Запитання та завдання 1 страница. Основи кримінального права України

Во

Г

646

Глава 18

Основи кримінального права України

647

норм. Ефективність застосування норм полягає у тому, щоб жоден винний у злочині не уникнув відповідальності й жоден невинний не був до неї притягнутий.

Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми криміналь­ного права. Тим самим це право відрізняється від інших галу­зей права (наприклад, норми цивільного права можуть вста­новлюватися урядом, а норми адміністративного права — навіть й органами місцевого самоврядування).

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і ме­тод правового регулювання — це метод правової охорони сус­пільних цінностей і відносин.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочи­ну і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права (перелік складів злочинів, їх відмежуван­ня один від одного тощо). Застосування покарання (його виду та розміру) до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом охорони відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину

Отже, кримінальне право має загальнообов'язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. Норми фінансо­вого права регулюють відносини у сфері державних фінансів та податків. У кримінальному праві встановлюються каральні санкції за злочини проти власності, за злочини проти держав­них фінансів та проти порядку сплати податків.

В адміністративному праві регламентується порядок систе­ми управління в державі, а в кримінальному праві встановлю­ються каральні санкції за злочини, що спотворюють авторитет органів державної влади й місцевого самоврядування.

Охоронна функція кримінального права чітко виражена вже у ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм зав­данням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, влас­ності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. У інших статтях ця функція має своє підтвердження¹.

Кримінальному праву властива також регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відпові­дальності або до виконання покарання забороняючи їй вчиню­вати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Нор­ми кримінального права зокрема регулюють поведінку людини у ризикованих ситуаціях. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному за­хисті від злочинного посягання (ст. 36 КК), норми про звільнен­ня від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної час­тини), погашення і зняття судимості (статті 89—91). Деякі гро­мадяни виконують заборони кримінального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчи­няють злочинів тому, що їх поведінка в цілому є позитивною й правомірною. Тим самим кримінальне право виконує запобі-гальну функцію, про що свідчить недопущення порушення кри­мінально-правових норм свідомими громадянами.

Кримінальне право виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою діяння особи, кри­мінальна відповідальність виключається, поки не буде встанов­лено, що особа діяла винно (тобто умисно чи з необережності).

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відпо­відальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 644—309

648

Глава 18

Основи кримінального права України

649

кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'яз­ково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Особистий характер відповідаль­ності полягає ще й у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Важливим принципом кримінального права також є прин­цип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покаран­ня. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призна­чення покарання були максимально конкретизовані та індиві­дуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Отже, можна сказати, що кримінальне право як окрема га­лузь — це сукупність юридичних норм, що складають цілісну си­стему, структурні частини (підсистеми) якої пов 'язані між со­бою, мають певні юридичні, логічні та організаційні зв'язки.

§ 2. Характеристика Кримінального кодексу України. Структура кримінально-правової норми

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Робота над проектом нового Кримінального ко­дексу тривала багато років. Цей важливий закон покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демокра­тичної, соціальної, правової держави, охороняючи проголошені Конституцією та іншими законами соціально-правові цінності.

Концептуальними положенням Кримінального кодексу є:

а) кримінально-правова охорона основ національної безпе­
ки України, особи, її прав і свобод, власності та правового по­
рядку від злочинних посягань;

б) закріплення єдності законодавчого встановлення криміналь­
ної відповідальності (таки норми зосереджуються лише в КК);

в) встановлення юридичного складу злочину в діях особи,
що фіксується в кримінально-правовій нормі;

г) закріплення особистої і винної відповідальності;

ґ) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особли­во тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою зло­чинністю;

д) урізноманітнення кримінально-правового впливу, що сприяє справедливості кари залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи засудженого.

є) істотне зниження санкцій порівняно зі старим Криміналь­ним кодексом;

є) можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дієвому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості тощо), а також звільнення від по­карання (наприклад, з певними випробуваннями, при умовно-достроковому звільненні тощо);

ж) відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її
довічним позбавленням волі;

з) заохочення позитивної посткримінальної поведінки (на­
приклад, звільнення від відповідальності учасника організова­
ної групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї
групи і сприяв її розкриттю, тощо);

и) пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями.

