Тема 2.3. Основи сімейного права України

Лекція – 2 години

1. Сімейне право України і предмет правового регулювання.

2. Шлюб: поняття, порядок укладення та припинення.

3. Особисті та майнові права і обов’язки подружжя, батьків і дітей.

4. Опіка і піклування.

Семінар – 2 години

1. Сімейне право України і його джерела. Сімейний кодекс України, його структура та зміст.

2. Порядок укладення шлюбу і сім’ї. Поняття „шлюб” та „сім’я” за сімейним законодавством.

3. Рівність прав та обов’язків подружжя.

4. Взаємні права та обов’язки батьків і дітей.

5. Усиновлення (удочеріння). Патронат.

6. Міжнародні стандарти в галузі охорони сім’ї та дитинства.

Основні категорії та поняття

Базовою і найголовнішою галуззю права, що регулює шлюбні та сімейні відносини є сімейне право України.

Сімейне право – це сукупність правових норм і принципів, які регулюють і охороняють особисті і пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають зі шлюбу та належності до сім’ї.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

1) зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

2) утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

3) побудови сімейних відносини на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

4) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Сімейне право України є системою норм і інститутів, найголовнішими з яких є:

1) інститут шлюбу, прав і обов’язків подружжя;

2) прав та обов’язків матері, батька і дитини;

3) влаштування дітей позбавлених батьківського піклу-вання;

4) прав та обов’язків інших членів сім’ї та родичів;

5) регулювання відносин громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, що випливають із шлюбу та сім’ї.

Як будь-яка галузь, сімейне право України має основні джерела, якими є: Конституція України, Сімейний кодекс України, інші нормативно-правові акти України та Організації Об’єднаних Націй.

Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.

В Кодексі подається поняття шлюбу і сім’ї.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства, яку складають особи, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Звернемо увагу студентів на те, що проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Студентам слід уважно проаналізувати Сімейний кодекс і особливо порядок укладання шлюбу, створення сім’ї і припиненні шлюбу. Тут ми лише зазначимо, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і примушування сторін до шлюбу не допускається.

Основною юридичною підставою вільної згоди жінки і чоловіка є заява про реєстрацію шлюбу, яка подається до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.

До речі, студентам слід знати, що Сімейний кодекс надає можливість подружжю, батькам дитини, батькам і дітям, іншим членам сім’ї і родичам врегулювати свої відносини за договором, якщо такі відносини не суперечать вимогам самого Кодексу, інших законів і моральним основам суспільства.

Особливе місце серед договорів посідає шлюбний договір як домовленість подружжя, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків. Предметом регулювання шлюбного договору є майнові відносини між подружжям.

Акцентуємо увагу студентів на тому, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Форма шлюбного договору – як правило, письмова і нотаріально посвідчена. Особливості процедури і дії цього договору виписані в главі 10 Кодексу „Шлюбний договір”.

Загалом, новий Сімейний кодекс запровадив багато новацій, згадати які тут неможливо. Проте зупинимося на деяких. Наприклад, в главі 16 йде мова про обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Крім цього, батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони (батьки) можуть надати таку допомогу.

Ще одна новація – патронат над дітьми (глава 20 Кодексу).

Патронат – це форма виховання дітей, які з якихось причин втратили своїх батьків і перебувають за згодою в інших сім’ях і за дорученням державних органів. Патронат також оформлюється договором. За ним орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою чи за інших причин позбавлена батьківської (материнської) турботи, на виховання в сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття. Кодекс закріплює норму, що за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється винагорода, розмір якої визначається за домовленістю між ним і органом опіки і піклування.

Поряд із патронатом Сімейний кодекс визначив норму про удочеріння (усиновлення). Під усиновленням (удочерінням) розумі-ється прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення повноважного органу. В главі 18 виписаний детальний порядок цієї процедури і процесу.

Підводячи висновок, слід пам’ятати, що найважливішою особливістю сімейного права є детальна регламентація правового регулювання сімейних відносин у найрізноманітніших областях, закріплення нових прав і обов’язків членів сімей. Сімейний кодекс надає більш надійний і ефективний захист прав дітей, як того вимагають діючі міжнародні договори України.

Література: [7]; [23-24]; [35-36]; [39]; [43].

Тема 2.4. Основи кримінального права України

Лекція - 2 години

1. Поняття і загальна характеристика кримінального права України.

2. Поняття і ознаки злочину, його види та склад.

3. Поняття і мета покарання. Види покарань.

