Особлива частина. Співучасників цих злочинів ще й за ст

І іпчіІІІПИ 163

Розділ V

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукуп­ності останніх. Якщо порушення недоторканності житла вчинювалося службовою осо­бою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфі­кувати за ч. 2 ст. 162 і частинами 2 чи 3 ст. 365.

Конституція України (ст. ЗО, п. 13 розділу XV «Перехідні положення»).

ЖК (статті 94, 97, 99, 109-117, 124, 132, 148, 157, 169).

ЦК (статті 379-383).

КПК (розділи 16, 17).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 ро­ку (ст. 27).

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (ст. 13).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 30).

Постанова ПВС № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 15).

Постанова ПВС №15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» (п. 17).

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються за­собами зв'язку або через комп'ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи ін­
шої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об меженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені
службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених
для негласного зняття інформації,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, те­
лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

2. Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами через
листування або телефонні розмови, а також повідомлення громадян, які передаються
або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також черс і
комп'ютер і становлять таємницю громадянина (громадян). Отже, обов'язковими озна
ками зазначених відомостей і повідомлень як предмета цього злочину є їхній хараккт
(вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи переда
ються засобами зв'язку, під якими розуміється технічне обладнання, що використоіи
ється для організації зв'язку, або через комп'ютер - електронною поштою). Не можу її.
бути визнані предметом цього злочину відомості та повідомлення, які містяться в сл\ и
бовій кореспонденції, а також відомості та повідомлення, що містяться у приватній ко
респонденції, яка передається через третіх осіб, за допомогою тварин чи в інший спосіб

Незаконне ознайомлення із службовими кореспонденцією, телефонними розмон.і ми, телеграфними та іншими повідомленнями та їх розголошення за наявності для ТОГО підстав можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231), розголошення комір ційної таємниці (ст. 232), розголошення державної таємниці (ст. 328), передача відомо стей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330), рої голошення відомостей військового характеру (ст. 422).

5, Об'єктивну сторону злочину становить порушення таємниці: 1) листування; і п-'іефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що переда­ються засобами зв'язку чи через комп'ютер.

Порушення вказаної таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що пере-оться засобами зв'язку або через комп'ютер, без згоди громадянина або з недотри-ІЯННЯМ встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи пові-ІОМ іеннями, або їх неправомірному розголошенні. Такими діями можуть бути перлюст­рація особистої кореспонденції, ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факт листу-іишія, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо.

іасоби зв'язку - це технічне обладнання, що використовується для організації т'ячку. Про поняття комп'ютер див. коментар до ст. 361.

І нотування - це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, інші письмові відправлення, бандеролі тощо) або електронною по­мпою (через комп'ютер). Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між ібами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв'язку, що здійсню-' ГЬСЯ за допомогою провідних чи електромагнітних систем тощо. Телеграфна кореспон­денція - це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція - це іиміідомлення громадян, які передаються за допомогою інших, крім описаних вище, "пів зв'язку або через комп'ютер. Це можуть бути повідомлення, зроблені громадя­нином по телефаксу, за допомогою пейджингового зв'язку, електронної пошти, інших н і с комунікацій тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ознайомлення зі змістом при-іатної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень грома-ічппна, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.

4. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом цього злочину не є особа, яка завідомо
і ія одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону-
пиомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі тощо.

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що не-
Ііконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями фомадянина, які передаються

іами зв'язку чи через комп'ютер, і бажає вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть in і и різними (помста, користь, цікавість тощо) і значення для його кваліфікації не мають.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення його: 1) щодо держав-
чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних за-

ів, призначених для негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163). Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладе­ний у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Це можуть бути >ові особи поштово-телеграфних установ, правоохоронних органів, інших уста-ИОВ, підприємств та організацій. Про поняття державного та громадського діяча, які є п.'ціальними потерпілими від вчинення цього злочину, див. коментар до ст. 112.

використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, ■ більш небезпечним способом порушення зазначеної вище таємниці, що й обумовлює несення його до кваліфікуючих ознак цього злочину. Про поняття спеціальних засо-Ш призначених для негласного зняття інформації, див. коментар до ст. 359. Неза-іне використання таких засобів, поєднане з порушенням таємниці листування, теле­фонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163, але за "пості кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 359, кваліфікується за сукуп­ні, і ю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.

7. Не утворює складу цього злочину законне ознайомлення службових осіб з приват-
' ореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомлен­
нями, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, коли це має місце у випад-

передбачених законом.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 164

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Відповідно до ст. 31 Конституції України винятки щодо права на вказану таємницю можуть бути встановлені судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо. До таких випадків закон відносить можли­вість ознайомлення зі змістом кореспонденції громадян у результаті накладення арешту на кореспонденцію та її виїмки в поштово-телеграфних установах, а також у результаті зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів для отри­мання інформації підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність за наявності підстав для цього.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи об­винуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Зазначені арешт та зняття інформації здійсню­ються за постановою голови апеляційного суду чи його заступника. Ознайомлення з вка­заними відомостями та повідомленнями за відсутності для того підстав, або з порушен­ням встановленого порядку, або з іншою, ніж передбачена законом, метою утворює склад злочину, передбаченого ст. 163. Склад цього злочину може мати місце і в тому випад­ку, коли, наприклад, зняття інформації з каналів зв'язку продовжується після закінчен­ня терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді, або коли існують підстави припинення зняття інформації з каналів зв'язку з причини відпадіння необхідності у здійсненні таких заходів, а також при закритті кримінальної справи.

