Устави на волоки» 1557 року

Джерела

Джерела

Довідка.

Литовська метрика — архів державної канцелярії Великого князівства Литовського, що складався з книг, у яких були зафіксовані документи XIV—XVIII ст. Тут зберігався текст Люблінської унії 1569 p., підтвердження магдебурзького права Києву, Львову. Бібліотека нараховувала понад 550 томів.

Литовський статут 1588 р. про феодальне землеволодіння Хочемо й постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прабатьків наших славної пам'яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого (володіння) держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати й володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить описано.

Спогади французького інженера Гійома де Боплана про становище селян на початку XVII ст. Селяни там надзвичайно бідні; вони мусять працювати по три дні на тиждень із своїми кіньми на користь панові й давати йому, відповідно до належної їм землі, багато мірок збіжжя, багато каплунів, курей, гусей і курчат на Великдень, Трійцю і Різдво; крім того, возити дрова їхнім панам і відбувати тисячу інших повинностей... Поміщики їх мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а навіть над їхнім життям.

Кріпосне господарство залишалося натуральним, але розвивалися товар-но-грошові відносини, що підривали його замкнутість, і поступово на зміну натуральному господарству селян, що своєю працею утримували маєток, прийшло товарне господарство поміщиків — фільварок. Проте такі господарства не могли існувати без примусової праці залежних селян — панщини. Крім хліборобства й скотарства, що становили основні заняття українських та литовських селян, у фільварках розвивалися й промисли, у тому числі бджільництво, млинарство, пивоваріння та винокуріння. Торгівля продуктами цих промислів також давала значний прибуток землевласникам. Таке фільваркове господарство вело до обезземелення селян, поширення панщини та розвитку кріпосного права.

1 квітня 1557 року король Речі Посполитої Сигізмунд II Август затвердив закон «Устави на волоки» — правовий документ про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. Цей документ містив 49 артикулів (статей). 20 жовтня 1557 року за розпорядженням короля до деяких артикулів були внесені зміни, доповнення й поправки. Реформу провели у великокнязівських володіннях у Литві, Білорусі та частково в Україні — у Кременецькому повіті, Ратненському й Ковельському староствах на Волині.

За «Уставами на волоки» всі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки — площею від 16,8 до 21,8 га залежно від місцевості. Ці ділянки стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство (дим — окремий двір, який відбував панщину) отримувало в користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги (трипільна система) кожна по 11 моргів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю в сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному моргу землі під городи, які не обкладалися податком. У той же час цей закон забороняв міщанам купувати землю, тим самим сприяючи розвиткові фільваркових господарств.

«Устави на волоки» збільшували податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) установлювали залежно від родючості ґрунту. Усі землі поділялися на добрий ґрунт, середній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий — пісковий, болотистий тощо. Селяни, які отримували наділи в лісовій зоні, звільнялися від сплати податків терміном до 10 років. Розмір земельної ділянки, сума податків і повинності залежали від станової належності особи. Путні бояри й особи, які перебували на службі у великого князя (конюхи, стрільці, осочники), отримували по дві волоки. Путні бояри платили земельний податок і звільнялися від виконання військової та інших повинностей. Служилі люди не платили податку за волоки, надані великим князем. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, усі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

Згідно з «Уставами на волоки» безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», що стежив за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення. Найвищою посадовою особою на селі визнавався війт, якого обирала громада села й затверджував великокнязівський ревізор. До обов'язків війта входило:

• здійснення контролю за виконанням панщини;

• контроль під час збору податків;

• супроводження возів з вівсом і сіном до місця головного збору чиншу;

• здійснення контролю за користуванням землею;

• розв'язання господарських суперечок.

Особи, обрані на війтівство, складали присягу. Місцями збору податків були визначені будинки в селах та двори великого князя. «Устави на волоки» визначали терміни сплати податків підданими — від 21 листопада (день св. Михайла) до 6 грудня (день св. Мартина). Від сплати податків звільнялися потерпілі від пожеж, неврожаю та інших стихійних лих або у випадку хвороби всіх членів сім'ї. Осіб, які ухилялися від податків, ув'язнювали до повної їх сплати.

Контроль за проведенням «волочної поміри» здійснювали ревізори, до компетенції яких належав нагляд за дотриманням норм «Уставів на волоки». Ревізорами могли бути осілі, компетентні у веденні сільського господарства особи християнського віросповідання. Артикул 43 цього закону забороняв застосовувати до осіб, які вчинили злочин, покарання у вигляді конфіскації майна й землі.

У цілому «волочна поміра»:

• зруйнувала, хоч і не повністю, сільську громаду та пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши її подвірною;

• збільшила селянські повинності;

• посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу;

• зменшила площу земель громадського користування (пасовищ, луків);

• фактично позбавила селян права користуватися лісами (За «Довідником з історії України»).

Проте одночасно запроваджувана трипільна система хліборобства значно збільшувала продуктивність праці.

У другій половині XVI ст. волочна система була поширена й на приватні та церковні землі.

Дата добавления: 2015-05-26