Стаття 185

Розділ VI

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попередньою змовою або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно вилученого май­на. Таким чином, якщо розмір такого майна був великим чи особливо великим, то всі учасники злочину проти власності несуть відповідальність за викрадення, шахрайство, привласнення, розтрату, заволодіння майном шляхом зловживання службовим стано­вищем, вчинене у великому або особливо великому розмірах, чи вимагання, що запо­діяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах.

14. Викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб, поєднане з
умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна, слід кваліфікувати за сукупніс­
тю злочинів - як викрадення чи інше протиправне заволодіння та умисне знищення або
пошкодження такого майна. У тих випадках, коли викрадення майна на транспорті бу­
ло поєднано з умисним руйнуванням або пошкодженням шляхів сполучення, споруд,
рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило чи могло
спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу транспорту, або
створювало небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, дії винно­
го належить кваліфікувати як викрадення і злочин, передбачений ст. 277.

Викрадення, поєднане з пошкодженням або руйнуванням магістральних нафто-, га-зо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ни­ми об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до по­рушення нормальної роботи зазначених трубопроводів і спричинило небезпеку для життя людей або інші тяжкі наслідки, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів - як викрадення та злочин, передбачений ст. 292.

15. Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнен­
ня або розтрати (статті 185, 190, 191) слід відрізняти від такого адміністративного пра­
вопорушення як дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, при­
власнення або розтрати (ст. 51 КАП). Згідно з ч. 2 ст. 51 КАП викрадення чужого майна
вважається дрібним, якщо вартість майна на момент вчинення правопорушення не пе­
ревищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому слід вихо­
дити з того, що, відповідно до чинного законодавства, якщо норми адміністративного
та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень
містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для таких цілей сума неоподатко­
вуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Розмір такої
пільги визначається Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (на перехід­
ний період податкова соціальна пільга визначається окремо для кожного року).

Для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення або злочину в діяннях, які були вчинені до 1 січня 2004 p., а також для їх кваліфікації положення згаданого Закону не застосовуються. У таких випадках розрахунки прова­дяться виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі 17 грн. Визнаючи діяння, вчинене після 1 січня 2004 p., таким, що тягне кримінальну або адмі­ністративну відповідальність, та кваліфікуючи його,- у разі, коли настання відпові­дальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,- необхідно виходити з того, що сума такого мінімуму дорівнює роз­міру податкової соціальної пільги, визначеної вказаним Законом для відповідного року.

При вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин чи про його кваліфікацію у випадках, коли одні діяння були вчинені до, а інші - після 1 січня 2004 p., треба виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або кількості розмірів податкової соціальної пільги, вирахуваних за кожен період окремо.

Конституція України (статті 13, 41).

ГК (ст. 139).

ЦК (статті 316, 317, 321, 328, 355-372).

СК (глави 7, 8 розділу II).

КЗП (ст. 135).

КАП (ст. 51).

ЛК (ст. 4).

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (статті 2, 48).

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. (статті 19, 20).

Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організа­ції розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, до­рогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 ст. 6, пункт 22.4 ст. 22).

Рішення КС у справі про права акціонерів ЗАТ № 4-рп від 11 травня 2005 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матері­альних цінностей. Затверджений постановою KM від №116 від 22 січня 1996 р.

Постанова KM № 1464 від 5 грудня 1996 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, запо­діяної лісовому господарству».

Постанова KM № 521 від 21 квітня 1998 р. «Про затвердження такс для обчислення розмі­ру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об 'єктів природно-заповідного фонду України».

Постанова KM № 559 від 8 квітня 1999 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, запо­діяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів».

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (пункти 6, 7).

Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного або колективного майна на підприємствах і «організаціях агропромислового комплексу» (пункти 7, 8).

Постанова ПВС № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України шконодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпід­ставно нажитого майна» (п. 11).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі почини проти приватної власності» (пункти 6, 23, 25, 26, 27, ЗО, 32, 33).

Постанова ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибухо-ішми пристроями чи радіоактивними матеріалами» (пункти 4, 23).

Постанова ПВС № 17 від 10 грудня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» (пункти 9, 12, 15-21).

