Засоби масової інформації 3 страница

зичний театр “Біля Святої Софії”, дискусійний клуб “Інтелект Украї-

ни. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного сус-

пільства”. Центр видав, зокрема, такі унікальні літературні серії, як

“Духовні скарби України” (50 томів), “Український історичний роман”

(30 томів), “Українська соціологічна думка” (15 томів), “Історія релігії

в Україні” (10 томів).

Державні премії ім. Т. Шевченка за визначний вклад у розвиток

української культури отримали В. Маняк та Л. Коваленко (посмерт-

но), В. Голобородько, О. Лупій, О. Апанович, І. Світличний (посмерт-

но), Н. Світлична (США), Г. Логвин, Б. Ступка, Н. Лотоцька,

Д. Лідер, Л. Ященко, Я. Гоян, В. Тельнюк, А. Антонюк, В. Зінке-

вич, М. Герц, В. Осійчук, Б. Янівський, Р. Конквест (США),

Л. Большаков (Російська Федерація), Р. Рахманний та ін.

Влітку 1993 р. у Вашингтоні в культурному центрі Міжнародного

валютного фонду відкрилася перша виставка незалежної України

“Україна: образи V–IV тисячоліття до народження Христа”, приуро-

чена до 100-річчя від часу, коли археолог В. Хвойка відкрив трипільську

культуру в Україні. На виставці експонувалися 162 археологічні зна-

хідки трипільської культури та 42 роботи сучасних молодих майстрів.

Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які після

1991 р. ухвалила Верховна Рада — “Закон про бібліотеки” та “Закон

про музеї”, укази Президента “Про Всеукраїнський день працівників

культури та аматорів народного мистецтва”, “Про державну підтримку

клубних закладів”, видані 2000 р. Міністерство культури і мистецтв

України підготувало для розгляду в парламенті проекти законів про кіно,

про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спад-

щини, про неприбуткову та благодійну діяльність. Сьогодні в підпоряд-

куванні Міністерства культури і мистецтв перебувають 15 національ-

них закладів культури, діє Український центр культурних досліджень,

Інститут пам’яткоохоронних досліджень та Національний науково-рес-

тавраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька запо-

відників національного значення.

До культурно-політичних надбань незалежної України слід зараху-

вати систему державних нагород. Окрім впровадженої в 1992 р. По-

чесної відзнаки затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку

“За мужність”, ордени Ярослава Мудрого і княгині Ольги.

Великої шкоди було завдано національній школі у процесі ОСВІТА

русифікації освіти. В Україні помітно зменшувалась кіль-

кість шкіл з українською мовою навчання. Верховна Рада прийняла в

1989 р. “Закон про мови в Українській РСР”, яким українська мова

оголошувалася державною. Лише з цього часу в Україні наново відкри-

ваються сотні шкіл з українською мовою навчання, організовуються

тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. За

кілька років кількість першокласників, які навчаються українською мо-

вою, збільшується з 43,5 до 68 %.

У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про ос-

віту”, що визначив школу як основу духовного, соціального, економічно-

го, культурного розвитку суспільства і держави. Освіта в Україні, на-

голошувалося в ньому, грунтується на засадах гуманізму, демократії, на-

ціональної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами. Закон

вніс кардинальні зміни в систему освіти, вона стала більш гнучкою та

різноманітною. Поряд з класичною середньою школою з’явилася знач-

на кількість ліцеїв, гімназій, коледжів. Ці заклади збагатили навчаль-

ний і виховний процес учнів, сприяли поглибленому розвитку їх здібно-

стей. Зроблено певні кроки у справі гуманізації освіти. Значно поглиби-

лось вивчення української історії, літератури, географії, народознавства,

інших суспільних наук.

ВИЩА І СЕРЕДНЯ СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА

З метою тіснішого зв’язку з середньою освітою Міністерство народної освіти та Міністерство вищої і середньої спе-

ціальної освіти були злиті в одне — Міністерство освіти України, яке з

1999 р. носить назву Міністерство освіти і науки України. Базовою

формою навчання стала стаціонарна форма. Скасовано вечірню і знач-

но скорочено заочну форми навчання. Здійснюється реорганізація ви-

щої і середньої спеціальної освіти з тим, щоб наблизити її до нинішніх

вимог Української держави, а також умов перебудови соціально-еконо-

мічного життя. Поступово відбувається перехід на триступеневу підго-

товку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створено

навчальні заклади, що базуються на інших формах власності. Вищі на-

вчальні заклади стають автономними у своїй діяльності. Державні вузи

практикують платну форму навчання.

До досягнень у перебудові галузі освіти варто зарахувати відновлення

діяльності Києво-Могилянської та Острозької академій, відкриття в

Києві Національної академії управління, Академії фінансистів у Донець-

ку, Дипломатичної академії в Києві, Міжрегіональної Академії управлін-

ня персоналом, низки нових університетів. В Україні здійснено велику

роботу з акредитації вузів, переходу їх на українську мову викладання.

