Події революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях

Т.Г. Шевченко-борець проти самодержавства.

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 - 10 березня1861) відіграв ви­няткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму та­ланту і долі зумів здобути волю і глибоку освіту. Його здобутки як художника були значними. Але ще більшим виявився поетичний талант Шевченка. Збірка його поезій «Кобзар», що побачила світ у 1840 р., стала однією з основ української ідеї та українського руху.Значення «Кобзаря» виходило далеко за межі літерату­ри. Шевченкова мова була не просто відтворенням народ­ної мови; він творив її на основі трьох українських діалек­тів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів. Шев­ченко заклав міцні підвалини сучасної української літера­тури, а в широкому розумінні - і українського національ­ного відродження.Ще більше значення мав політичний аспект його твор­чості. Поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та «Заповіт» будили національні почуття, давали бачення май­бутнього України як незалежної держави. Він, як ніхто інший до нього, звинувачував російських імператорів у поневоленні України.Іншою великою заслугою Шевченка було те, що у своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлені стру­мені козацької традиції - простолюдний і старшинський. Поетова ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження. Але своїми інтелектуаль­ними здобутками він завдячував впливам українського дво­рянства. Шевченка могли читати усі прошарки суспіль­ства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченків заклик до національного і соціального виз­волення став ідеологічною основою нової України.Творчість Шевченка є визначальною у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етніч­ної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виво­дився з його поезії. А його мученицька особиста доля ста­ла джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.

У 1848-1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. В результаті революції вперше в історії у політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя і під­несення соціальних рухів дали поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної та Центральної Європи.

В роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників іреко-католицького духовенства, яке звер­нулось до австрійського імператора 19квітня 1848р.зпе-тицією. В ній висловлювалися побажання запровадження у школах і громадських установах Східної Галичини укра­їнської мови, забезпечення українцям доступу до всіх по­сад та зрівняння у правах духовенства всіх конфесій.

2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша укра­їнська політична організація - Головна руська (україн­ська) рада, яка взяла на себе роль представника україн­ського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр. Раду, що склада­лася із ЗО постійних членів - представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпис­коп Григорій Яхимович.

Друкованим органом Головної руської ради стала «Зоря Галицька»- перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.

За ініціативою ГРР за національну символіку галиць­ких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі. ГРР, ви­ступаючи за проведення демократичних реформ, домага­лася забезпечення вільного національного розвитку укра­їнського населення Східної Галичини. Здійснення своєї про­грами члени ради пов'язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином селяни, міщани, світська інтелігенція (вчи­телі), представники нижчого духовенства, які розгорнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність. Почалося формування загонів самооборони -Національної гвардії.

Руські ради стали організаторами боротьби україн­ського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської") та перетворення її в окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровад­ження навчання в закладах освіти рідною мовою тощо.

Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. її першим професором став Я. Головацький.

Складовою частиною боротьби за демократичні пере­творення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. В жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з'їзду у Львові було засновано «Галицько-руську мати­цю» - культурно-освітню організацію, яка ставила за мсту видання популярних книг для народу.

Національний рух на західноукраїнських землях 1848-1849 рр. виробив широку програму національно-політич­ного і духовного утвердження українства в межах консти­туційної Австрійської монархії. Влітку 1849 р. після роз­грому об'єднаними силами Австрії і Росії угорської рево­люції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютист­ський режим з його централ і стсько-бюрократичною сис­темою. Австрійську конституцію відмінено. Влітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду Важливими були і соці­альні наслідки революції 1848-1849 рр. Так, було скасо­вано панщину, селяни отримали повну особисту свободу Земля, якою вони користувались, переходила у їх влас­ність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.

Дата добавления: 2015-05-26