Тема 5. Склад злочину та його види 3 страница

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайної необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Умови правомірності крайньої необхідності поділяються на такі, що відносяться до небезпеки, яка загрожує, і такі, що відносяться до захисту від неї. Умовами правомірності крайньої необхідності, які відносяться до небезпеки, що загрожує, є: а) її загроза особистості або правам даної особи чи інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави; б) її наявність; в) її дійсність; г) неможливість її усунення за даних обставин іншими засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди інтересам третіх осіб. Умови правомірності крайньої необхідності, що відносяться до захисту від небезпеки, яка загрожує: 1) спрямованість захисту на охорону інтересів особистості, суспільства та держави; 2) заподіяння шкоди не особам, які створили небезпеку, а третім (стороннім особам; 3) своєчасність захисту; 4) заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернута шкода.

Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, внаслідок якого вона зберегла можливість керувати своїми діями, а також психічному примусу, вирішується відповідно до положень про крайню необхідність (ст. 39 КК). Якщо стан крайньої необхідності у згаданих вище випадках не вбачається, застосоване до особи насильство розглядається як пом’якшуюча обставина (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною. Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони відповідають всім наступним умовам: 1) віддані особою в належному порядку та в межах її повноважень; 2) не протирічать за змістом діючому законодавству; 3) не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина. Умови правомірності дії (бездіяльності) особи, яка виконує наказ або розпорядження: а) наказ або розпорядження відповідає вимогам закону; б) відсутність у даної особи усвідомлення незаконності наказу чи розпорядження. Особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Якщо особа виконала явно злочинний наказ або розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати злочинний характер наказу чи розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ або розпорядження.

Діяння, яке заподіяло шкоду право охоронюваним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик є виправданим, якщо в даній обстановці поставлена мета не може бути досягнена дією (бездіяльністю), не пов’язоною з ризиком, і особа, яка припустилася ризику, обґрунтовано розраховуває, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам. Можливість реалізації поставленої мети звичайними, не ризикованими методами та засобами виключає правомірність ризику та перетворює його в суспільно небезпечне діяння, за яке настає кримінальна відповідальність на загальних підставах.

Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином. Дана особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинного угруповання умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або настання інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Однак особа, яка вчинила зазначені злочини, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Тема 14. Звільнення від кримінальної відповідальності

Поняття та правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Дана тема є однією із центральних тем Загальної частини КК України, вивчення якої має важливе теоретичне та практичне значення.

При вивченні теми слід знати, що кримінальне законодавство України містить інститут звільнення від кримінальної відповідальності – розділ IХ КК України, в якому розкрито правові підстави та порядок, визначено конкретні види звільнення особи від кримінальної відповідальності. Одночасно слід зазначити, що КК України не міститься визначення поняття звільнення від кримінальної відповідальності.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі висловлюються різноманітні думки з приводу розуміння правової природи та сутності звільнення від кримінальної відповідальності. Дослідники правової природи звільнення від криміна­льної відповідальності відносять його до форм реалізації кримінальної відповідальності, вважають звільнення від кримінальної відповідальності диференціюючим відповідальність інститутом кримінального права, радикальним засобом диференціації кримінальної відповідальності, юридичним фактом, що припиняє кримінальне правовідношення, звільняє особу від несприятливих правових наслідків тощо.

Для уяснення сутності та змісту інституту звільнення від кримінальної відповідальності важливо знати, що звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України. Звільнення особи від кримінальної відповідальності відбувається у судовому порядку, виключення – звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