НАУКА

Як і в попередні періоди, наука України у 80-ті та на по-

чатку 90-х років перебувала у тяжкому стані. Попри

видимі зміни в суспільно-політичному житті країни Академія наук Ук-

раїни залишалась осередком застою, де зберігалися командно-адмініст-

ративні методи керівництва, відомчі інтереси переважали над загально-

державними, а бюрократизація пронизала всі ланки наукових закладів.

Це стримувало науковий процес, ефективність наукових досліджень. За

вказівками партії наукові установи займалися переважно прикладними

дослідженнями, що призвело до значного скорочення фундаментальних

напрацювань, падіння їх престижу.

До негативних явищ у науці слід також віднести те, що прикладні

розробки, на які було витрачено величезні коштів, майже на 90 % не

мали практичного застосування. Серйозною проблемою і вадою науки

в Україні дотепер є те, що вона традиційно поділена на академічну,

вузівську та галузеву, навіть створення Міністерства науки і техно-

логій України з метою координації і піднесення ефективності науко-

вих досліджень не дало бажаних результатів. Згодом це міністерство

було ліквідовано.

Незважаючи на те що в Україні на 1994 р. загальна чисельність на-

уковців становила близько 300 тис. чоловік, що вдвічі більше, ніж у

деяких західних країнах, ефективність наукових досліджень була наба-

гато нижчою, ніж у Західній Європі чи Америці.

Поступово перебудовується робота Академії наук, змінюються пріо-

ритети, відбувається перегрупування наукових сил, посилюється увага до

фундаментальних досліджень. В 1994 р. Академію наук України прого-

лошено Національною. В її системі створено низку нових суспільство-

знавчих наукових інститутів: Інститут української археології ім. М. Гру-

шевського (з філіями у Дніпропетровську і Львові), Інститут українсь-

кої мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової

економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень,

Інститут народознавства ім. І. Крип’якевича та ін.

Значною подією в науковому житті України стало створення в 1990 р.

Української наукової асоціації (УНА), яка, на думку засновників, мала

сприяти відродженню української науки і виведенню її на світовий рі-

вень. Згодом було засновано Академію наук вищої школи, низку галу-

зевих академій, як державних, так і громадських організацій науковців.

При Київському університеті ім. св. Володимира було відкрито навчаль-

ний і науковий заклад — Інститут українознавства. Міцнішає спів-

робітництво з науковцями української діаспори, інтелектуальні сили яких

спрямовані на розвиток і утвердження української науки. Деякі з них

включилися безпосередньо у державне і культурне будівництво в Ук-

раїні, серед них В. Гаврилишин, Б. Кравченко, Й. Пріцак, Т. Гунчак

та ін.

Відчутні зміни відбулися в галузі гуманітарних наук. Спираючись на

досягнення світової науки, активізується тематика досліджень, розпо-

чалася робота з підготовки фундаментальних праць з історії українського

народу, культури, літератури. В Україні створено національну систему

атестації наукових кадрів.

ЛІТЕРАТУРА

Процеси оновлення суспільства широко охопили, насамперед, літературу. Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспільстві. Доречно відзначити наповнену високим громадянським пафосом творчість О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієнка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьогодні перо письменника замінив на політичну діяльність, вони займають високі державні, партійні, дипломатичні посади, є народними депутатами, що істотно позначається на їх активній творчій праці.

Вагомий внесок у відтворення історичної пам’яті та повернення за-

бутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка письменників

України та її друковані органи: газета “Літературна Україна”, часопис

“Вітчизна”, “Жовтень” (з 1990 р. — “Дзвін”), “Київ”, “Прапор”

(з 1991 р. — “Березіль”), “Дніпро”, “Всесвіт”, академічні журнали

“Радянське літературознавство” (з 1990 р. — “Слово і час”), “Україн-

ський історичний журнал”, “Народна творчість і етнографія”, тижне-

вик “Україна” та щоквартальник “Пам’ятки України”.

Завдяки цим виданням почали повертатися в українську літературу

раніше заборонені імена письменників та їх твори, твори мистецтва,

творчість митців діаспори, історичні дослідження. Так, зокрема газета

“Літературна Україна” відкрила рубрику “Сторінки призабутої спадщи-

ни”. З’явилися нові розвідки, були опубліковані твори Б. Лепкого,

Г. Чупринки, М. Зерова, М. Куліша, В. Винниченка, М. Драй-Хма-

ри, П. Савченка, Г. Михайличенка, В. Симоненка, В. Стуса, І. Світлич-

ного, Є. Сверстюка та ін. Тижневик “Україна” почав друкувати мистец-

твознавчі розвідки про твори М. Бойчука та його школи, висвітлювати

творчість таких художників, як Н. Онацький, О. Заливаха, І. Марчук,

А. Антонюк, Ф. Гуменюк, які замовчувалися за часів застою.