Кримінальний кодекс України поділено на Загальну й Особ­ливу частини. Загальна частина передбачає кримінально-правові норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдан­ня КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо. Особ­лива частина передбачає конкретизовані норми про відпові­дальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і сво­бод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, безпеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадсь­кого порядку й моральності; авторитету органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служ­би, проти миру та міжнародного правопорядку тощо.

Глава 18

Основи кримінального права України

651

Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відпо­відальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підля­гає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «По­карання та його види», «Призначення покарання», «Звільнен­ня від покарання та його відбування», «Судимість», «Приму­сові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх».

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих за групами охоронюваних споріднених суспільних відносин.

Злочини проти основ національної безпеки України — суспільно небезпечні протиправні діяння, що посягають на на­ціональну безпеку держави в найважливіших її сферах: пол­ітичній, воєнній, економічній, інформаційній (існування кон­ституційного ладу та функціонування державної влади, забез­печення суверенітету території, захист територіальної цілісності і недоторканності України, обороноздатність).

Кримінальна відповідальність за злочини проти основ націо­нальної безпеки України передбачена розділом І Особливої ча­стини КК України 2001 р. До цих злочинів належать: дії, спря­мовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК); посягання на життя держав­ного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК).

Кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здо­ров'я особи передбачена розділом II Особливої частини КК України 2001 р. Систему цих злочинів утворюють: а) злочини проти життя людини; б) злочини проти здоров'я людини; в) зло­чини проти особистої безпеки людини.

Злочини проти життя людини поділяються на дві групи:

1) вбивства та 2) злочини проти життя за відсутності ознак вбивства. До вбивств належать: умисне вбивство (ст 115 КК);

умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонаро­дженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхід­них для затримання злочинця (ст. 118 КК); вбивство через не­обережність (ст. 119 КК). До злочинів проти життя за відсут­ності ознак вбивства належать: доведення до самогубства (ст. 120 КК); погроза вбивством (ст. 129 КК).

До злочинів проти здоров'я людини належать: умисне тяж­ке тілесне ушкодження (ст. 121 КК); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК); умисне тяжке тілесне ушко­дження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК); умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищен­ня заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК); умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК); побої і морду­вання (ст. 126 КК); катування (ст. 127 КК); необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК).

До злочинів проти власності особи належать: незаконне поз­бавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК); захоплення заручників (ст. 147 КК); підміна дитини (ст. 148 КК); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК); експлуатація дітей (ст. 150 КК); незаконне по­міщення до психіатричного закладу (ст. 151 КК).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи — протиправні діяння, що посягають на права, свободи та інтереси особи в сфері статевого життя - статеву свободу та ста­теву недоторканність. Кримінальна відповідальність передбаче­на розділом IV Особливої частини КК України. До них нале­жать: згвалтування (ст. 152 КК); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК); при­мушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК); розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Протиправні діяння, що посягають на гарантовані Консти­туцією України свободу здійснення політичних, трудових, жит­лових, авторських прав, права на освіту, безоплатну медичну допомогу та інші особисті права людини і громадянина, кримі-

Глава 18

Основи кримінального права України

653

пальна відповідальність передбачена розділом V Особливої ча­стини КК України, Це злочини, що:

— посягають на виборчі права громадян України: перешко­
джання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК); неправомірне
використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів
ado неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошен­
ня результатів виборів (ст. 158 КК); порушення таємниці голо­
сування (ст. 159 КК); порушення законодавства про референ­
дум (ст. 160 КК);

—посягають на рівність конституційних прав громадян та їх
рівність перед законом: порушення рівноправності громадян
залежно від їх расової, національної належності або ставлення
до релігії (ст. 161 КК);

—посягають на свободу світогляду і віросповідання, поря­
док відправлення релігійних культів та порядок поводження з
культовими (релігійними) цінностями: пошкодження релігій­
них споруд чи культових будинків (ст. 178 КК); незаконне
утримування, осквернення або знищення релігійних святинь
(ст. 179 КК); перешкоджання здійсненню релігійного обряду
(ст. 180 КК); посягання на здоров'я людей під приводом про­
повідування релігійних віровчень чи виконання релігійних об­
рядів (ст. 181 КК);