При аналізі проблем, пов’язаних з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, особливу увагу слід приділити теоретичним розробкам у сфері визначення загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.В науковій літературі немає одностайності з приводу визначення підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Більше того, існують твердження про відсутність у потребі визначення загальних юридичних підстав існування інституту звільнення від кримінальної відповідальності в сучасному праві через фактично умовний їх характер і відсутність вирішення прагматичних завдань. Але загальні види звільнення від кримінальної відповідальності у сукупності утворюють інститут кримінального права, який є елементом системи кримінального законодавства України і його структура наділена ознаками системи: центральною ідеєю, взаємопов’язаними елементами тощо. Тому методологічно невірною вважається позиція про відмову від виділення та дослідження в теорії кримінального права загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.Узагальнений аналіз підстав звільнення від кримінальної відповідальності вперше дав Г.Б. Віттенберг. На його думку, подібно до того, як підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, підставою застосування тієї чи іншої форми звільнення від кримінальної відповідальності завжди служить вся та сукупність передумов (обставин), які законом визначені для відповідної форми звільнення: 1) можливість виправлення винного без застосування кримінального покарання, за допомогою одних лише заходів громадського впливу; 2) невелика суспільна небезпечність вчиненого діяння; 3) невелика суспільна небезпечність винної особи. У науковій літературі також відмічалась спроба поділити підстави звільнення від кримінальної відповідальності на формальні (правові) та матеріальні – обставини, які найбільш суттєво характеризують вчинене злочинне діяння або особу, яка його вчинила, роблять доцільним той чи інший вид звільнення і свідчать про невеликий ступінь суспільної небезпечності діяння або особи (К.К. Вавілов).Узагальнюючи позиції вчених про підстави звільнення від кримінальної відповідальності слід зазначити, що діапазон уявлень із цього приводу є досить широким: від сприйняття тези про те, що загальними підставами звільнення від кримінальної відповідальності є невисокий ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину в сукупності з невисоким ступенем небезпечності особистості винного(С.Г. Келіна) до широкого кола підстав амністії, пов’язаних з доцільністю притягнення особистості до кримінальної відповідальності, гуманізмом чи то коригуванням кримінальної-правової реакції на злочинність, „перевиховання прощенням”, втратою „небезпечного стану” особистістю тощо. На невеликий ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину при звільненні від кримінальної відповідальності в кримінальному законодавстві є пряма вказівка. Це випливає зі змісту ст.ст. 45, 46, 47, 48, 97 КК України. У цих же статтях вказуються фактори, що мають свідчити про зменшення або втрату винною особою суспільної небезпечності, позитивну спрямованість особистості – щире каяття, відшкодування завданих збитків або усунення завданої шкоди у добровільному порядку тощо. Стосовно ж підстав застосування давності слід зазначити, що в науковій криміналістичній літературі існує думка, що після збігу певних термінів особа перестає бути суспільно небезпечною і притягувати її до відповідальності не доцільно. Стосовно ж підстав амністії кримінальне законодавство України не містить чітких вказівок на невисокий ступінь суспільної небезпечності особистості злочинця та (або) невелику тяжкість вчиненого злочину, як це має місце при інших загальних видах звільнення від кримінальної відповідальності.

Слід мати на увазі, що залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: імперативне (обов'язкове) і дискреційне (факультативне, необов'язкове). Факультативними є звільнення, передбачені ст. 47 (передача на поруки), ст. 48 (зміна обстановки) та ч. 1 ст. 97 (звіль­нення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Це означає, що за наявності умов, передбачених за­значеними статтями, суд вправі, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тоб­то зобов'язуючою суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення стро­ків давності).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Якщо, наприклад, особа, яка була звільнена судом від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 (дійове каяття), після цього вчинить новий злочин, ця обставина не може вплинути на раніше прийняте рішення про звільнення її від відповідальності. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47) і звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97).

Необхідно звернути увагу, що випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачено як Загальною, так і Особливою частинами КК України. Це дає підстави здійснити їх поділ на загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. У Загальній частині передбачено 9 таких видів, а у Особливій – 14, наприклад, ч.2 ст. 111 КК України (добровільна заява громадянина України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками).

Згідно структури розділу IХ КК України, слід виділяти такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України), у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України), у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). До наведених видів звільнення також слід додати звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Проблема ж віднесення помилування до видів звільнення від кримінальної відповідальності є досить дискусійною, так як згідно ч. 2 указу Президента України «Про положення про здійснення помилування», помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

При характеристиці конкретних видів звільнення від кримінальної відповідальності необхідно вміти виділити їх умови (передумови) та підстави.

Дійове каяття (Звільнення від кримінальної відповідальності) – згідно з кримінальним законодавством України самостійний вид зівльнення від кримінальної відповідальності (ст. 45). Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості. Злочин визнається вчиненим вперше якщо його вчинення фактично мало місце перший раз або юридичні наслідки першого злочину повністю погашені (минули строки давності, погашена судимість і ін.).

Підставою звільненя від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України є дійове каяття особи. Таке каяття характеризується трьома ознаками: 1) щиросердечністю; 2) активним сприянням розкриттю злочину; 3) повним відшкодуванням заподіяного збитку або усуненням заподіяної шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість застосування до винного ст. 45 КК. Відшкодування збитку або усунення шкоди повинно бути добровільним і не повинно обмовлятися якимись умовами. У той же час, дії по відшкодуванню збитку або усуненню заподіяної шкоди можуть бути здійснені не тільки винним, але й іншими особами (наприклад, батьками, родичами й ін.). Важливо, щоб ініціатива належала особі, винної у вчиненні злочину. Звільненя особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, передбачене законом у якості обов'язкового і безумовного виду звільнення від кримінальної відповідальності.

Примирення винного з потерпілим (Звільнення від кримінальної відповідальності) – за кримінальним законодавством України самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 46 КК), що відображує гуманістичні начала нової кримінальної політики України. Таке звільнення є обов'язковим для суду і безумовним для особи, яка вчинила злочин. Передумовою застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності закон називає вчинення вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості. Підставами застосування ст. 46 КК виступають: 1) примирення винного з потерпілим; 2) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди. Потерпілим визнається фізична особа, якій заподіяна фізична, моральна або матеріальна шкода (ч. 1 ст. 49 КПК). Примирення – це угода винного і потерпілого, результатом якої є прощення потерпілим винного, який заподіяв йому шкоду. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною.