Велику справу зробив журнал “Пам’ятки України”, започаткував-

ши рубрику, в якій наводилися бібліографічні матеріали про незаслу-

жено забутих українських краєзнавців, проблемні статті істориків

М. Брайчевського, Я. Дашкевича, Я. Ісаєвича, Ф. Шевченка. Часопис

“Жовтень” (“Дзвін”) у 1988 р. розпочав публікацію тритомної праці

Д. Яворницького “Історія запорозьких козаків”. Для українського на-

роду відкрилися незнані досі твори письменників української діаспори

Є. Маланюка, Т. Осьмачки, І. Багряного, І. Салічука, І. Костюка,

поетів-борців, які загинули у боротьбі з фашизмом, — О. Теліги,

О. Ольжича (Кандиби).

У 1988 р. часопис “Київ” започаткував публікацію “Споминів” ви-

датного українського історика М. Грушевського, а утворена згодом

Археологічна комісія при АН УРСР почала готувати видання капіталь-

ної праці вченого — його багатотомної “Історії України-Руси”.

У цей час побачили світ твори українських письменників: поезія Ліни

Костенко, поема “Чорнобильська мадонна” І. Драча, документальна

повість “Чорнобиль” Ю. Щербака, публіцистика І. Дзюби, низка тво-

рів В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федо-

ріва, Р. Іваничука, М. Руденка та ін.

У 1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий склад Ко-

мітету з присудження держаних премій ім. Т. Шевченка. На відміну

від попереднього, куди входили переважно компартійні функціонери, до

нього увійшли провідні діячі культури О. Гончар (голова), Ю. Муш-

кетик, І. Драч, А. Мокренко та ін. Першими лауреатами Шевчен-

ківської премії незалежної Україні стали в’язень сталінських концтаборів

Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант,

автор першого у світі широкомасштабного роману про злочини тоталі-

таризму “Сад Гетсиманський” І. Багряний (посмертно), дисиденти

І. Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, пуб-

ліцист С. Колесник, літературознавець М. Жулинський та ін.

ТЕАТР

Багато складних проблем постало перед українським те-

атральним мистецтвом. Незалежна Україна дістала у спа-

док значну частину зросійщених театрів. Більшість музично-драматич-

них театрів Сходу і Півдня України були двомовними, однак частка ук-

раїнського репертуару була незначною. Після скасування цензурних

обмежень провідні драматичні театри — Київський ім. І. Франка та

Львівський ім. М. Заньковецької — здійснили низку талановитих по-

становок, які увійдуть до скарбниці театрального мистецтва. Стають

україномовними багато обласних театрів.

Розвиток театрального мистецтва у другій половині 80 — на початку

90-х років пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як

Р. Віктюк, І. Борис, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров та ін. Світове

визнання і славу здобув Р. Віктюк, на думку діячів театру, він як

режисер-новатор визначив театральну естетику ХХ ст.

У театрах опери і балету також відбуваються зміни. Так, починаю-

чи з 1991 р. на базі Львівського державного театру опери і балету

ім. І. Франка проводяться раз на три роки міжнародні конкурси співаків

імені Соломії Крушельницької. В конкурсі беруть участь провідні співа-

ки не лише України, а й багатьох зарубіжних країн, що важливо і пре-

стижно для пропаганди музичного мистецтва України. Лише в січні

2000 р. балетний колектив Національної опери України показав дві

прем’єри — балети “Вікінги” видатного сучасного українського ком-

позитора Є. Станковича і “Жар-птиця” класика музичної культури

ХХ ст. І. Стравинського, українця за походженням. Проте, як зазна-

чалося на засіданні колегії Міністерства, падіння престижу професії ак-

тора, режисера та інших пов’язане з вкрай низькою заробітною пла-

тою, соціальною незахищеністю та побутовою невлаштованістю їх пред-

ставників.

КІНО

Відбуваються зміни в українському кіно. Розпочато підготов-

ку режисерів і сценаристів. Створюються україномовні філь-

ми. Наприкінці 80 — на початку 90-х років в Україні були створені

фільми, які здобули широке визнання. Серед них “Лебедине озеро.

Зона” С. Параджанова та Ю. Іллєнка, “Голод-33” О. Янчука. Фільм

“Лебедине озеро. Зона” в 1990 р. вперше в історії українського кіно

одержав нагороди престижного кінофестивалю в Каннах.

