Стадії психосоціального розвитку особистості по Е. Еріксону

Епігенетична концепція Еріка Еріксона.

Основна сутність її полягає в таких положеннях:

1) особистість розвивається поетапно;

2) суспільство схвально сприймає розвиток соціальних можливостей людини, намагається сприяти збереженню цієї тенденції, підтримувати належний темп і правильну послідовність розвитку;

3) кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою (поворотним моментом у житті людини), що виникає як наслідок досягнення певного рівня зрілості й соціальних вимог до неї на цій стадії. Криза є поворотним пунктом розвитку, джерелом сили, свідченням недостатньої адаптації;

4) особистість, яка повноцінно функціонує, долає послідовно всі стадії;

5) на кожній стадії особистість опиняється перед необхідністю розв’язання специфічної еволюційної проблеми (завдання) – проблеми соціального розвитку, але не завжди розв’язує її.

Е. Еріксон створив на основі епігенетичного принципу цілісну концепцію вікового розвитку людини, виокремивши вісім його психосоціальних стадій.

Таблиця 1.1

Стадія, вік	Психосоціальний розвиток
Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
1. Стадія немовляти (народження – 1 рік)	Базова довіра. Взаємна любов, турбота, прив’язаність, визнання батьків і дитини, задоволення потреби у спілкуванні, інших важливих фізіологічних потреб.	Базова недовіра. Формується в результаті поганого ставлення до дитини, ігнорування, відсутності любові, раннього, різкого відлучення від грудей, емоційної ізоляції.
2. Раннє дитинство (1 – 3 років)	Самостійність, впевненість. Якщо значимі дорослі – батьки, розуміють та приймають дитину, допомагають їй контролювати природні опорожнення, вона отримує досвід автономії, набуває самостійності та впевненості в собі.Дитина дивиться на себе, як на самостійну, окрему, але залежну від батьків людину.	Сумніви, почуття сорому. Суворий зовнішній контроль розвиває у дитини почуття сорому та сумніви в собі. Вона відчуває непристосованість, боїться втратити контроль над власним організмом, сумнівається в своїх здібностях, приховує свою ущербність.
3. Вік гри (3 – 5 років)	Допитливість і активність. Відбувається самоствердження дитини. Вона проявляє допитливість і активність у вивченні навколишнього світу, наслідує дорослих, включає гендерну поведінку, будує власні плани та намагається їх реалізувати.	Пасивність і байдужість. Почуття провини викликають батьки, які не дозволяють діяти самостійно, надмірно карають. Переживання повторних невдач, пасивності, заздрощів до інших дітей, відсутності ознак статеворольової поведінки.
4. Шкільний вік (6 – 12 років)	Працьовитість. Виражене почуття обов’язку, прагнення досягнення успіху. Відчуття власної компетентності і працьовитість дитини насамперед залежать від шкільної успішності.	Неповноцінність. Дитина сумнівається у своїх здібностях чи статусі серед однолітків. Уникнення складних завдань, ситуацій змагання з іншими дітьми, конформізм.
5.Підлітковий вік (юність) (12 – 19 років)	Життєве самовизначенняідентичність. Активний пошук себе і експериментування в різних ролях. Чітка статева поляризація у формах міжособистісної поведінки. Становлення світогляду. Лідерство серед ровесників та підпорядкування їм при необхідності.	Дифузія ідентичності. Плутанина ролей, концентрація душевних сил на самопізнанні, сором’язливість, негативізм, нездатність обрати стиль життя.
6. Рання зрілість (20 – 25 років)	Інтимність, близькість до людей. Інтимність виражається у здатності до близьких стосунків, та поєднання особистісної ідентичність з іншою людини без побоювання втратити щось у собі.	Ізоляція від людей. Уникнення міжособистісних стосунків, зайве захоплення собою, почуття самотності, соціальної ізоляції.
7. Середня зрілість (26 – 64 років)	Продуктивність. Висока продуктивність, творчість у різних сферах. Зріле, повноцінне, різноманітне життя.	Застій. Егоїзм, егоцентризм, непродуктивність в роботі, виключна турбота про себе, збіднення міжособистісних відносин в сім’ї.
9. Пізня зрілість (Після 65 років)	Інтеграція (цілісність особистості). Підведення підсумків, спокійна зважена оцінка минулого, усвідомлення повноти і корисності прожитого життя, здібність примиритися з неминучим.	Відчай. Ставлення до життя як до низки нереалізованих можливостей і помилок. усвідомлення, того що вже пізно починати все спочатку, шукати нові шляхи для відчуття цілісності свого Я. Через відсутність інтеграції виникає страх смерті, відчуття постійних невдач, заклопотаності.

Зазначені вісім стадій люди проходять з різною швидкістю та різним успіхом. Невдале вирішення кризи на якомусь з етапів призводить до того, що переходячи на нову стадію, людина переносить потребу вирішувати протиріччя притаманні не лише даній, але й попередній стадії.

Дата добавления: 2015-05-26