Передача особи на поруки (Звільнення від кримінальної відповідальності) – самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, що регламентується ст. 47 КК. Особу можна звільнити від кримінальної відповідальності з передачею на поруки за умови, що вона вперше вчинила злочин невеликлї або середньої тяжкості. Підставою такого звільнення є щире розкаяння особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винної у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна. За наявності зазначених обставин, а також належно оформленого клопатання суд вправі (але не зобов’язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу. Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК має умовний характер, а саме: ця особа протягом року з дня передачі на поруки повинна виправдати довіру колективу, не ухилятись від заходів виховного характеру та не порушувати громадський порядок. Порушення громадського порядку – це вчинення особою проступку (наприклад, із числа передбачених статтями 173, 173-1, 174, 178, 179, 181, 181-1, 182, 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення), за яких на неї накладено адміністративне стягнення.

Зміна обстановки (Звільнення від кримінальної відповідальності) – самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, що регламентується ст. 48 КК. Передумовами застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше; 2) за своїм характером діяння повинно бути невеликої або середньої тяжкості. Вчинення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також повторне вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості виключає можливість звільнення винного від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки.

Стаття 48 КК по суті передбачає дві різних підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки: 1) втрата діянням суспільної небезпеки; 2) втрата особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпеки.

Втрата діянням суспільної небезпеки можлива двох видів. Перший із них пов'язаний із втратою суспільної небезпеки певних видів злочинів, що може бути обумовлене швидкими змінами в тих або інших сферах життя суспільства, при яких законодавець не встигає відповідним чином змінити ознаки кримінально-правового примусу. Крім цього, втрата суспільної небезпеки певного виду злочинів може бути викликана зміною місця, часу й інших обставин, саме при наявності яких діяння вважається суспільно небезпечним. Так, ст. 336 КК передбачає відповідальність за ухилення від призиву по мобілізації. З припиненням мобілізації може відпасти і суспільна небезпека таких діянь.

Інший вид втрати діянням суспільної небезпеки має місце тоді, коли зміна обстановки тягне за собою втрату суспільної небезпеки лише окремого, конкретного діяння, вчиненого особою, хоча в цілому даний вид діянь, як і раніше, вважається злочинним. Це характерно для зміни обстановки локального масштабу. В практиці мали місце випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу, оскільки після вчинення злочину було прийняте рішення про необхідність проведення повної вирубки лісу на даній ділянці.

Висновок про втрату особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпеки, повинний бути заснований на характеристиці (соціальній, психологічній, демографічній, кримінально-правовій і ін.) даної особи, а також аналізі навколишньої його обстановки (оточення в побуті, сім’ї, на роботі і т.ін.). В практиці до позитивних чинників такого роду відносять призив у Збройні Сили України або звільнення з армії, працевлаштування, важке захворювання, переїзд в інше місце проживання й ін. У цьому випадку діяння продовжує залишатися злочинним як на момент його вчинення, так і під час розслідування або розгляду справи в суді. Водночас особа, яка його вчинила, перестає бути суспільно небезпечною.

Відповідно закону, зміна обстановки відноситься до факультативних видів звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки це право, а не обов'язок суду.

Давність в кримінальному праві. Під давністю в кримінальному праві розуміється перебіг встановлених у кримінальному законі термінів, після чого реалізація кримінально-правового примусу стосовно особи, яка вчинила злочин, стає недоцільної.

КК України передбачає два вида давності: 1) давність притягання до кримінальної відповідальності (ст. 49); 2) давність виконання обвинувального вироку (ст. 80). Ст. 49 КК передбачає обов'язковий і безумовний вид звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до неї. Ці строки диференційовані і залежать від тяжкості вчиненого злочину. Так, наприклад, при вчиненні злочину середньої тяжкості термін давності дорівнює п'яти рокам, тяжкого злочину - десяти (ч. 1 ст. 49). Закон встановлює також межі, у яких обчислюються строки давності. Початковим моментом обчислення строків давності є день вчинення злочину, кінцевим - день вступу вироку в законну силу. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду. У цьому випадку, перебіг давності відновляється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У разі ухилення від слідства або суду особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину пройшло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий. У цьому разі, обчислення строків давності починається з дня вчинення нового злочину, окремо за кожне діяння.

Питання про застосування давності до особи, що вичнила особливо тяжкий злочин, за який за законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, то довічне позбавлення волі не призначається, а заміняється позбавленням волі на певний строк.

Відповідно закону, положення про давність не застосовуються у разі вчинення особою злочинів проти мира та безпеки людств: планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів і звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК).

Давність виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК) - це самостійний вид звільнення особи від відбування покарання. У цьому випадку обвинувальний вирок суду набув чинності, однак з тих або інших причин не був виконаний. Положення ст. 80 КК багато в чому збігаються з положеннями ст. 49 КК, розглянутими вище. Декілька інакше вирішується лише питання про призупинення перебігу давності. Так, перебіг давності припиняється у випадку ухилення засудженого від відбування покарання. Перебіг давності відновляється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримки. У цьому випадку строки давності, передбачені пунктами 1–3 ч. 1 ст. 80 (два роки, три роки і п'ять років) подвоюються. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80).

Дата добавления: 2015-05-31