КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Т.піїти 17 1 страница
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
спрацювання охоронної сигналізації, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження). Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка - ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається, оскільки на місці вчинення злочину взагалі відсутнє те, на що спрямоване посягання, або предмет посягання чи потерпілий не володіють належними ознаками (постріл у манекена, помилково прийнятого за людину, заволодіння непридатною до використання вогнепальною зброєю тим, хто помилково вважає її такою, що може бути використана за призначенням, тощо). Наприклад, як замах на незаконне придбання наркотичних засобів слід розцінювати дії особи, яка, будучи введеною в оману, придбаває інші засоби, що реалізуються під виглядом наркотичних. Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями нездатні викликати бажані для винного суспільно небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство за допомогою зламаної зброї або отрути, яка внаслідок тривалого зберігання втратила свої уразливі якості). Непридатність замаху внаслідок фактичної помилки не виключає суспільну небезпеку вчиненого з огляду на спрямованість злочинного наміру. Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11). 4. Від непридатного замаху треба відрізняти так званий замах з нікчемними засоба 5. Закон (частини 2 і 3 ст. 15) виділяє закінчений і незакінчений замахи на злочин. За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах зазвичай розглядається як більш суспільно небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (див. коментар до ст. 17). Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. 1. Згідно зі ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні особи NOro ілочину, ознаки якого зафіксовані у статтях 14 та 15 і у відповідній статті Особливої ніш КК. Кваліфікація готування і замаху відбувається за двома нормами - за статтею піною, пунктом статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за ичений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого зробив замах, з ц'ячковим посиланням на ч. 1 ст. 14, частини 2 або 3 ст. 15. Це посилання є необхідним, оскільки всі склади злочинів у диспозиціях норм Особливої частини КК сформульо-ІІ як закінчені посягання. Посилання на норму Загальної частини КК повинно місти-ь перед вказівкою на норму Особливої частини КК; якщо винному інкримінується інення кількох різних незакінчених злочинів, посилання на відповідні частини ст. 14 і 15 має бути перед кожною із норм Особливої частини. Кожна попередня стадія по-і іинається наступною і самостійної правової оцінки не потребує, а юридичне формулю-ИННЯ обвинувачення має обов'язково включати вказівку на такі поняття, як готування, 'кінчений замах або закінчений замах. У разі альтернативного або неконкретизовано-мислу готування до злочину або замах на злочин повинні кваліфікуватись із посиланії а ту статтю (частину, пункт статті) Особливої частини КК, яка передбачає відпові-ність за найменш небезпечний злочин, що охоплюється зазначеним умислом. Суспільно небезпечні наслідки, однорідні з тими, які прагнув заподіяти винний, що гали при замаху на злочин, не потребують самостійної кваліфікації навіть у разі, їй вони охоплюються ознаками об'єктивної сторони іншого закінченого злочину. ються на увазі ситуації, коли шкода заподіюється одним діянням, в межах одного гкта (безпосереднього або принаймні родового), а замах на злочин (незакінчений чин) є більш тяжким, ніж відповідний закінчений злочин. Наприклад, заподіяння під іамаху на вбивство середньої тяжкості тілесного ушкодження кваліфікується лише іаїтями 15, 115 без оцінки вчиненого за ст. 122. Фактичне спричинення шкоди здо-іо людини враховується при призначенні покарання за замах на вбивство як замах ■ тыл тяжкий злочин. 2. Покарання за готування до злочину та замах на нього призначається за тією ж стат- •. иючин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). За умови рівності всіх інших обстати і мезакінчений злочин поступається закінченому діянню за ступенем суспільної небез-п. Ст. 68 закріплює принцип не обов'язкового, а факультативного пом'якшення пока-іня за незакінчений злочин, тобто у чинному КК не знаходить втілення ідея формалі-I суддівського розсуду при призначенні покарання за готування і замах. Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині 1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю 2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ III і таття 17 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1. Стаття 17 є профілактичною нормою, що надає можливість особі, яка почала 2. Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені нею Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою. Відмова в плані ст. 17 повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб'єкта, на формування якого можуть вплинути інші особи (наприклад, умовляння близьких чи жертви припинити подальші злочинні дії). Добровільність виключається, якщо рішення припинити подальші злочинні дії прийнято суб'єктом не за своєю волею, а під впливом примусу з боку інших осіб, наприклад, працівників правоохоронних органів, яким стало відомо про готування даної особи до злочину або про початок його вчинення і які звертаються з вимогою покласти край протиправним діям. Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій -усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Якщо особа не усвідомлює наявність нездоланних перешкод, її відмову необхідно розглядати як добровільну. У разі, коли обставини, які виникають при вчиненні посягання, повністю не позбавляють особу можливості довести злочин до кінця, але істотно утруднюють зробити це, питання про застосування ст. 15 або ст. 17 треба вирішувати з урахуванням зазначеного суб'єктивного критерію. Відмова визнається вимушеною, а отже, такою, що не виключає кримінальну відповідальність, у разі, коли вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного. Так, судова практика не вважає добровільною відмову від зґвалтування, що викликана неможливістю продовжити злочинні дії з незалежних від волі винного обставин (наприклад, насильникові не вдалося подолати опір потерпілої чи він не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин). Питання про добровільність чи вимушеність відмови при незакінченому злочині потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, зовнішніх обставин, які спонукають особу за власною волею припинити злочинну діяльність, стимулюють таку поведінку або ж взагалі позбавляють можливості завершити розпочатий злочин. Небезпека затримання внаслідок конкретних несприятливих для особи обставин, які виникають у процесі здійснення попередньої злочинної діяльності і перешкоджають її закінченню, може означати, що відмова є вимушеною. Наприклад, якщо службова особа у місці очікуваного одержання хабара помічає спостереження працівників міліції і з цієї причини відмовляється від одержання незаконної винагороди, її відмову слід визнавати вимушеною, оскільки вона викликана усвідомленням особою неминучості її викриття і реальності притягнення до відповідальності. Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, і ічму вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення іральності своєї поведінки, жалість до потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, 1.1, умовляння інших осіб тощо. Наприклад, добровільною потрібно визнати таку іону насильника від вчинення розпочатого зґвалтування,; яка викликана заявою і дуже - правдивою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СНІД або ве-ичне захворювання, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний стате- іши ш'язок за більш сприятливої обстановки або погрозою потерпілої особи вчинити ія зґвалтування самогубство. Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і поворотно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Стаття 17 може осовуватися лише за наявності відмови, а не тимчасової перерви розпочатої злочинної діяльності або відстрочки виконання задуманого, викликаної очікуванням більш ириятливої обстановки чи прагненням підготувати досконаліші знаряддя або засоби, чити нових співучасників тощо. І [є визнається добровільною відмова повторити злочинне посягання у разі, коли пер- < проба вчинення злочину виявилась невдалою. Наприклад, особа з метою вбивства філяє у потерпілого, однак смерть останнього з тих чи інших причин не настає (про- осічка, заподіяне ушкодження є несмертельним). Від повторного пострілу особа іовляється. Звернення у такій ситуації до ст. 17 виключається, оскільки у першому Пострілі, який був невдалою спробою позбавити іншу особу життя, вбачаються ознаки і.іху на вбивство. Відмова від повторення замаху не виключає кримінальної відпові- 11 п.пості за вже вчинений замах на злочин, проте може бути врахована при призначен- ..... окарання. Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому чині. При цьому слід виходити не із суб'єктивного уявлення винного про заверше- 11, злочину, а із кримінально-правової кваліфікації вчиненого (див. п. З коментарю і. 13). На стадіях, аналогічних готуванню і незакінченому замаху, добровільна від- і набуває, як правило, пасивного характеру і полягає у бездіяльності - в утриманні подальших дій по створенню умов для вчинення злочину або дій, безпосередньо • прчмованих на вчинення злочину. Можлива й активна форма добровільної відмови, пі особа, наприклад, знищує придбану для вчинення злочину зброю, приводить у ридатність інші заздалегідь пристосовані знаряддя. У злочинах з матеріальним складом, коли між вчиненням всіх необхідних дій і на- . і,шиям суспільно небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони є НИЙ проміжок часу, добровільна відмова можлива на стадії, аналогічній закінченому іаху. У таких випадках особа контролює розвиток причинового зв'язку, може втру- ГМТИСЬ у нього і шляхом активних дій нейтралізувати причиновий зв'язок, запобігши цім самим настанню шкідливих наслідків (наприклад, особа підпалює будинок, однак іез деякий час повертається і гасить пожежу, особа з метою позбавити життя іншу тну підмішує їй в їжу отруту, однак вчасно дає протиотруту і рятує життя). У цих ІИПадках злочинний результат залежав як від зовнішніх чинників (наприклад, характе-протиотрути, стану здоров'я потерпілого, опірності його організму), так і (головним ІИНОМ) від волі винного, який добровільно використав проміжок часу між закінченням і\ дій і настанням шкоди для попередження останньої. I римінально-правова оцінка у подібних ситуаціях залежить від результативності шкоди об'єкту кримінально-правової охорони не заподіяно, особа взагалі не іягає кримінальній відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від дове- іня злочину до кінця. У разі, коли заподіяно шкідливі наслідки, менш тяжкі порів- НО із первісно запланованими (наприклад, внаслідок застосування протиотрути I1 я потерпілого врятоване, але йому завдано тілесні ушкодження), кваліфікація дій ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ III