4. Кримінальна відповідальність та її підстави.

Семінар - 2 години

1. Поняття і загальна характеристика кримінального права та законодавства України. Кримінальний кодекс.

2. Злочин, його види та стадії. Суб’єкт злочину.

3. Покарання та його види. Призначення покарання. Звільнення від покарання та його відбування. Судимість.

4. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Основні категорії та поняття

Відповідно до ст.12.КК критерієм класифікації злочинів є ступінь іх тяжкості, який характеризує обсяг(кількість)суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об’єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяють на: невеликої тяжкост і (не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання); середньої тяжкості (не більше 5 років); тяжкі (не більше 10 років); особливо тяжкі (понад 10 років або довічне позбавлення волі).

Усі вчинювальні злочини поділяються на закінчені і незакінчені.

Закінчений злочин - це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого ст.13 Особливої частини ККУ.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Кожна стадія повинна являти собою саме суспільно небезпечне діяння.

Закон ст.13 КК виокремлює три стадії вчинення кримінального каранного діяння.

1. Готування до злочину. Дії спрямовані на створення умов і можливостей вчинити злочин (ст.14ККУ);

2. Замах на злочин. Діяння (дії чи бездіяльність) особи, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Замах на злочин – це не вдала спроба вчинити злочин: субект намагався, здійснив усі дії, які задумував вчинити, але бажані результати не настали з незалежних від його волі причин. (ст.15. ККУ).

3. Закінчений злочин. В поведінці особи є всі ознаки об’єктивної і суб’єктивної сторони злочину – чого бажав, до чого прагнув, того і досяг.

Склад злочину являє собою логічне поняття про злочин певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування). Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак лише ті, які характеризують той чи інший злочин, найбільш значущий, типовий, що однаково притаманні всі злочинам даного виду (усім крадіжкам, грабежам, хуліганствам). У новому КК міститься 702 склади злочинів. Склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, оскільки він відбиває ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всі злочинів даного виду (типу).

Об’єкт злочину- відображає те на що завжди посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди.

Об’єктивна сторона - діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Суб’єкт злочину - це фізична особа, яка вчиняє злочин. Може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час злочину усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ими (ст.19КК). Юридичні особи не можуть бути суб’єктами злочинів.

Суб’єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаки: вина,мотив, і мета.

Форми вини: умисел і необережність.

Умисел: прямий - особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2.ст.24 КК).

Непрямий - особа передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст.24КК).

Необережність поділяється на:

Злочинну самовпевненість - особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч.2 ст. 25КК).

Злочинна недбалість – особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч.3 ст.25КК).

Кримінальна відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності. Кримінальна відповідальність – це об’єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція знаходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв’язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності.

Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок суду. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності та засуджений за думки, переконання, бажання, настрої, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки.

Відсутність у діянні хоча б одного з елементів складу злочину виключає кримінальну відпові-дальність.

Слід наголосити, що закон вказує і на ряд інших конкретних обставин, що виключають злочинність діяння, а отже. і кримінальну відповідальність. Це ті випадки. коли особа скоює вчинок, що зовнішньо нагадує собою злочинне діяння. До таких належать:

необхідна оборона (ст. 36 КК); уявна оборона (ст. 37 КК);

затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);

крайня необхідність (ст. 39 КК);

фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК);

виконання спеціального завдання з попередженням або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ст. 43 КК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст. 50 КК).

Метою покарання є: відплата (кара); виправлення засуджених; запобігання новим злочинам як засудженим, так і іншими особами. КК передбачені покарання,які утворюють певну систему.

Система покарань – це встановлений кримінальним законом. обов’язковий для суду. вичерпний перелік покарань, що розташовані у певному порядку і знаходяться в певному співвідношенні між собою.

Запам’ятайте,що за способом та порядком призначення покарання поділяються на три групи, що прямо передбачено ст. 52 КК: покарання основні. додаткові і змішані.

Основні покарання – це ті покарання, що призначаються як головні, самостійні покарання і не можуть бути призначені як додаткові до інших видів покарань. До них належать: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; направлення в дисциплінарний батальйон військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання – це такі покарання, що не можуть призначатися самостійно, а признача-ються тільки як доповнення до основних. Це позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна.

Змішані покарання –це ті покарання які виступають і як основні, і як додаткові до основних. До їх числа належать: штраф; позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

Література: [16]; [23-24]; [25-29]; [33]; [35-36]; [44].

Дата добавления: 2015-05-31