Злочин: поняття й ознаки

Законодавство України про кримінальну відповідальність

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Питання до розгляду:

8.1. Законодавство України про кримінальну відповідальністьы

8.2. Злочин: поняття й ознаки

8.3. Кримінальне покарання і його види

Література:

1. Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.

2. Кримінальний кодекс України: коментарії. – Харків: Одиссей, 2002. – 960 с.

3. Правознавство: Навч. посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– К.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.

Кримінальне право – галузь права, що представляє собою сукупність юридичних норм, затверджених Верховною Радою України, які встановлюють принципи кримінальної відповідальності, а також суспільно небезпечні діяння тобто злочини а також покарання яким підлягають особи, винні в їхньому здійсненні.

Основними задачами кримінального права є забезпечення охорони прав і свобод людини, суспільного порядку, навколишнього середовища, конституційного ладу України від злочинних зазіхань, та попередження злочинів. Кримінальне право на відміну від інших галузей права, не регулює суспільні відносини, у процесі яких створюються матеріальні або інші блага, воно охороняє ці суспільних відносин від злочинних зазіхань.

Законодавство України про кримінальну відповідальність складає Кримінальний кодекс України (1 вересня 2001р.), та інші закони України про кримінальну відповідальність. Закон про кримінальну відповідальність, що усуває злочинні діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі.

Кримінальне законодавство України складається з двох частин: загальної й особливої. У загальній частині формуються задачі і принципи кримінального права, підстави кримінальної відповідальності, та основні поняття: злочин; стадії здійснення злочину; співучасть і ін. Також визначаються мета і види покарання, порядок звільнення від кримінальної відповідальності та ін.

Особлива частина кримінального законодавства містить перелік злочинів і покарань за їхнє здійснення. Правові норми загальної й особливої частин нерозривно пов'язані між собою і утворюють єдине кримінальне право.

Злочином, відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України, визнається суспільно-небезпечне винне діяння (чи дія бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину. Ознаками злочину є суспільна небезпека, карна протиправність, винність і караність.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

цінністю тих благ, на котрі зазіхає злочин;

шкідливістю наслідків, що настають після здійснення злочину;

способом здійснення;

мотивами дії, формою і ступенем провини.

Причому, не є злочином чи дія бездіяльність, хоча формально й утримуюче ознаки якого-небудь злочину, але в силу малозначності не представляє суспільної небезпеки.

Друга ознака злочину – кримінальна протиправність – вказує, що тільки діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака – вина – вказує, що діяння вважається злочинним, якщо воно скоєне навмисне чи по необережності. Діяння може бути суспільно небезпечним, однак якщо при цьому не було вини, – це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі передбачено визначений вид і термін покарання.

Склад злочину характеризується сукупністю передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Розрізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична й економічна системи, власність, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, тобто те благо, на яке зазіхає злочинець.

Об'єктивна сторона являє собою зовнішній прояв злочину, складом якого є діяння (дія чи бездіяльність), заподіяні ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і його наслідками. Думки, переконання, як би вони не засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діяннями.

Наслідком злочину називають збиток, шкоду, що заподіює діяння об'єкту злочину. Причинний зв'язок між діянням і його наслідками існує тоді, коли, по-перше, передує наслідкам, по-друге, викликає ці наслідки, по-третє, без цього діяння (без цієї причини) конкретні наслідки не наступили.

Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, що досягло визначеного віку. Осудною визнається особа, що під час здійснення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Суб'єктивна сторона – характеризує внутрішню психологічну діяльність особи, що скоїла злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і ціль злочину.

Виною визнається психологічне відношення особи до чиненої дії і її наслідків, виражена у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їхнього настання. Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Мотивом злочину прийнято вважати внутрішнє спонукання людини до злочину. Це може бути низинне (заздрість, користь і т.п.) чи позбавлене низинного фарбування спонукання (інтереси служби, помилкове почуття товариства і т.п.).

Метою злочину визнається суб'єктивний образ злочинного результату, тобто того, до чого, у кінцевому рахунку, прагне злочинець.

Такий перелік ознак складу злочину являє собою той необхідний мінімум обставин, що дозволяє точно відрізнити злочин від діяння, що не є злочином.

В залежності від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

злочини невеликої тяжкості, за які передбачені покарання у виді позбавлення волі на термін не більш двох років;

злочини середньої тяжкості, за які передбачені покарання у виді позбавлення волі на термін не більш п'яти років;

тяжкі злочини, за які передбачені покарання у виді позбавлення волі на термін не більш десяти років;

особливо тяжкі злочини, за які передбачені покарання у виді позбавлення волі на термін понад десяти років і довічне позбавлення волі.

В залежності від стадії споєння злочини бувають:

1. Готуванням до злочину визнається пристосування засобів чи знарядь, пошук співучасників і змову на здійснення злочину, а також інше навмисне створення умов для здійснення злочину.

2. Замахом на злочин визнається здійснення особою із прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на здійснення злочину, якщо при цьому злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежать від волі злочинця.

3. Закінченим злочином визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину. Незакінченим є готування до злочину і замах на злочин.

Співучастю в злочині вважається навмисна спільна участь декількох суб'єктів у здійсненні навмисного злочину. Співучасниками злочину поряд з виконавцем визнаються організатор, підбурювач і посібник.

Рецидивом злочинів є здійснення нового навмисного злочину особою, що має судимість за навмисний злочин.

Разом з тим, Кримінальний кодекс України визначає й обставини, що виключають злочинність діяння. До них відносяться необхідна оборона; уявна оборона затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; здійснення діяння, зв'язаного з ризиком.

Дата добавления: 2015-05-26