Підзаконні нормативно-правові акти 1 страница

Закони України

Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, повинні відповідати Основному Закону.

Закони України загального характеру, що визначають зміст права власності, правила поведінки суб'єктів підприємництва, підстави та порядок укладання цивільно-правових угод між ними, підстави та механізм юридичної відповідальності тощо. Серед них Господарський кодекс України, Цивільний кодекс тощо.

Закони України галузевого характеру, що визначають пра­вове регулювання у сфері фінансової діяльності держави. Се­ред них Бюджетний кодекс України, «Про систему оподатку-

¹ Див. докладніше: Фінансове право України: Підручник/ За зпг. ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 320 с; Податкове пра­во: Навч. посібник / За ред. М. П. Кучерявенка. — К.: Юрінком Інтер, 2003. - 400 с

вання» від 25 червня 1991 р., «Про Державний бюджет Украї­ни», «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p., «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р., «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 груд­ня 1990 р., «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 трав­ня 2003 р. тощо.

—укази, розпорядження Президента України;

—постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

—накази, інструкції, листи, методичні вказівки Міністерства
фінансів; Міністерства економіки та з питань європейської інтег­
рації; Державної податкової служби, Державного казначейства
тощо;

—постанови і розпорядження голів місцевих державних ад­
міністрацій;

—акти органів місцевого самоврядування (рішення, розпо­
рядження) - нормативні акти, що діють тільки на території Ав­
тономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села.

Норми міжнародного права та міжнародні договори Ук­раїни, згода на обов'язковість яких надана ВР України, що містять норми фінансового права.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансо­вого права, прийнято визначати як фінансове законодавство.

Як бачимо, норми фінансового права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах, що обумовлено широ­тою та розмаїттям предмета фінансового права, що складають різноманітні відносини публічного характеру.

§ 3. Бюджет і бюджетна система

Для кожної країни державний бюджет є головною ланкою її фінансової системи, об'єднуючи головні доходи і витрати дер­жави. Державний бюджет виражає економічні грошові відноси­ни, що опосередковують процес формування, розподілу, пере­розподілу та використання централізованого фонду коштів дер­жави, і затверджується Верховною Радою України як закон.

20*

612

Глава 17

Основи фінансового права України

613

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду Через бюджет мобілізуються кошти підприємств різних форм власності і частково доходи населен­ня, які спрямовуються на фінансування народногосподарсько­го комплексу, соціально-культурних заходів, зміцнення оборо­ноздатності країни, утримання органів державного управління, фінансову підтримку бюджетів місцевого рівня, погашення дер­жавного боргу, створення державних матеріальних і фінансо­вих резервів тощо.

Як економічна категорія бюджет визначається сукупністю економічних відносин, що виникають при формуванні, роз­поділі, перерозподілі та використанні централізованого фонду коштів держав та органів місцевого самоврядування, для вико­нання ними конституційних функцій та поставлених завдань.

Як правова категорія бюджет — це основний фінансовий план держави чи органу місцевого самоврядування на бюджетний період, що містить розпис його доходів та видатків і затвердже­ний парламентом чи місцевою радою. Такий фінансовий план визначає і закріплює юридичні права та обов'язки учасників бюджетних правовідносин. Порядок формування бюджетів і використання їх коштів встановлюється бюджетним законодав­ством, основними актами якого є Конституція України (статті 95-98) та Бюджетний Кодекс України.

Бюджетна система України — це сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відно­син, державного і адміністративно-територіальних устроїв і вре­гульована нормами права. Основою побудови бюджетної систе­ми виступає адміністративно-територіальний поділ України.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, бюджети областей, районні бюджети, бюджети ра­йонів у містах і бюджети місцевого самоврядування (територі­альних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань). Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

З метою прогнозування й аналізу економічного та соціаль­ного розвитку держави, адміністративно-територіальних утво-

рень, розрахунків соціальних і фінансових нормативів, аналізу ефективності бюджетних видатків в Україні складається зведе­ний бюджет. Він включає в себе показники усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. При цьому зведений бюджет затвердження Верховною Радою України чи іншим ор­ганом не потребує, оскільки кожна з його складових затверд­жується відповідним органом держави чи місцевого самовря­дування.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна система Ук­раїни ґрунтується на принципах:

а) єдності, що забезпечується єдиною правовою базою, єди­
ною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних
відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку
виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності;

б) збалансованості, зважаючи, що повноваження на здійснен­
ня витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до
бюджету на відповідний бюджетний період;

в) самостійності, оскільки держава коштами державного бюд­
жету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів
влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого само­
врядування;

г) повноти, що передбачає включенню до складу бюджетів
усіх надходжень та витрат бюджетів, що здійснюються відпові­
дно до нормативно-правових актів органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування;

ґ) обґрунтованості, що полягає у формуванні бюджету на ре­алістичних макропоказниках економічного і соціального розвит­ку держави та розрахунках надходжень і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

