Основні категорії та поняття. Тема 2.5. Правоохоронні органи України

Тема 2.5. Правоохоронні органи України

Лекція – 2 години

1. Загальна характеристика системи правоохоронних органів України.

2. Правосуддя в Україні: поняття, система, основні завдання та ознаки.

2. Прокуратура України.

3. Адвокатура. Види адвокатської діяльності.

4. Міліція, служба безпеки України та митна служба.

Семінар – 2 години

1. Загальна характеристика правоохоронних органів України.

2 Правосуддя в Україні: поняття, система, основні завдання та ознаки.

3 Прокуратура України.

4. Адвокатура.Види адвокатської діяльності.

5. Органи внутрішніх справ (міліція), СБУ та митна служба України.

Відповідно до чинного законодавства систему правоохоронних органів становлять: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митної служби, прикордонної служби, податкової служби, контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, лісової охорони, інші органи, що здійснюють правозахисні, правоохоронні функції. До них слід також віднести окремі підрозділи Управління державної охорони, юстиції (ДВС та ін.), МНС, Держдепартаменту з питань виконання покарань, Антимонопольного комітету, адвокатури та ін. Поряд з ними особливе місце щодо здійснення правоохоронних функцій займають судові органи, які втілюють в собі самостійну гілку державної влади.

Правоохоронні органи законодавчо наділені відповідними владними повноваженнями щодо охорони законних прав і інтересів громадян, державних і недержавних формувань, інших фізичних та юридичних осіб та щодо боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями, аж до застосування до правопорушників різних заходів державного примусу, у т.ч. притягнення до кримінальної відповідальності. Діяльність правоохоронних органів має певні особливості. Зокрема, їх діяльність носить більш яскраво виражений правоохоронний та політичний харктер. Територіальні підрозділи цих органів (департаменти, управління, відділи, служби та ін.), мають переважно централізоване відомче підпорядкування і не перебувають в структурі місцевих держадміністрацій. У відповідних законах закріплюється особливий порядок проходження державної служби в цих органах (встановлюються спеціальні звання та ранги, їх службовці за звичай носять форменний одяг та ін.). Посадові особи цих органів наділені знач-ними повноваженнями щодо застосування різних видів державного примусу до правопорушників, особливо адміністративного та кримінального примусу, застосування в своїй діяльності оператив-но-розшукових методів, спеціальних (у т.ч. технічних) засобів тощо.

Організація і діяльність правоохоронних органів, їх функції і повноваження регулюються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада є однією з гілок державної влади, носіями якої є суд.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами на засадах верховенства права. Суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави,тому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До принципів правосуддя відносяться:

1) здійснення правосуддя тільки судом(ст.124 Конституції України, ст.6 ЦПК україни,ст3 КПК України);

2) незалежність суддів і підкорення іх тільки закону.(ст.126 Конституції та ст.3 Закону України „ Про статус суддів”);

3) державна мова судочинства (ст.10 Конституції України, ст.9 ЦПКУкраїни) судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення

4) принцип законності (ст.129 Конституції);

5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.(ст.129 Конституції);

6) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції,ст.6 ЦПК України,ст16КПК.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Під судочинством розуміють встановлений нормами права процесуальний порядок подання позовів і розгляд в судах справ стосовно спорів, що виникають з різноманітних правовідносин.

Згідно з чинним законодавством на даний час у вітчизня-ному судочинстві здійснюється п'ять видів процесів: конститу-ційний, адміністративний, цивільний, господарський і кримі-нальний.

Конституційний процес є формою діяльності Конститу-ційного суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції,що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Цивільний процес — це система взаємопов'язаних дій і право­відносин його учасників. Основними джерелами цивільного про­цесуального права є Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (далі — ЦПК), Закон України «Про судоустрій» від 7.02.2002 р., Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001 р., постанови Пленуму Верховного Суду України.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, поділених за матеріальними ознаками на три види: справи позовного провадження; провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин; справи окремого провадження.

Порушення цивільної справи в суді.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду.

Судовий розгляд справи:1) підготовча частина;2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали.

Апеляційне провадження.

Виконавче провадження.

Касаційне провадження.

Перегляд рішень у зв'язку з ново виявленими та винятковими обставинами.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між суб'єктами, які повинні мати правоздатність й дієздатність.

Адміністративний процес — це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади та інших уповноважених суб’єктів із розв'язання конкретних адміністративних справ у сфері публічного управління.

Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими нормами процесуальної діяльності уповноважених суб'єктів із розгляду окремих однорідних груп адміністративних справ. Основним джерелом судового розгляду таких справ є Кодекс адміністративного судочинства України (КАС) від 6 липня 2005 р.

Під адміністративним судочинством (адміністративною юстицією) розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ адміністративної юрисдикції, що виникають з публічно-управлінських відносин, відповідно до визначеного Кодексом адміністративного судочинства порядку. Завданням цього судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Господарський процес - вирішєення господарські спорів у суді на підставі Конституції України, Закону України “Про господарський суд”, Господарського процесуального кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд порушує справи за позовними заява-ми:підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів,прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересахдержа-ви;Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також на засадах змагальності.

Питання щодо судового розгляду кримінальної справи, під яким розуміється встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне та об'єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

У межах цієї системи кримінально-процесуального закону діє декілька структурних елементів — частин, які об'єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом: підготовча частина судового засідання; судове слідство; судові дебати; останнє слово підсудного; постановлення та проголошення вироку.

Судове слідство — це діяльність з доказування, в якій обов'язково присутні чотири елементи: предмет доказування; суб'єкт доказування; засоби доказування — докази; процес доказування.

Судові дебати — це дебати учасників процесу, які складають­ся з промов прокурора, громадського обвинувача, захисника, ци­вільного захисника, позивачів та їхніх представників.

Виголошення підсудним останнього слова є самостійною обов'язковою частиною судового розгляду кримінальної справи.

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Прокуратура України — самостійний централізований ор­ган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави й забезпечує права і свободи людини, а також державну безпеку. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судо-вій владі, її діяльність є елементом системи стримувань і проти-ваг між гілками влади.Вона будує свою діяльність згідно із Конституцією України (розділ VII) та Законом України «Про прокуратуру», який було введено в дію 1 грудня1991р.

Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено такі функції:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи

Адвокатура. Після здобуття незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення дійсно незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про адвокатуру», за яким адвокатура в Україні визначалася як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону).

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Він має право: представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про аміністративні правопорушення.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності (ст.4 Закону).Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

З метою підвищення кваліфікаційного рівня адвокатури, посилення правозахисної діяльності адвокатів у складі органів адвокатури діє Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. Положення про неї підписано Указом Президента України від 5 травня 1999 р. № 155/93¹.

Служба безпеки України (СБУ) - державний правовохоронний орган спеціального призначення -здійснює безпосереднє забезпе-чення державної безпеки України.

На СБУ у межах визначеної законодавством компетенції покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу країни, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань цієї служби входить також попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Правовою основою діяльності Служби безпеки України є Конституція України, Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р., «Про інформацію» від 2.10.1992 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р., «Про державну таємницю» - 1994 р.(в ред. від 21.09.1999 р.), «Про розвідувальні органи України” інші закони та нормативно-правові акти, а також відповідні міжнародні правові акти.

Систему СБУ складають: Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи (обласні управління, міжрайонні, районні та міські підрозділи), Служба безпеки АР Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади. Система названих структур знаходиться в централізованому підпорядкуванні.

Поняття галузі внутрішніх справ має широкий зміст і може розглядатись як система суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням громадської безпеки, прав і законних інтересів громадян, охороною громадського порядку, боротьбою зі злочинністю та іншими правопорушеннями, їх профілактикою, застосуванням заходів кримінально-процесуального та адміністративного примусу, а також зі здійсненням уповноваженими на те органами та їх посадовими особами інших юридично значимих дій в цій галузі. В системі органів внутрішніх справ як відносно самостійні структури виділяють міліцію, внутрішні війська, медицинську та санітарно-епідеміологічну службу, тилові підрозділи, навчальні заклади та ін., діяльність яких об’єднує Міністерство внутрішніх справ України.

Завдання, функції та повноваження МВС України визначені в Положенні про це міністерство, затвердженому указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. Відповідно до цього положення МВС України реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки.

МВС реалізує свої управлінські функції через підпорядковані йому місцеві (регіональні) підрозділи відповідно до адміністративно-територіального поділу, а саме: управління (головні управління) МВС України в областях та окремих містах; районні (міські) відділи (управління) внутрішніх справ; відповідні підрозділи внутрішніх справ на транспорті.

Основну частку управлінських завдань і функцій у галузі внутрішніх справ вирішує міліція - основна складова органів внутрішніх справ.

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, закони - «Про міліцію» від 20.12.1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06. 1993 р., «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1.12. 1994 р., «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р. та ін.; укази Президента України з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; постанови Кабінету Міністрів України з цих питань; відомчі нормативно-правові акти, насамперед статути, інструкції, настанови, вказівки та ін.

Відповідно до закону «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. міліція в Україні є державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Закон визначає основні обов’язки (ст.10) та права міліції (ст.11 закону).

Основними завданнями міліції є:

1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод та законних інтересів;

2) запобігання правопорушенням та їх припнення;

3) охорона і забезпечення громадського порядку;

4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху;

6) захист власності від злочинних посягань;

7) виконання окремих адміністративних покарань;

8) участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанняі покладених на них законом обов’язків.

Відповідно до закону міліція, будучи єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України, виконує наступні функції: адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах). Структурно в складі міліції виділяють підрозділи: - кримінальної міліції; - міліції громадської безпеки; - транспортної міліції; - державної автомобільної інспекції; - міліції охорони; - спеціальної міліції.

Враховуючи важливість, складність та багатоманітність завдань і функцій міліції, чинним законодавством вона наділена значними державно-владними повноваженнями, зокрема щодо широкого застосування у передбачених законом випадках заходів кримінального та адміністративного примусу, у т.ч. заходів фізичного впливу, технічних засобів та зброї.

Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи є Державна митна служба України як ЦОВВ зі спеціальним статусом. Цей орган спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи, в межах своїх повноважень видає накази, організує та контролює їх виконання

Основи митної політики та митної справи України визначаються Митним Кодексом України, прийнятим 11.07.2002 р. Порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

ДМСУ як центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи підпорядковані регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організаці, митні пости. митні лабораторії та митна варта.

Література: [6]; [8]; [15]; [23-24]; [31-32]; [35-37].

Питання для підготовки до модуля 2

1. Цивільне право України: поняття та предмет правового регулювання.

2. Загальна характеристика основних джерел цивільного права україни.

3. Система цивільного права України.

4. Призначення інституту позовної давності в цивільному праві України.

5. Характеристика інституту права власності в цивільному праві України.

6. Основні положення інституту зобов’язального права в цивільному праві України.

7. Основні положення інституту спадкового права в цивільному праві України.

8. Основні положення цивільного кодексу України.

9. Зміст права власності: поняття і предмет правового регулювання.

10. Загальна характеристика цивільних правовідносин: їх зміст і види.

11. Характеристика суб’єктів і об’єктів правовідносин.

12. Загальна характеристика права власності та його видів.

13. Розкрити основи цивільно-правового захисту.

14. Процес укладення, зміни та розірвання договору.

15. Зміст спадкового права: предмет правового регулювання.

16. Відмінності спадкування за законом та спадкування за заповітом.

17. Дати визначення трудового права України: предмет його його правового регулювання.

18. Загальна характеристика основних інститутів трудового права України.

19. Система трудового права україни.

20. Порядок укладення і розірвання трудового договору.

21. Умови та порядок прийняття на роботу неповнолітніх.

22. Характеристика та зміст трудових правовідносин.

23. Поняття “трудовий договір”, його форми, зміст і строки.

24. Система та форми оплати працівників за трудовим договором.

25. Правове регулювання робочого часу.

26. Правове регулювання відпочинку.

27. Порядок та значення укладення колективного договору.

28. Порядок розгляду і вирішення трудових спорів.

29. Сімейне право України, предмет його регулювання.

30. Поняття шлюбу, порядок укладення і розірвання.

31. Охарактеризувати особисті і майнові права та обов’язки подружжя.

32. Особливості та підстави встановлення опіки і піклуваня.

33. Процес встановлення сімейних правовідносин і їх зміст.

34. Характеристика основних джерел сімейного права України.

35. Характеристика основних джерел трудового права України.

36. Поняття кримінального права України, предмет правового регулювання.

37. Характеристика інститутів кримінального права.

38. Поняття злочину, його види та ознаки.

39. Поняття покарання, його види та мета.

40. Склад злочину: його стадії та елементи.

41. Проаналізувати процес виникнення правовідносин і їх зміст.

42. Поняття кримінальної відповідальності, її зміст та підстави виникнення.

43. Особливості криміеальної відповідальності неповнолітніх.

44. Умови та підстави звільнення від кримінальної від покарання.

45. Характеристика системи правосуддя в Україні.

46. Поняття правосуддя, його ознаки та основні завдання.

47. Прокуратура України: її завдання, функції та компетенція.

48. Система адвокатури України, її завдання, функції та компетенція.

49. Система органів внутрішніх справ, їх завдання, функції та компетенція.

50. Система служби безпеки України, її завдання, функції та компетенція.

Дата добавления: 2015-05-31