У 1991 р. постановою Кабінету Міністрів України було створено Дер-

жавний фонд української кінематографії, керівником якого призначено

відомого кінорежисера Ю. Іллєнка. Цього ж року у Чернівцях відбувся

перший Всеукраїнський кінофестиваль, присвячений пам’яті І. Миколай-

чука. На ньому демонструвалося 20 документальних, науково-популяр-

них та анімаційних фільмів, серед яких “Танго смерті” О. Муравйова,

“Кому вгору — кому вниз” С. Клименка, “Козаки йдуть” С. Омельчу-

ка, “Ізгой” В. Савельєва. Головний приз одержав фільм “Голод-33”,

який створив на студії ім. О. Довженка режисер О. Янчук. Високу оцін-

ку і призи на фестивалі здобули фільми “Українці: Віра” режисера

В. Шматолохи (Київнаукфільм), анімаційний “Страшна помста” режисе-

ра М. Титова, художника Н. Гузь. Лауреатами фестивалю стали акто-

ри Б. Ступка, Є. Германова з Росії та Й. Поллаку з Ізраїлю.

Позитивним явищем в українському кінематографі стали багатосерійні

фільми за творами класиків української літератури. Це, зокрема, “Сад

Гетсиманський” за мотивами творів І. Багряного, “Пастка” — І. Фран-

ка, “Царівна” — О. Кобилянської. Схвально було сприйнято українсь-

ким глядачем показ у 1997 р. багатосерійного телефільму “Роксолана”.

У 1994 р. кіностудія ім. О. Довженка одержала статус Національної.

Високу оцінку дістало українське кіно на міжнародній арені. На

36-му кінофестивалі у Сан-Ремо фільмові “Ізгой”, створеному за мо-

тивами повісті А. Дімарова, присуджено Гран-прі. Успішно представи-

ли своє мистецтво кінематографісти України в 1994 р. на кінофести-

валі в угорському місті Дьордь. Це форум молодих митців, на якому було

репрезентовано понад 100 фільмів з країн Східної Європи, США,

Японії, Австрії. З 10 призів 4 отримали українські кінострічки: “Кор-

дон на замку” (режисер С. Лисенко), “Хроніка повстання у Варшавсь-

кому гетто” (режисер Й. Дулевська), “Портрет, пейзаж, натюрморт”

(режисер С. Бусовський), “Спілка одноногих” (режисер О. Столяров).

Важливою подією стало створення Спілкою кінематографістів Асо-

ціації молодих кінематографістів України (АМКУ).

Незважаючи на економічні труднощі, відроджується в МУЗИКА

Україні музична творчість, розвивається сучасна україн-

ська пісня. Плідно працюють композитори О. Білаш, І. Карабиць,

О. Морозов, А. Горчинський. Відбуваються пісенні фестивалі — “Чер-

вона рута”, “Пісенний вернісаж”, “Таврійські ігри”, “Золоті трембіти”

та ін. Нові пісні дарують слухачам і глядачам О. Білозір, В. Білонож-

ко, С. Ротару, Р. Кириченко, П. Дворський, В. Зінкевич, А. Куд-

лай, П. Зібров, Л. Сандулеса, Т. Повалій та інші майстри естрадного

мистецтва. Поряд з прославленими і відомими широкому загалу співа-

ками і виконавцями, лауреатами ставали маловідомі українському слу-

хачеві В. Врадій, А. Миколайчук, Е. Драч, М. Бурмака, Т. Курчик,

ансамблі “Млин” (Львів), “Заграва” (Коломия), “Кому вниз” (Київ).

Абсолютним лауреатом “Червоної рути” став кобзар В. Жданкін —

за особливу глибину виконання, яскраво національну визначеність.

Останнім часом прийшли молоді виконавці української естрадної пісні

І. Білик, О. Пономарьов, Ю. Юрченко і багато інших.

Протягом 1999 р. у Національному палаці “Україна” відбувся Все-

український огляд народної творчості, коли всі області держави представ-

ляли свої мистецькі колективи. На початку року відбувся традиційний

фестиваль української сучасної естрадної пісні “Пісенний вернісаж-98”,

концерти солістів М. Стеф’юк, Р. Кириченко, В. Зінкевича, Національ-

ного ансамблю танцю ім. П. Вірського (керівник Я. Вантух), Національ-

ного хору ім. Г. Верьовки, Волинського народного хору, Буковинського

гуцульського ансамблю пісні і танцю.

Слід зазначити, що через економічні труднощі молоді талановиті

співаки змушені виступати на оперних сценах Нью-Йорка, Москви,

Парижа, Риму, Відня та інших міст Європи, а не у себе вдома. Мало

хто в Україні знає таких всесвітньо визнаних артистів, як В. Лук’янець,

Н. Дацко, М. Загорулько, С. Магера, О. Бень, А. Шкарган, які ви-

конують провідні партії в оперних театрах світу, є переможцями на прес-

тижних європейських конкурсах.

Дата добавления: 2015-05-26