—посягають на права громадян на захист своїх прав і свобод
та задоволення політичних, економічних, соціальних, культур­
них та інших інтересів: перешкоджання законній діяльності
професійних спілок, політичних партій, громадських організацій
(ст. 170 КК); порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК);
порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 КК);

—посягають на трудові права громадян: перешкоджання за­
конній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК); грубе
порушення законодавства про працю (ст. 172 КК); грубе пору­
шення угоди про працю (ст. 173 КК); примушування до участі у
страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК); не­
виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установ­
лених законом виплат (ст. 175 КК);

—посягають на нормальний розвиток неповнолітніх та мате­
ріальне забезпечення осіб, що потребують соціального захисту,

їх особисту безпеку: ухилення від сплати аліментів, на утриман­ня дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК); злісне невиконання обо­в'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої вста­новлена опіка чи піклування (ст. 166 КК); зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК); розголошення таємниці уси­новлення (удочеріння) (ст. 168 КК); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК);

—посягають на право інтелектуальної власності та ав­
торські права: порушення авторського права і суміжних прав
(ст. 176 КК); порушення прав на об'єкти промислової власності
(ст. 177 КК);

—посягають на недоторканність приватного життя громадян:
порушення недоторканності житла (ст. 162 КК); порушення
таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої
кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через ком­
п'ютер (ст. 163 КК); порушення недоторканності приватного
життя (ст. 182 КК).

Злочини проти власності — протиправні діяння, які вчиню­ються, як правило, з корисливих мотивів і порушують право власності (володіння, користування та розпорядження майном) та спричинюють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі. Кримінальна відповідальність за їх вчинення передба­чена розділом VI Особливої частини КК України.

Передбачено корисливі посягання на власність: крадіжка (ст. 185 КК); грабіж (ст. 186 КК); розбій (ст. 187 КК); викраден­ня шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК); вимагання (ст. 189 КК); шахрайство (ст. 190 КК); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК); придбання або збут майна, завідомо здобуто­го злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Некорисливі посягання на власність: умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК); погроза знищення майна (ст. 195 КК); необережне знищення або пошкодження майна

654

Глава 18

Основи кримінального права України

655

(ст. 196 КК); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Норми Особливої частини встановлюють кримінальну відпо­відальність за окремі види злочинів, тому їхня структура одно­рідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст (юридичний склад) злочинного діян­ня. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено певну санкцію. У санкції визначаєть­ся вид і розмір покарання. За видом і розміром покарання мож­на встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяж­кий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості (ст. 12 КК).

У КК України застосовуються відносно-визначені та альтер­нативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

— з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами
покарання (на строк «від» і «до»).

У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі пев­ного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, перед­бачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

— максимумом покарання (на строк «до»).

У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років по­збавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою ме­жею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної час­тини КК України для даного виду покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у чинному КК України є альтернатив­ними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ч. 1 ст. 188, яка надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — штраф

від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років. Або санкція, що наведена у ч. 1 ст. 296, якою хуліганство карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

§ 3. Кримінальна відповідальність та и підстави. Поняття кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність — це один з видів юридичної відповідальності. Вона є відповідальністю ретроспективною, тобто відповідною реакцією держави на вчинене в минулому порушення права. її можна визначити як право держави обме­жувати права і свободи людини. Кримінальна відповідальність характеризується тим, що:

—органи правосуддя мають визнати особу винною у вчиненні
злочину, як наслідок — цю особу примушують виконувати не­
гативну правову роль у суспільстві та державі;

—державна оцінка вчиненого злочину має вираження в осуді
злочинця та його діяння в обвинувальному вироку суду;

—вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення
волі), майнового (наприклад, стягнення штрафу) або іншого
характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні поса­
ди) обирається за встановленими межами відповідальності за
вчинений злочин;

—особа відповідає лише за реальне вчинення злочину, за
який встановлена відповідальність у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність — це особлива правова роль особи (власне їїобо'вязок) при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеженнями осо­бистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обви­нувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодек-

656

Глава 18

Основи кримінального права України

657

сом. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відпо­відальності є склад злочину в діях винної особи.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності мож­на виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сто­рона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечно­го діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлен­ня судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підста­ви кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи складу злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відпові­дальності за один злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, кримінальна відповідальність — це об'єктивне право держави реагувати на вчинений злочин. Така реакція зна­ходить своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим розрізняють матеріальну та процесуальну підстави кримі­нальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається игочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути •иддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведе­ні ) в законному порядку і встановлено за обвинувальним виро­ком суду.

