Тема 2.2. Основи трудового права України

Лекція – 2 години

1. Поняття трудового права України і предмет його регулювання.

2. Джерела трудового права України.

3. Трудові правовідносини: підстави їх виникнення, зміни і припи-нення.

4. Трудовий договір: поняття, форма, зміст, строки.

Семінар – 2 години

1. Трудове право України: поняття і система. Загальна характеристика трудового законодавства України.

2. Трудовий договір: порядок укладення і розірвання.

3. Порядок прийняття на роботу неповнолітніх і регулювання їх праці.

4. Форми і система оплати праці працівників за трудовим законодавством.

5. Робочий час і час відпочинку.

6. Індивідуальні і трудові спори: порядок розгляду і вирішення.

Основні категорії та поняття

Трудове право займає одне із провідних місць серед галузей сучасного права України.

Трудове право – це окрема галузь права України, що регулює відносини у сфері праці і відпочинку.

Як будь-яка галузь права, трудове право є системою права. Взагалі, система галузі – це об’єктивно обумовлене об’єднання взаємопов’язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різних структурах та підрозділах. Система трудового права України становить структуру взаємопов’язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин – трудові відносини.

Структура системи трудового права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженості і розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями.

Звертаємо увагу студентів, що в науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається з Загальної та Особливої частини.

Усі норми, що визначають загальні положення в регулюванні праці належать до Загальної частини. Це норми, що визначають предмет, метод, принципи трудового права тощо.

До особливої частини відносяться правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносини, тісно пов’язані з трудовим:

1) забезпечення зайнятості і працевлаштування;

2) трудовий договір;

3) робочий час;

4) час відпочинку;

5) нормування праці;

6) оплата праці;

7) матеріальна відповідальність сторін трудового договору;

8) дисципліна праці;

9) охорона праці;

10) пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням;

11) трудові спори;

12) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

При вивченні основ трудового права, студенти зможуть знайти інші точки зору на структуру галузі. Це свідчить про те, що в науці трудового права продовжують вироблятися єдині підходи до розуміння системи трудового права.

Вищезазначена структура трудового права якраз і показує на конкретні складові предмету правового регулювання. Тобто, предметом правового регулювання є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні трудові правовідносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності, робочий час і відпочинку.

Студентам слід також знати, що трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин, міру праці і міру винагороди за працю, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладання колективних договорів.

Особливе місце в локальному регулюванні суспільних відносин посідають трудовий і колективний договори, що виникають в процесі застосування праці найманих працівників, насамперед, регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін.

Колективний договір – нормативно-правовий акт, який укладається між працівником і роботодавцем з метою регулювання суспільних відносин, що є предметом трудового права, а також інші, пов’язані із здійсненням спеціальної підтримки працівників відносини (надання житла, виплата додаткової грошової допомоги, особливості трудового розпорядку і т.д.).

Порядок укладення колективних договорів (угод) визначається Законом України „Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року та Кодексу законів про працю.

Акцентуємо увагу студентів на томі, що трудові правовідносини виникають одразу з прийняттям працівника на роботу.

Трудове право встановлює порядок прийняття на роботу. цей порядок визначається як процедура юридичного оформлення трудових відносин, що виникають між працівником і роботодавцем або уповноваженим ним органом. Для укладення трудового договору працівник має надати такі документи:

заяву про прийняття на роботу;

паспорт;

трудову книжку (в разі її відсутності – довідку з місця проживання);

військовий білет (для військовозобов’язаних);

документ, про освіту (спеціальність, кваліфікація).

Під час укладення трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомостей про їхню партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Працівникам, які влаштовуються на роботу слід пам’ятати, що обов’язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього розпорядку повинен перебувати у визначеному місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Робочий час – урегульована законом частка (міра) праці, яка є юридично обов’язковою нормою тривалості праці робітників і службовців.

Предметом правового регулювання робочий час стає лише тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин.

Студентам пропонується самостійно на основі джерел трудового права з’ясувати тривалість робочого часу і його види за різними підставами.

Велике значення для відновлення здоров’я, фізичних, розумових здібностей працівників має час відпочинку.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку:

1) перерви в робочі дні;

2) щоденний (між змінний відпочинок);

3) щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

4) щорічні неробочі (святкові) дні;

5) щорічні відпустки.

В Кодексі законів про працю, а також в інших джерелах трудового законодавства та спеціальній літературі студент зможе знайти більш детальне розкриття проблеми часу відпочинку.

Так само слід звернути увагу на особливості трудової діяльності неповнолітніх чи працівників із фізичними вадами.

Важливим елементом організації трудової діяльності працівників є встановлений порядок припинення трудових відносин. Вони можуть бути припинені за багатьма підставами. Найпоширенішою підставою є розірвання договору за ініціативою працівника чи роботодавця.

Література: [17-18]; [23-24]; [35-36]; [38].

Дата добавления: 2015-05-31