Берестейський собор

Офіційне визнання унії папою римським викликало бурхливий протест православної громади. Особливе невдоволення висловлював князь К. Острозький. Щоб урегулювати цей конфлікт, у жовтні 1596 року київський митрополит Михайло Рогоза та польський король Сигізмунд III Ваза скликали церковний собор у м. Бересті, під час якого між його учасниками відбувся розкол. Противники унії (К. Острозький, представник Константинопольського патріарха Никифор, львівський єпископ Г. Балабан та перемишльський єпископ М. Копистинський) організували з частиною духовенства та мирян окремий православний собор і засудили діяльність М. Рогози та прибічників унії. Митрополит М. Рогоза та вірні йому єпископи провели згідно з канонічним правом собор, у якому взяли участь, крім митрополита, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. На цьому соборі був затверджений Берестейський акт.

За Берестейською унією українська церква зберігала:

• східні обряди;

• церковнослов'янську літургійну мову;

• право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр;

• старий (юліанський) календар;

• право на одруження нижчого духовенства тощо;

а також визнавала:

• зверхність папи римського над усією християнською церквою;

• учення католицької церкви. Православне духовенство, яке підтримало рішення Берестейського собору, одержало низку привілеїв:

• зрівняння в правах з католицьким духовенством;

• звільнення від сплати податків і виконання різноманітних повинностей;

• єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої (цієї обіцянки уряд не дотримав). Шляхта й міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державних та міських урядах. Одразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Берестейська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька; Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом, відповідно 1692 року та 1700 року.

Так постала нова греко-католицька (уніатська) церква, яка підпорядковувалася Римові. У цієї церкви одразу з'явилося чимало прихильників та опонентів. У християнському світі України стався розкол: значна частина православних не прийняла унії, як і багато католиків не визнали греко-католицької церкви. Відомий український історик Н. Полонська-Василенко з цього приводу писала: «З самого початку виявилося, що польський уряд не бажає визнати за уніатськими єпископами прав римо-католицьких єпископів: вони не дістали місць у сенаті, незважаючи на листи в цій справі папи Климента VIII... Польські єпископи також не хотіли визнавати її [церкву. — Авт.], рахуючись не з релігійними поглядами, а з національністю уніатів. Православні ненавиділи уніатів за їх зраду..., а римо-католицька церква не вважала їх за повноцінних братів, бо вирішальною для неї була національна різниця між уніатськими українцями та католицькими поляками». Між противниками і прихильниками унії спалахнула гостра боротьба. Братства й українське козацтво, що зароджувалося, непохитно стали на захист православної віри.

Іпатій Потій (світське ім'я Адам) (1541-1613)

Український письменник-полеміст, греко-католицький митрополит, один із засновників греко-католицької церкви. Народився в с. Рожанка на Підляшші в родині українського шляхтича. Вищу освіту здобув у Краківському університеті, по закінченні якого перебував на службі при дворі князя Радзивілла Чорного. Згодом отримав посаду секретаря в польського короля Сигізмунда III Августа, де й перебував до 1572 року. У 1572-1588 pp. був земським суддею в Бересті, згодом став берестейським каштеляном і сенатором. Товаришував з князем К. Острозьким, належав до його гуртка літераторів і публіцистів.

Після смерті своєї дружини постригся в ченці та отримав ім'я Іпатій. 1593 року став володимиро-берестейським єпископом, а згодом — одним з організаторів Берестейської унії. 1595 року разом з луцьким єпископом К. Терлецьким їздив до Рима як уповноважений ініціаторів Берестейського собору. Після повернення був одним з учасників собору єпископів у Бересті, на якому й затверджено унію. По смерті Михайла Рогози 1599 року став греко-католицьким митрополитом київським і галицьким, яким був до своєї смерті.

І. Потій намагався активно утверджувати правове становище уніатської церкви в Речі Посполитій, працював над залученням духовенства й шляхти до греко-католицької церкви. Написав полемічні твори, спрямовані на захист унії («Унія, або виклад... артикулів до об'єднання» (1596), «Календар римський новий» (1596), «Антиризис» (1599), «Оборона собору Флорентійського» (1603)).

(За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26