Теорія і практика меркантилізму

Меркантилісти були вражені загальною купівельною здатністю грошей (золота) і вважали, що багатство нації полягає у золоті. Тому економічна політика має бути спрямована на залучення в країну все більшої кількості благородних металів. Ранні меркантилісти навіть наполягали на забороні вивезення грошей та рекомендували здійснювати нагромадження грошей у країні шляхом вивезення товарів на зовнішній ринок. Держава повинна мати активне сальдо торговельного балансу, тобто країна не повинна ввозити більше товарів, ніж вивозити. Меркантилісти також виступали за державне втручання в економічне життя, бо вважали, що політика «лесе фер» могла б вести до втрати золота. Меркантилісти підкреслювали, що золото і будь–який скарб є показниками багатства країни.

Вони вважали доцільним:

1) підтримку владою імпорту дешевої сировини для промисловості;

2) регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу в країну золота і срібла;

3) протекціоністські тарифи держави на імпортовані промислові товари, а також заохочення нею експорту, особливо готової продукції;

4) ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу.

Багатство країни меркантилісти вбачали у золоті і сріблі, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала активний торговельний баланс. Об’єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу.

При меркантилізмі національне промислове виробництво контролюється торговим капіталом і розвивається вже на комерційній основі, більше не замикаючись у рамках міст. Причиною цього було те, що купець знав ринок, обсяг існуючого попиту, міг забезпечити постачання товарів, які використовувалися в домашньому виробництві. Оскільки дорогого устаткування ще не існувало, то купець нічим особливо не ризикував, беручи на себе відповідальність за виробництво.

У доіндустріальній економіці через відсутність регулярної зайнятості, фабричної дисципліни, як і раніше, переважала думка про нееластичність попиту. Меркантилістські положення про активне сальдо торговельного балансу, у яких обґрунтовується перевищення експорту над імпортом, заохочується експорт капіталу та залучення в країну зарубіжного золота і схвалюється громадська праця, дійсно спонукають до думки, що вищі класи суспільства зобов’язані забезпечувати робочі місця, оскільки лише політика, суть якої можна виразити двома словами – «розори сусіда», збагатить націю, а більш висока заробітна плата знизить, а не підвищить пропозицію праці.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів і тривав до середини XVI ст. Найвизначнішим представником цього періоду був Уільям Стаффорд (Англія). Для досягнення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі ранні меркантилісти вважали необхідним, по–перше, встановлювати максимально високі ціни на товари, які експортуються; по–друге, в цілому обмежувати імпорт товарів; по–третє, не допускати вивезення із країни золота. Теорія раннього меркантилізму може розцінюватися як теорія «грошового балансу».

Пізній меркантилізм тривав з другої половини XVI ст. до середини XVII ст., хоч окремі його елементи продовжували проявляти себе і в XVIII ст. На цьому етапі торговельні зв’язки між країнами стають розвиненими і регулярними. Щоб досягти активного торговельного балансу, меркантилісти вважали необхідним: по–перше, завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари, а також перепродуючи товари одних країн в інші; по–друге, дозволяти імпорт товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного торговельного ба­лансу; по–третє, вивозити золото і срібло для здійснення вигідних торго­вельних угод шляхом посередництва.

Дата добавления: 2015-05-26