Постанова ПВС № 1 від 28 травня 2004 р. «Про деякі питання застосування судами Украї­ни адміністративного та кримінального законодавства у зв 'язку з набранням чинності Законом \ країни від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлен­ням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,-
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі

на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи схо­
вище або що завдала значної шкоди потерпілому,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

(таття 186

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із вра­
хуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки
на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­
мадян.

3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що
вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчи­
нення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191 цього Кодексу в особливо великих розмірах ви­
знається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шіст­
сот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на
момент вчинення злочину.

1. Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що ро­бить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чу­жого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам вин­ний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпіло­го чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, мало-літство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучен­ня майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій вин­ного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він маг право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спосте­рігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна - його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних до­кументів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у такий осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом непра­вомірного вилучення чужого майна, то вчинене не утворює шахрайства і потребує ква­ліфікації за ст. 185.

Викрадення визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «мовчання» з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не пула наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяль­ності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охо­рони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважа­ючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли ііинна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (захо­пити, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема, його власти­востей, розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогос­подарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

2. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

3. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодін­
ня чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його перекона­
ність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців
ібо осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх
осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на «їхніх
очах», але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у
присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких,
н силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою
оіііакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив. Ставлення винного до
іаііданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

4. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її:
1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особ-
іиво великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з

проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди по терпілому.

Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення її повторно, у ве-іііких чи в особливо великих розмірах, поєднання її з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значної шкоди потерпілому див. примітки до. і. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як ичинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб та організованою групою,- і і. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за- ц і тодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 3).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі • ючини проти приватної власності» (пункти 5, 6).

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по­збавленням волі на строк до чотирьох років.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 186

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або
вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи схови­
ще або що завдав значної шкоди потерпілому,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється
тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволо­
діти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у
володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

2. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення
чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю об­ставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі: 1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасиль­ницький грабіж); 2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насиль­ства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює ціле­спрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює з рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується для протиправного вилучення або утримання такого майна (тобто, воно має прикладний, «інструменталь­ний» характер).

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися проти­правно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затри­мання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосу­вання ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної по­терпілому фізичної шкоди.

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом зло­чину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканність).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

3. Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи пря­
мого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Зміс­
том умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії
ідійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших
осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Психічне ставлення винного

id завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і
може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для
життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого
насильства.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення полі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент запо-пяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 і-1. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої ноно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних ■їй сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розгля-іати як насильство, і якщо воно не було небезпечним для її життя або здоров'я, квалі­фікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним і.істосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Оскільки характер погрози має суттєве шачення для кваліфікації дій винного, з'ясування його у таких випадках є обов'язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які пося-і лють, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб'єктивне сприйняття погро­мі потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при ці.ому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного і і я життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за Якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите по-ання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насиль-I то, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого на-I ильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала Нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструк-іигю є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна <ч оба вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, і оді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з мо-Менту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Іншими, крім застосування насильства, кваліфікуючими та особливо кваліфіку­ючими грабіж ознаками є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою гру­пою осіб; 3) у великих та особливо великих розмірах; 4) організованою групою, а також і поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та 6) зав-і.піня значної шкоди потерпілому.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 187

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно, у ве­ликих чи в особливо великих розмірах, завдання ним значної шкоди потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище- див. примітки до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або організова­ною групою - ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 5, 9, 11, 13).

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством,
небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погро­
зою застосування такого насильства (розбій),-

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка
раніше вчинила розбій або бандитизм,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіс­кацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище,-
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із

конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо ве­
ликих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із запо­
діянням тяжких тілесних ушкоджень,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

1. Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів.
Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя).

2. З об'єктивної сторони розбій вчинюється у формі нападу з метою заволодіння
чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи,
яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого,- від грабежу.

Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер - виступає способом заволодіння майном або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх травмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров'я умовах). У разі, якщо застосування чи погроза застосування насиль­ства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не може розглядатися як розбій. Такі дії винного залежно від обставин справи можуть бути кваліфіковані як крадіжка або грабіж і як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи або злочин проти авторитету орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (напри­клад, умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125), погроза або насильство щодо служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350) тощо).

Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебу­ває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні чужим майном.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала напа­ду, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило корот­кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електро­струму, зброї, спеціальних знарядь тощо).

Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном слід розглядати як насильство, і, якщо воно було небезпечним для її життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за відповідною частиною ст. 187. Якщо застосування таких засобів було небез­печним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілес­ного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене треба кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість за­подіяння таких тілесних ушкоджень. За певних обставин такі дії слід додатково квалі­фікувати за частинами 2 або 3 ст. 314.

Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкодження, що спричинило корот­кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілес­ного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або ідоров'я особи, яка зазнала нападу, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ст. 187 і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне на­сильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, і;іподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження і розладом здоров'я або втратою працездатності).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (сло­нами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося вражен­ня, що, якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза бу-1Є реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випад­ків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів (зіпсованої зброї або її макета ющо), які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погрози, якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи >>ров'я. Таким чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб'єк- ГИВне сприйняття її потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 не має значення, чи МЯВ винний намір приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здо- ров'я, до виконання.

Погроза вчинити вбивство або заподіяти тяжке тілесне ушкодження, висловлена в процесі розбою, повністю охоплюється диспозицією ст. 187 і додаткової кваліфікації за СТ. 129 не потребує.

Розбій - усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, по-I щаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для киття чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

3. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим
і ином. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійсню-

я напад,- заволодіння чужим майном.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 188

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами розбою є розбій:
1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила
розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або 3) організованою групою (ч. 4 ст. 187); 4) поєд­
наний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187), або 5) із
заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187); 6) спрямований на заволодіння
майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187).

Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою, яка раніше вчинили розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинін проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчи­нення розбійником лише двох злочинів - розбою і бандитизму (ст. 257). При цьому по­няття «розбій» вживається в широкому розумінні. Йдеться не лише про розбій як зло­чин проти власності, передбачений ст. 187, а й про розбій як спосіб вчинення інших злочинів - проти громадської безпеки (ч. З ст. 262), проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ч. З ст. 289), у сфері обігу наркотичних засобів (ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313), військових (ч. З ст. 410, ч. 2 ст. 433).

Вчинення двох і більше розбоїв з метою заволодіння чужим майном за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 187.

Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, має місце тоді, коли потерпілому в процесі розбійного нападу було заподіяно такі ушкодження. Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. 121.

Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187.

Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслі­док якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 або ч. 2 ст. 115.

Заподіяння смерті потерпілому через необережність при розбої також належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст. 187 і ст. 119.

Розбій визнається спрямованим на заволодіння майном у великих розмірах, якщо при його вчиненні винний (винні) ставив за мету неправомірно заволодіти майном на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір дохо­дів громадян, а спрямованим на заволодіння майном у особливо великих розмірах. якщо метою його вчинення було заволодіння майном на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян (пункти 3 і 4 примітки до ст. 185). При цьому для наявності таких ознак факту реального заволодіння майном на зазначені суми непотрібно.

Про поняття таких кваліфікуючих розбій ознак, як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, вчинення його за попередньою змовою групою осіб або організованою гру­пою - ст. 28 та коментар до неї.

6. Напад з метою заволодіння майном, вчинений бандою, за загальним правилом
кваліфікується лише як бандитизм за ст. 257. Додаткову правову оцінку розбій повинен
одержувати лише у випадках, коли його було вчинено членами банди поза вчинювани­
ми бандою нападами і коли бандою вчинено такий вид розбою, за який законом вста­
новлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм. Виходячи із санкцій ст. 257
та ст. 187, зазначені злочини утворюють сукупність у разі вчинення бандою кваліфіко­
ваних видів розбою (спрямованого на заволодіння майном у великих чи особливо вели­
ких розмірах або поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), передбаче­
них ч. 4 ст. 187.

Розбій, вчинений у складі злочинної організації, належить самостійно кваліфікувати за ст. 187 за сукупністю злочинів з нормою, яка передбачає відповідальність за ство­рення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі їлочини проти приватної власності» (пункти 8, 10, 11, 12, 13, 24).

Постанова ПВС № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (пункти 15, 26).

Дата добавления: 2015-05-31