Одна година твого часу

Прочитайте текст. Які моральні цінності є домінантними для особистості?

Важливіше – корінь

Прочитайте текст. З’ясуйте моральні імперативи, доповніть свої міркування прикладами.

Крихкі подарунки

Якось до одного села примандрував і залишився там жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу, часто дарував їм подарунки, але вони були надто крихкими. Хоч як намагалися діти бути обережними, їх нові іграшки швидко ламалися. Діти засмучувалися й гірко плакали. Минав час, і чоловік знову дарував їм іграшки, які були ще тендітнішими… Одного разу батьки не витримали, прийшли до нього і спитали:

– Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони стараються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть.

На це мудрець відповів:

– Мине небагато років, і хтось подарує їм своє серце. Можливо, це навчить їх поводитися з цим неоцінним даром хоч трохи обережніше (З газети).

Поблизу річки в одному лісі росли дерева, які всі свої сили витрачали на те, щоб бути високими, мати прегарні квіти та густу крону. На корінь же в них сили бракувало, та це їх не дуже турбувало, адже важливішими, на їх гадку, були висота й краса… Між тими деревами ріс невеликий лавр, який усю свою енергію витрачав на те, щоб зміцнити свій корінь. Усі сміялися над ним, бо він не мав ні квіток, ні тої величі та краси, які були в інших дерев.

«Лавре! Для чого ти витрачаєш стільки сили на корінь? Подивися на нас. Які ми високі та гарні порівняно з тобою», – запитували дерева-красені.

Та одного разу здійнялася страшна буря і всі високі дерева попадали, бо мали слабкий корінь. А лавр залишився цілим і неушкодженим, тільки кілька листочків утратив.

У тяжкі моменти нас тримає не наша зовнішність, а те, що приховано в нашому «корені» – в серці, … там … у душі …(З газети).

Один чоловік повернувся пізно з роботи, як завжди втомлений і затурканий, і побачив, що в дверях його чекає п’ятирічний син.

– Тату, можна в тебе дещо запитати?

– Звісно. Що сталося?

– Тату. А скільки ти отримуєш грошей?

– Це не твоє діло! – обурився батько. – Навіщо це тобі?

– Просто хочу знати. Будь ласка, скажи-но, скільки ти отримуєш за годину?

– Ну, взагалі-то 500. А що?

– Тату … – син подивився на нього дуже серйозними очима. – Тату, ти можеш позичити мені 300?

– Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на якусь безглузду іграшку? – закричав батько. – Гайда до себе в кімнату і лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, втомлююся до нестями, а ти себе так нерозумно поводиш.

Малюк тихо пішов до своєї кімнати і зачинив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і сердитися на сина: «Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей».

Але з часом він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: «Може, йому справді щось дуже важливе потрібно купити. Та Бог із ними, з трьома сотнями, адже він ще жодного разу в мене не просив грошей».

Коли чоловік увійшов до кімнати сина, той уже був у ліжку.

– Ти не спиш, синку? – запитав він.

– Ні, тату. Просто лежу, – відповів хлопчик.

– Пробач, що я на тебе накричав, – мовив батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.

– Ой, татку, дякую! – радісно вигукнув він.

Потім хлопчик з-під подушки дістав ще кілька м’ятих купюр. Батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розгнівався. А малюк склав усі гроші разом й ретельно перерахував, а тоді знову подивився на батька.

– Навіщо ти просив грошей, якщо вони в тебе вже є? – пробурмотів той.

– Тому що в мене було замало. Але тепер мені досить, – відповів хлопчик. – Тату, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами…(З газети).

Дата добавления: 2015-05-26