д) ефективності, беручи до уваги, що при складанні та вико­
нанні бюджетів всі учасники бюджетного процесу мають прагну­
ти досягнення запланованих цілей при залученні мінімального
обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального резуль­
тату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

є) субсидіарності, оскільки розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими

614

Глава 17

Основи фінансового права України

615

бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

є) цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

ж) справедливості і неупередженості розподілу суспільного
багатства між громадянами і територіальними громадами;

з) публічності та прозорості, оскільки Державний бюджет
України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо
звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Ра­
дою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим
та відповідними радами, з висвітленням у засобах масової інфор­
мації;

и) відповідальності учасників бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

З метою забезпечення єдності бюджетної системи України, Бюджетним кодексом передбачена бюджетна класифікація як єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінан­сування бюджету відповідно до законодавства України та міжна­родних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здій­снення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а та­кож організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної по­рівнянності бюджетних показників. Іншими словами, бюджет­на класифікація забезпечує виконання функції контролю, регу­лювання, аналізу та планування.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональ­ними призначеннями і економічним характером видатків бюд­жету, бюджетну класифікацію, а також зміни до неї затверджує міністр фінансів України та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має кілька основних складових.

1. Класифікація доходів бюджету, які класифікуються за та­
кими розділами: податкові надходження; неподаткові надход­
ження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені подат­ковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень належать: а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; в) надходження від штрафів та фінансо­вих санкцій; г) інші неподаткові надходження. Трансферти -це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­дування, інших держав або міжнародних організацій на безоп­латній та безповоротній основі.

2. Класифікація видатків (у тому числі кредитування за ви­
рахуванням погашення) бюджету, які класифікуються за: а) функ­
ціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна
класифікація видатків); б) економічною характеристикою опе­
рацій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економі­
чна класифікація видатків); в) ознакою головного розпорядни­
ка бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); г) за
бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталі­зації: а) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій, зокрема держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування; б) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюд­жетних коштів на здійснення функцій, зокрема держави, Авто­номної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяють­ся на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Поточні видатки складають та­кож трансферти бюджетам місцевого самоврядування, транс-

616

Глава 17

Основи фінансового права України

617

ферти населенню або групам населення, трансферти підприєм­ствам або іншим країнам. Капітальні видатки, або видатки роз­витку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансу­вання структурної перебудови народного господарства; суб­венції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Дер­жавне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

3. Класифікація фінансування бюджету, яка визначає джере­
ла отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття
дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів,
що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над
його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашен­
ня основної суми боргу). При цьому класифікація фінансуван­
ня бюджету здійснюється за такими ознаками: а) фінансування
за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників
боргових зобов'язань; б) фінансування за типом боргового зо­
бов'язання — за засобами, що використовуються для фінансу­
вання дефіциту (перевищення видатків бюджету над його до­
ходами), або профіциту (перевищення доходів бюджету над його
видатками).

4. Класифікація боргу, яка систематизує інформацію про всі
боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим,
місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кре­
дитора та за типом боргового зобов'язання.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність уповноважених органів державної влади та місцево­го самоврядування, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер­дженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконан­ням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Згідно з Бюджетним кодексом України виділяють такі стадії бюджетного процесу:

а) складання проекту бюджету;

б) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет Ук­
раїни, рішень про місцеві бюджети;

в) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності вне­
сення змін до закону про Державний бюджет України, рішення
про місцеві бюджети;

г) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прий­
няття рішення щодо нього.

Під стадією бюджетного процесу розуміють низку заходів, які охоплюють розробку, виконання та оцінку ефективності використаних фінансових ресурсів, при цьому на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів дер­жави та органів місцевого самоврядування.

Учасниками бюджетного процесу на всіх його стадіях є орга­ни та посадові особи, які наділені бюджетними повноваження­ми, зокрема Президент України, органи законодавчої (представ­ницької) та виконавчої влади, Національний банк України та органи державного фінансового контролю.

Бюджетний кодекс України визначає повноваження (права та обов'язки) учасників бюджетного процесу, а саме Президен­та України, Верховної Ради України, Комітету ВР України з питань бюджету, інших комітетів ВР України, Кабінету Міністрів України тощо.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджет­ну систему України, становить один календарний рік, який по­чинається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того са­мого року (бюджетний рік). Тоді як час початку розробки й скла­дання проекту бюджету, його розгляду і затвердження, виконання, а також складання, розгляду і затвердження звіту про його вико­нання триває більше двох років і має назву бюджетний цикл.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону України «Про Державний бюджет України» на наступний рік. Разом із проектом подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється згідно з їх компетен-

618

Глава 17

Основи фінансового права України

619

цією Верховною Радою України, Рахунковою палатою, Міністер­ством фінансів України, Державним казначейством України, Державною контрольно-ревізійною службою України, Верхов­ною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами та місцевими дер­жавними адміністраціями. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масо­вої інформації.