Конституція України (ст. 31, п. 9 Перехідних положень).

КПК (ст. 187, 187-1).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p. (cm. 11).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 9).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 p. (cm. 25).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 46).

Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 p. (cm. 34).

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на
утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання
неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,-

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­
ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005 р.)

1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непра­цездатних дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

2. Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний
(фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням
суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непраце­
здатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються
особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх
раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які
через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працюва­
ти (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

4. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утри­
мання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які
мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але
непрацездатних дітей.

5. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі злісного ухи­
лення:

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають
на їхньому утриманні.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За загальним правилом аліменти присуджуються па утримання неповнолітньої дитини. Втім, у певному випадку закон зобов'язує батьків утримувати повнолітніх дітей, які навчаються. Обов'язок батьків утримувати повноліт­ніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: до­сягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досяг­нення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати алімен­тів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визна­чаються розмір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків сво-U) обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконав­чого напису нотаріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного іо відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухи-киня батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімей­ного законодавства, батьки зобов'язані утримувати: 1) дитину до досягнення нею пов­ноліття; 2) своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допо­моги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь ди­мній (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмо-ін від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (чоходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування алі­ментів тощо).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 165

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездат­них дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непраце­здатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. По­няття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкрет­ному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмоти­вовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, не­одноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на­було злісного характеру.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утри­
мання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами
вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх
або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або
усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164).
Про поняття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

СК (статті 180-199).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 11).

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Затверджене постановою KM в редакції № 869 від 1 липня 2002 р.

Постанова ПВС № З від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен тів» (п. 20).

Стаття 165.

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005)

1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися
про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують
іопомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення

І >л іується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати вза­ємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Обов'язок утримувати батьків не виникає, якщо мати та/або батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені. Дочка (син) можуть були звільнені судом від обов'язку утримувати батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому суд має виходити з того, що обов'язок повнолітніх дочки, сина і римувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є • тсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про і іягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від ви­конання своїх обов'язків щодо них.

2. Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.

3. Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання
непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визна­
чається судом на підставі закону, а також додаткові витрати у грошовому вимірі, які
иикликані тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках,
11, і цо мати чи батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заро-
"мок), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом
нашого строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ни­
ми. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від
іаробітку (доходу), з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.

4. Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановле­
них рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за ст. 165 є наявність ювого рішення про стягнення коштів (аліментів) з повнолітніх дітей на користь не­працездатних батьків. Під непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які до-I ігли пенсійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухилення як спосіб вчинення злочину див. коментар до ст. 164.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на-

о злісного характеру.

5. Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т. ч. усиновлені, які за рішен­
ням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (яка є дитиною
гіосовно батьків), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про по­
пи пя особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

СК (статті 198-202, 204).

Постанова ПВС № 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ні і.-а кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен­тів» (п. 21).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 166

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклу­вання

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановле­них законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є всебічний (фізичний, психіч­
ний і соціальний) розвиток дитини або особи, стосовно якої встановлена опіка чи пік­
лування, а також встановлений порядок догляду за такими особами. Додатковим фа­
культативним його об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи,
стосовно яких встановлена опіка чи піклування.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Повнолітньою вважається особа, яка досягла 18 років.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Опіка встановлюється над малолітніми дітьми (такими є діти, що не досягли 14 років), які позбавлені батьківського піклування або які є дітьми-сиротами, та фізичними осо­бами, які визнані недієздатними. Дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загину­ли батьки. Дітьми, позбавленими батьківського піклування, є діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з: позбавленням їх батьківських прав, відібранням у бать­ків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або не­дієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти. Фізична особа може бути визнана судом не­дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (такими є особи у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну діє­здатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не мо­жуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклу­вання,- діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх бать­ківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутніс­тю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешко-

джає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти.

За загальним правилом опіку над малолітньою особою та піклування над неповно­літньою особою встановлює орган опіки та піклування. У певних випадках рішення про нстановлення опіки та піклування приймає суд. Це має місце при встановленні опіки над особою у разі визнання її недієздатною та при встановленні піклування над особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Суд також встановлює опіку над малоліт­ньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. При встановленні опіки або піклування судом таке призначення робить суд. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи врахо­вується бажання підопічного.

3. Об'єктивна сторона проявляється у бездіяльності - у формі злісного невиконан­ня батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по до­гляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування.

Закон зобов'язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи юГюв'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побуто-иих умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Опікун та піклувальник зобов'язані вживати заходів щодо іахисту цивільних прав та інтересів підопічних. Обов'язки з опіки та піклування щодо ні тини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. Стосовно інших підопічних опікун та піклувальник у певних випадках мають право на оплату своїх послуг згідно і порядком, встановленим KM.

Невиконання таких обов'язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т. ч. неза­безпеченні відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпе­ченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому міс­ці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових

Дата добавления: 2015-05-31