням вище, ніж будь-яка інша тварина, і таким чином стала панівним видом на планеті. Ще більш важливим, мабуть, було те, що людина почала замислюватися над самою собою. Вона володіє потенцій­ною здібністю, якої нема в жодної тварини, здатністю пов'язувати частки свого досвіду в організаційне ціле: ви­диме чи те, яке зберігає пам'ять, уявлене чи передбачене. Пізніше ця риса стала переважаючою у вищих людських типів.

Розвиток центральної нервової системи в більшому сту­пені звільнив людину від автоматизму її інстинктивних систем й рефлексів і від обмеження безпосереднім оточен­ням у часі та просторі. Замість простих реакцій на зовнішні виклики й внутрішні гормональні спонукання людина володіла вмінням розраховувати заздалегідь і розмірко­вувати: більш того, вона навчилася стимулювати й спрямо­вувати сама себе, бо її виокремлення з тваринного стану було позначене її здатністю робити пропозиції та плани, відмінні од тих, які були запрограмовані в генах її виду.

Однак це лише частина історії, тому що найради-кальнішим кроком в еволюції людини було не стільки збільшення самого мозку, власного органу з обмеженим часом життя, скільки поява розуму, котрий накладав на чисто електрохімічні зміни тривалий спосіб символічної організації. Це створило суспільний світ організованих чут­тєвих вражень та надчуттєвих значень і зрештою погоджену сферу значення. Ці емердженти, що виникли на основі діяльності мозку, не можуть бути описані на основі маси,

руху й електрохімічних змін, функцій ДНК та РНК, бо вони існують зовсім в іншому плані.

Оскільки свідчення застосування вогню були знайдені разом зі стародавніми кістками Пекінської людини, перші кроки людини за межами тваринного стану могли бути частково пов'язані з її мужньою реакцією на вогонь, якого всі інші тварини обережно уникали.

Гра з вогнем стала вирішальним моментом одночасно в розвитку і людини, і техніки, тим більше, що вогонь має три аспекти — світло, міць, тепло. Перший штучно перебо­рює темряву в середовищі, наповненому нічними хижа­ками; другий дає людині можливість уперше змінити ланд­шафт рішучим чином, випалюючи ліси; третій підтримує внутрішню температуру її тіла й перетворює м'ясо тварин і рослин, які містять крохмаль, у легкозасвоювану їжу.

«Хай станеться світло!» (Буття, 1:3). З цими словами починається, власне, історія людини.

Але не у світлі запаленої скіпки належить шукати джерело людської сили. Освітлення, яке специфічно харак­теризує людину, йде із самої людини. Жодна інша істота не володіє людською здатністю створювати свій власний образ символічного світу, який одночасно і віддзеркалює безпосе­реднє оточення людини, і виходить за його межі. Через посередництво першого усвідомлення себе самої людина почала тривалий процес розширення кордонів всесвіту і внесення атрибута, якого їй бракує, — знання того, що діялося більйони років тому.

Можна гадати, що людина із самого початку була мрійливою твариною, і, певно, багатство мрії стало саме тим, що дало їй змогу подолати обмеження чисто тва­ринних видів діяльності. Здається цілком обґрунтованим припущення, що мрія завжди робила певний вплив на людську поведінку; і цілком імовірно, хоча науково не доведено, що поряд з органами мови мрія допомогла зробити можливою всю структуру людської культури. Творчість починається в царині підсвідомого, і його пер­ший людський прояв — мрія.

Упродовж усієї історії мрія вчила людину й лякала. У неї були серйозні підстави для подібної реакції: її внутрішній світ часто мав виявлятися значно загрозливішим і менш зрозумілим, ніж оточуючий зовнішній світ; таким він ли­шається до сих пір. Першим завданням людини було не створення знаряддя для контролювання оточуючого сере­довища, а створення набагато більш міцних і непереборних інструментів, щоб з їхньою допомогою контролювати себе саму й передусім своє підсвідоме. Винахід та удосконалення цих інструментів — ритуалів, символів, слів, образів, стан­дартних способів поведінки (норм) — було, як я спо­діваюся показати, принципово важливим заняттям ранньої людини, необхіднішим для виживання, ніж виготовлення знаряддя, і набагато більш істотним для її наступного розвитку.

Перекладено за виданням; Levis Mumford. The myth of the machine. Technics and human development. New York, 1966.

© ЯРОСЛАВ ЛЮБИВИЙ, переклад українською мовою, 1996.

Дата добавления: 2015-05-26