Маржиналізм як переосмислення цінностей класичної політекономії

Ідеї маржиналізму, що в 70–90-ті роки XIX ст. сформувався на Заході у самостійну і дуже впливову школу на базі розвитку засад психологічного напряму в політичній економії, одержали в Україні досить велике поширення вже наприкінці XIX ст. Відповідний ґрунт для цього був підготовлений, зокрема представниками Київської психологічної школи, її фундатор М. Бунге перспективності школи К. Менгера не оцінив. Це відбилося в останній його роботі «Нариси політико-економічної літератури» (1895). У працях учня й послідовника М. Бунге Д. Піхна розвивалися положення про споживання й обмін як основні сфери дослідження економічних явищ, про корисність речей як джерело та мірило цінності й ціни, засади теорії попиту і пропозиції, теорії факторів виробництва тощо. Однією з центральних проблем, як при вивченні ціни кожної речі або послуги, так і при дослідженні теорії цінності взагалі, ці вчені вважали вивчення потреб, що формують попит, конкретних їх форм, класифікацію за видами та родами тощо.

Друге дихання розвитку психологічного напряму політичної економії на якісно новому рівні дало внесення у нього засад австрійської та математичної шкіл. Абстрактно–дедуктивний метод дослідження, застосований представниками цих шкіл, внесення ними таких нових елементів аналізу, як величина «граничної корисності», фактор рідкості та ін., дали можливість подолати ряд суперечностей старої психологічної школи, передусім невдалі спроби встановити залежність цінності від конкретної корисності речей.

Звертаючись у цій та ряді інших праць, зокрема згаданих вище «Очерках из истории политической экономии и социализма», до питання гострої взаємної критики прибічників теорії корисності та трудової теорії цінності, ускладненої «соціальними симпатіями та політичними пристрастями», вчений писав, що і ті й другі були праві у своїй критиці і неправі у своїй виключності. Якщо праця справді не може пояснити ринкових коливань товарних цін, а також середніх цін багатьох товарів економічного обороту, наприклад, землі, то водночас, з точки зору теорії корисності, неможливо зрозуміти, чому середні ціни товарів істотно різняться, а багато з корисних предметів зовсім не мають ціни. Одна й друга теорії, робить висновок учений, «були недостатніми для повного пояснення основного економічного явища – цінності». Школа ж К. Менгера, на думку М. Тугана–Барановського, запропонувала підхід, який обіцяв назавжди покінчити з суперечками про цінність. Визнання граничної корисності головним фактором, що визначає цінність, дало, за виразом М. Тугана–Барановського, «аріаднину нитку» для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дозволило школі Менгера дати «нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці».

Австрійська школа відіграла визначну роль у розвитку економічної теорії. Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проблем, як зв’язок корисності та цінності, закономірностей формування споживчого попиту, взаємозв’язку в ціноутворенні попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробництва та визначення принципів, за якими відбувається вмінення цінності кінцевого продукту окремим факторам, що брали участь у його створенні тощо, тобто до неокласичного аналізу, який відкрив якісно нову епоху в розвитку політичної економії. Проте представники австрійської школи не змогли подолати суперечливості своїх теорій щодо пояснення цінності та цін виключно з позицій суб’єктивних оцінок корисності, відірваності від урахування витрат виробництва у формуванні цінності, точніше – ціни, що врівноважує попит і пропонування тощо.

Дата добавления: 2015-05-26