Другий етап - з кінця ХІХ століття та середини ХХ століття

Перший етап становлення та розвитку вітчизняної вікової психології (до кінця ХІХ століття).

Історичні тенденції вікової та педагогічної психології

Значну роль у становленні та розвитку вітчизняної вікової та педагогічної психології мали праці К.Д. Ушинського (1824 – 1870). Він зазначав, що освіта повинна враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини, вважаючи, що педагог, який прагне різнобічно виховувати людину, перш за все повинен пізнати її у всіх відношеннях. Надаючи першочергового значення вихованню особистості К.Д. Ушинський наголошував, що вивчення психічних явищ є умовою того, щоб виховання перестало бути рутиною і стало справою раціональною. Психолого-педагогічні проблеми пам’яті, уяви, мислення були предметом його досліджень. Зокрема, відзначаючи, що розвиток мовлення безпосередньо пов’язаний з розвитком її мислення, є умовою формування понять, та особистості в цілому. Особливу увагу в свої працях зосереджував на моральному розвитку підростаючої особистості у контексті емоційної і вольової сфери, ролі діяльності і спілкування.

Український психолог М.М. Ланге (1858 – 1921) провід ряд досліджень по вивченню психіки дитини, опублікував книгу «Душа дитини у перші роки життя» (1892).

Український психолог О.Ф. Лазурський (1874 – 1917) запровадив метод дослідження психічних особливостей школярів у формі «природного» експерименту. Аналізуючи психічний розвиток дітей особливу увагу звертав на роль середовища та природні передумови особистості.

Російський і український психолог П.П. Блонський (1884 – 1941) працював над проблемами вікової психології і педології, питаннями розвитку пам’яті і мислення школярів. Розглядав вікову психологію як галузь педології, а пізніше, як окрему галузь психологічної науки. Педологія – комплексна наука про дітей, яка включає систему психологічного контролю за розвитком школяра, з використанням тестових методів. Заборона педології загальмувала розвиток вітчизняної тестології.

Л.С. Виготський (1896 – 1934) розробив теорію розвитку вищих психічних функцій (культурно-історична теорія). Наукова діяльність його була спрямована на вивчення закономірностей психічного розвитку; вивчення віку, як одиниці аналізу дитячого розвитку; характеристики стадій на основі соціальної ситуації розвитку та вікових новоутворень; розподіл на стабільні та критичні періоди. Принцип розвитку дитини поєднував з принципом системності (цілісні утворення у вигляді різних форм між функціональних зв’язків: мислення і пам’яті, мислення і мовлення). Впровадив експериментально-генетичний метод дослідження психічних явищ, та метод порівняння психічного розвитку в нормі і патології. Відпрацював гіпотезу, згідно до якої процеси розвитку не співпадають з процесами навчання, перші йдуть за другими створюючи зони ближнього розвитку.

Дата добавления: 2015-05-26