§ 4. Поняття злочину та його ознаки

Злочин — це вчинок людини, що отримує кримінально-пра­вову оцінку. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні оз­наки поведінки людини.

По-перше, це фізичні властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості (наявність свідомості, волі, чевної мотивації поведінки, ЇЇ цілеспрямованість або спон­танність) тощо. По-друге це соціальні властивості, тобто пося­гання на правові відносини, на правовий порядок, на найбільш

важливі інтереси. Тому вони й охороняються законом, оскіль­ки злочин руйнує охоронювані законом інтереси.

Поняття злочину не може бути незмінним: воно відповідає конкретному етапу розвитку суспільства, змісту потреб та інте­ресів, притаманним саме цьому етапу. У кримінальному праві поняття злочину, є фундаментальною категорією, оскільки вчен­ня про нього лежить в основі всіх кримінально-правових норм.

Злочин — це суспільно небезпечне і передбачене криміналь­ним законом діяння. КК України дає саме таке його визначення.

Частина 1 ст. 11 КК передбачає: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), вчинене суб'єктом злочину». У ч. 2 зазначеної статті закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діян­ня, б) винність особи і в) передбаченість діяння в законі про кри­мінальну відповідальність. Перші дві ознаки — суспільна небез­печність і винність — є матеріальними, що розкривають соціаль­но-психологічну природу злочину; третя — формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Таким чином, поняття злочину можна визначити як сус­пільно небезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що при цьо­му завдається шкода відносинам, які охороняються криміналь­ним законом, або міститься реальна небезпека заподіяння такої шкоди.

Другою невід'ємною ознакою злочину є винність. Криміналь­на відповідальність настає тільки за наявності вини, що випли­ває із ст. 62 Конституції України, за якою особа вважається не­винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримі­нальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це поло­ження також викладено й у ч. 2 ст. 2 КК України. Вина визна­чає, чи стійкий, випадковий або ситуативний характер мало діян­ня, а отже якою є ступінь тяжкості цього діяння.

Протиправність — це формальна ознака злочину. Вона оз­начає обов'язкову наявність його в кримінальному законі на мо­мент вчинення злочину Кримінальна протиправність складає правову оцінку суспільної небезпечності злочину, що закріпле-

658

Глава 18

Основи кримінального права України

659

на в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерп­ний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відпо­відальність, не може розглядатися як злочин.

Одним з елементів протиправності є караність злочину. Ка­раність злочину випливає із суспільної небезпечності та про­типравності діяння. Діяння є кримінально караним тому, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом саме як злочин.

Злочин та інші правопорушення (наприклад, адміністративні правопорушення) — якісно самостійні види правопорушень. За правовими та іншими ознаками вони значно розрізняються.

§ 5. Поняття складу злочину. Ознаки складу злочину. Поняття кваліфікації злочинів

Законодавець з допомогою певних дефініцій закріплює відповідні ознаки й визначає, які негативні вчинки є злочина­ми. Будь-який конкретний злочин (крадіжка, грабіж, хуліган­ство, зґвалтування) мають безліч ознак. Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак протиправної поведінки лише ті, які ха­рактеризують той чи інший злочин, найбільш значущі, типові, що однаково притаманні всім злочинам даного виду (усім кра­діжкам, пограбуванням, хуліганствам тощо). У новому КК міститься 702 склади злочинів. Обсяг конкретних ознак, що ха­рактеризують злочин, є більшим за обсяг юридично значущих ознак. Встановлення ознак складу в кожному окремому випад­ку йде шляхом їх виявлення у фактичному вчинку.

Дата добавления: 2015-05-26