Психоаналітичні теорії розвитку

Теорія вищих психічних функцій(культурно-історична концепція Л.С. Виготського

Вищі психічні функції (ВПФ) – функції опосередковані знаком (поняттєве мислення, логічна пам’ять, довільна увага), розглядаючи їх як специфічно людські, соціально-обумовлені форми психіки. Складні, прижиттєво сформовані психічні процеси, соціальні за своїм походженням, мають опосередкований характер та довільні.

На основі закону вищих психічних функцій: будь-яка вища психічна функція з’являється на сцені два рази, спочатку як діяльність колективна, соціальна, інтерпсихічна, другий раз, як діяльність індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення, інтрапсихічна функція. Наприклад, розвиток мови, яка спочатку виникає засіб спілкування між дитиною та навколишніми, а потім перетворюється у внутрішню мову, яка є основним способом мислення, стає внутрішньою психологічною функцією. Переходячи від соціального впливу вищі психічні функції здійснюють вплив на особистість. Ознаки вищих психічних функцій: опосередкованість, усвідомленість, довільність, системність. Вирішення проблеми психічного розвитку розглянуте Л.С. Виготським включає питання про рушійні сили та фактори психічного розвитку та критерії вікової періодизації (див. тема 3).

На думку 3. Фрейда, особистість долає у своєму розвитку кілька послідовних психосексуальних стадій, у яких відображено розвиток структурних компонентів особистості.

Оральна стадія (від народження до 1 року. У цьому віці центром чуттєвої стимуляції і насолоди для дитини є рот, джерелом задоволення є харчування. Немовля повністю залежить від батьків, в психології дитини домінує прагнення – отримувати їжу. Оральна стадія містить дві фази – ранню (від 0 до 6 міс.) дії смоктання та пізню (від 6 до 12 міс.) – дії кусання.

Анальна стадія (від 1 до 3 років) характеризується тим, що дитина вперше починає контролювати свої тілесні функції. Лібідо концентрується навколо ануса, що стає об’єктом уваги дитини, яку привчають до акуратності. На даній стадії утворюється інстанція Его, що контролює безсвідоме.

Фалічна стадія (від 3 до 6 років), центр насолоди переміщується до геніталій. Мотиваційно-афективну лібідозну прив’язаність діти проявляють до батьків протилежної статі. З. Фрейд запропонував називати це едіповим комплексом для хлопчиків та комплексом Електри для дівчаток. Завдяки витісненню даних комплексів повністю диференціюється інстанція Супер-Его.

Після 5 років наступає тривалий латентний період дитячої сексуальності від 5-12 років, коли перша допитливість у відношенні сексуальних проявів поступається місцем допитливості по відношенню до зовнішнього світу.

Генітальна стадія (12-18 років) – характеризується поверненням сексуальних прагнень, дозріває репродуктивна система. Дана стадія характеризується становленням самосвідомості, впевненістю в собі, прагненням до кохання. Всі ерогенні зони об’єднуються і підліток прагне до нормального сексуального спілкування. Внаслідок біологічного дозрівання приховані в глибинах душі сексуальні переживання разом із сильними фізичними потягами знову стають актуальними. На цій стадії відбувається становлення дорослої сексуальності.

Дата добавления: 2015-05-26