наслідків, вона відповідає за закінчений злочин. При цьому невдалі спроби суб'єкта запобігти шкідливим наслідкам враховуються судом при призначенні покарання як пом'якшуюча обставина - щире каяття у вчиненому злочині. 3. Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не підлягає 4. Добровільну відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від дійового ка Якщо добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочині, то дійове каяття має місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за необережністю. Каяття, як пом'якшуюча відповідальність обставина, завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін «дійове каяття» передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання. Однакові за своїм змістом дії можуть визнаватись або добровільною відмовою, або дійовим каяттям - залежно від того, чи закінчено злочин. 5. Про особливості добровільної відмови співучасників див. ст. 31 та коментар Розділ IV ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ) Стаття 18. Суб'єкт злочину 1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, 2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у І. Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може настава-ш кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за пчинений нею злочин, якщо вона: І) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; ') досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки щипаються загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони належать до "іюв'язкових ознак будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину. Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що (уб'єктом злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктом злочину не відповідає принципу особистої (індиві- іуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та принципу вини. За злочинні пяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична Особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, ор-і піізацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо). Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, гварини, предмети чи сили природи. Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч І ст. 19). Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктом почину. Згідно з КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст. 20). Навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомості і волі виникає шше при досягненні певного віку. Саме тому КК встановлює конкретний вік, з якого Особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а Особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелічені у ч. 2 ст. 22. Діти до 14 років не підлягають кримінальній нгніовідальності. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ IV і таття 19 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
До особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру (статті 97, 105 КК). У разі вчинення суспільно небезпечного діяння дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, слідчий виносить постанову про закриття кримінальної справи з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства (статті 7-3, 447, 448 КПК). 2. Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи без громадянства 3. Загальні ознаки суб'єкта злочину не згадуються в диспозиціях норм Особливої Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК. За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні. їх можна об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини суб'єкта з потерпілим. Найбільш численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такі ознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства чи іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт, перекладач), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально тощо). 4. Суб'єкт злочину - це конкретна особа, якій притаманні певні соціальні властиво КПК (пункти 3, 5 ст. 76). Стаття 19. Осудність 1. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усві 2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення 3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але І. Згідно з ч. І ст. 19 осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час ічинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осуд- іи, и, - юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака і'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, її і на розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільно не- печні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити пе- ! собою певні завдання, мету і, відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного лльтату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи, навпаки, утримуватися від не- \ маних вчинків і спокус. Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визначає здоровий стан психіки особи, від- ність певних психічних захворювань, недоліків розумового розвитку. Юридичний і ритерій полягає у здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та керувати ними. Взагалі осудність - це стан психічно здорової людини. Існує презумпція психічного і іпров'я: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність Гікого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом. Якщо виникає сумнів з приводу осудності, органи досудового розслідування чи суд ирішіачають судово-психіатричну експертизу. Особа повинна бути визнана судом осуд-чи неосудною не взагалі, а лише стосовно діяння, що їй інкримінується. (їан осудності протилежний за змістом стану неосудності, який виключає відповідність особи, а також відрізняється від обмеженої осудності - стану, який характери іується нездатністю особи повною мірою усвідомлювати свої діяння та/або керувати п. що, однак, не виключає її кримінальної відповідальності.
Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 401; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |