Зародження політичної економії У. Петті, П. Буагільбера

П. Буагільбер об’єктом свого дослідження залишає суспільне багатство, яке розглядається як сума благ, створених виключно у сільському господарстві. Трансформація змісту суспільного багатства пов’язується зі змінами у джерелах його поповнення. Основним принципом дослідження проголошується принцип рівноваги, який діє як в природному середовищі, так і в суспільстві. Свої погляди П. Буагільбер виклав у праці «Судження про природу багатства, грошей та податків» (1707).

Розглядаючи суспільство як складову частину природи, П. Буагільбер розробляє вчення про його природний розвиток. Економіка розвивається за законами, які не можна порушувати. Ці закони знаходяться у сфері виробництва. Висловлювання П. Буагільбера свідчать, що він виступає проти дріб’язкового втручання держави у виробничу діяльність. Не дивлячись на важливість сфери виробництва, вона підпорядковується людині, крокуючи за споживацьким попитом. Виходить, що мета виробництва полягає у задоволенні потреб. Визначаючи мету виробництва, П. Буагільбер обґрунтовує напрямок, по якому повинні розвиватись продуктивні сили суспільства.

Рівновага виробництва адекватна рівновазі обміну. Це означає, що на ринку діють ціни рівноваги, яким відповідають певні пропорції суспільного виробництва. Перевага одного виробника перед іншим закріплюється у відповідних цінах. Ціна обов’язково повинна покривати витрати. Лише за таких умов вона задовольняє виробника. Дані ціни П. Буагільбер називає «пропорційними цінами». У кожній сфері кількість виробників обмежена, що пов’язується з рівнем доходів. Чим вище доходи, тим більше виробників буде зайнято в даній сфері. Досягти рівноваги означає знайти компроміс між виробниками, коли кожна зі сторін отримує достаток при обміні. Розвиватись природним чином суспільство може лише за умов вільної конкуренції.

Англійський економіст У. Петті увійшов до світової економічної думки як «піонер» класичної економічної науки. Серед його праць найбільш вагоме місце займає «Політична арифметика (1672).

Об’єктом свого дослідження У. Петті обирає виробництво, яке пов’язано з обігом. Багатство спочатку створюється, а потім розподіляється між різними верствами населення. Оскільки багатство розподіляється нерівномірно, то матеріальне становище людей різне. У. Петті вважає, що розподіл благ у суспільстві здійснюється механізмами, на діяльність яких людина не здатна вплинути. Тому він і приходить до висновку, що багатство та бідність – це природний закон життя.

Причину бідності країни У. Петті пов’язує з чисельністю населення, яке в ній проживає. На основі розрахунків доводиться перевага країни з більшою кількістю людей. Країна, яка має 8 млн. громадян, більш багата за країну, де проживає 4 млн. громадян, оскільки у першій країні витрачається менше коштів на утримання державних інститутів. Тобто, якщо припустити, що кількість державних інститутів однакова в різних країнах і на їх утримання виділяється певна сума коштів, то рівень життя населення напряму залежить від його чисельності.

В економічних дослідженнях У. Петті починає застосовувати абстрактний метод, що дозволяє виділити фактори, вплив яких на певні економічні явища є визначальним. Дослідник аргументовано доводив необхідність точного кількісного виміру економічного явища, без якого не можуть обійтися відносини розподілу. Найвищим досягненням У. Петті є застосування статистичних даних, на основі яких він здійснив розрахунок національного багатства.

Своєрідним є погляд У. Петті на місце держави в суспільстві. З одного боку, він виступає проти надмірної державної регламентації господарського життя. В той же час, держава не повинна ухилятися від вирішення соціальних проблем, а мусить зайнятись будівництвом доріг, мостів та гребель. Значний внесок здійснив У. Петті в розробку теорії вартості.

Дата добавления: 2015-05-26