§ 4. Система оподаткування та її значення

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів і платежів, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують повну та своєчасну їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства¹.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, став­ки податків, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох сек­торів формування податків і зборів (обов'язкових платежів): державного; комерційного; фінансового сектора; населення.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язко­вих платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Зміни та доповнення до законодавчих актів про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року й набирають чинності з початком нового бюджетного року. Особливі види мита справляються на підставі рішень про за­стосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних за­ходів, прийнятих відповідно до законів України. Ці питання регулюються Законом України «Про систему оподаткування». Згідно з цим законом встановлення і скасування податків і зборів

' Див. докладніше: Юридична енциклопедія. — Т. 5. — С. 281.

(обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього закону, інших законів України про оподаткування. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги з оподатку­вання в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Оподаткування здійснюється за принципами:

— стимулювання науково-технічного прогресу, підприєм­
ницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, тех­
нологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного то­
варовиробника на світовий ринок високотехнологічної про­
дукції — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу),
спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковості — впровадження правових норм щодо спла­
ти податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на
підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний
період, та встановлення відповідальності платників податків за
порушення податкового законодавства;

— рівнозначності і пропорційності — справляння податків з
юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого
прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обо­
в'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших
податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

— рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дис­
кримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів гос­
подарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерези­
дентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів);

— соціальної справедливості — забезпечення соціальної
підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запро­
вадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян та застосування диференційовано­
го і прогресивного оподаткування громадян, які отримують ви­
сокі та надвисокі доходи;

— стабільності — забезпечення незмінності податків і зборів
(обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг
протягом бюджетного року;

620

Глава 17

Основи фінансового права України

621

— економічної обґрунтованості — встановлення податків і
зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвит­
ку національної економіки та фінансових можливостей з ура­
хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюд­
жету з його доходами;

— рівномірності сплати — встановлення строків сплати по­
датків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності
забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для
фінансування витрат;

— компетенції — встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійсню­
ються відповідно до законодавства про оподаткування виключ­
но Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної
Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиного підходу — забезпечення єдиного підходу до роз­
робки податкових законів з обов'язковим визначенням платни­
ка податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподатку­
вання, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу),
податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового пла­
тежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання
податкових пільг;

— доступності — забезпечення дохідливості норм податко­
вого законодавства для платників податків і зборів (обов'язко­
вих платежів).

§ 5. Поняття, функції та види податків

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільово­го фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами Ук­раїни про оподаткування.

Податкам характерні такі риси:

а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника
вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встанов­
лення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;

б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до
держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави;

в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-
яких дій із боку держави;

г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок
щодо напрямів використання надходжень від певного податку;

ґ) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;

д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків,
не повертаються до платників;

є) регулярність стягнення, що полягає у безперервності бюд­жетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів. Функції податків:

а) фіскальна (лат. fiscus — державна казна) — наповнення до-
ходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб
суспільства;

б) регулююча — як через регулювання галузей суспільного
виробництва, так і через регулювання споживання;

в) контрольна — шляхом регламентування державою фінан­
сово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отри­
мання доходів громадянами, використання ними належного їм
майна та дотримання фінансової дисципліни;

г) розподільча — є продовженням фіскальної: наповнення до-
ходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих
коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів
місцевого самоврядування;

ґ) стимулююча — шляхом запровадження окремим платни­кам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окре­мих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.

Податки, збори та мито складають обов'язкові платежі, які визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обо­в'язковість сплати, примусовий характер, здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податко­вої служби).

622

Глава 17

Основи фінансового права України

623

Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:

а) податок — це узаконена форма відчуження власності юри­
дичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в роз­
мірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язко­
вості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

б) збори — це платежі, які стягуються з платника державни­
ми органами за надання права брати участь або використовува­
ти як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, пра­
во на припаркування автотранспорту, використання місцевої
символіки тощо;

в) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснен­
ня спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів,
що мають юридичне значення. Так, митними органами стягуєть­
ся платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через
митний кордон держави), судами — за подання позову тощо.

Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків — задоволення потреб держави, тоді як збори й мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку дер­жавної установи, що виконує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.

Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві — залеж­но від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території:

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових пла­тежів) належать:

—податок на додану вартість;

—акцизний збір;

—податок на прибуток підприємств;

—податок на доходи фізичних осіб;

—мито;

—державне мито;

—податок на нерухоме майно (нерухомість);

—плата (податок) за землю;

—рентні платежі;

—податок із власників транспортних засобів та інших само­
хідних машин і механізмів;

—податок на промисел;

—збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету;

—збір за спеціальне використання природних ресурсів;

—збір за забруднення навколишнього природного середовища;

—збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту
населення;

—збір на обов'язкове соціальне страхування;

—фіксований сільськогосподарський податок;

Дата добавления: 2015-05-26