Культура України у XVI — першій половині XVII ст

Наслідки повстань для України

Причини поразок козацько-селянських повстань

Підсумки козацько-селянської боротьби

За 45 років в Україні відбулося 8 могутніх козацько-селянських виступів, кожен з яких закінчився поразкою. Причин цих невдач було чимало, але всі вони зводяться до головних:

• повстання не були ретельно сплановані, здебільшого вони мали стихійний характер;

• не була визначена мета повстань: єдиним усвідомленим бажанням повсталих було помститися кривдникам;

• селяни не були надійною військовою силою, оскільки не бажали воювати за межами своєї місцевості або під час сівби і жнив;

• існувало глибоке розшарування серед самого козацтва. Не маючи чого втрачати, рядове козацтво одразу йшло на повстання, а старшина та реєстровці частіше

схилялися до переговорів чи капітуляції;

• під час майже всіх вирішальних битв перевага була на боці польських військ. Вони використовували досконалішу стратегію, мали кращий вишкіл, різні види озброєння, важку кінноту й потужну артилерію.

Проте, на думку українського історика О. Субтельного, кожне наступне повстання свідчило про зростання військового досвіду українців, які вдосконалювали свою тактику.

Польські магнати та уряд Речі Посполитої жорстоко помстилися українському народові:

• ліквідуючи повстання, каральні загони безжально винищували не тільки безпосередньо його учасників, але й мирне населення — жінок, дітей, старих. Козаки, міщани та селяни масово тікали на територію Росії, головним чином на Дон і Слобожанщину, де їх не могла дістати шляхта;

• козаки мусили передати полякам артилерію, корогви, булави, усі військові відзнаки;

• козацтво було позбавлене самоврядування. На чолі його відтепер стояв не виборний гетьман, а спеціальний комісар, призначений королем; полковниками могли бути лише польські офіцери;

• суворо обмежувалася територія розселення козацтва: той, хто спробував би без дозволу піти на Запорізьку Січ, мав бути скараним на смерть;

• козаки, не внесені до реєстру, оголошувалися кріпаками;

• посилилися феодальна експлуатація та національний гніт в Україні;

• зросли панщина, побори з городян, утиски православних;

• на Дніпрі була відбудована фортеця Кодак;

• в Україні тепер постійно перебувало велике польське військо

Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазнавала постійних утисків.

Відсутність єдиного політичного й духовного центру, тяжкий національний гніт, спустошливі набіги турків і татар гальмували культурний розвиток українського народу. Однак навіть ці негативні чинники не змогли припинити духовного життя українців. Боротьба проти унії та героїка козацьких походів сприяли розвитку й відродженню не тільки національної свідомості, а й української культури.

Іншими чинниками її піднесення були: культурна спадщина Київської Русі, ідеї європейського Ренесансу XVI-XVII ст., ідеї Гуманізму й Реформації.

Українська культура взаємодіяла із західноєвропейськими. Найобдарованіші молоді люди з України, переважно діти козацької старшини, їздили до закордонних університетів і там здобували освіту. Якщо в XVI ст. на навчання за кордон їздили лише окремі вихідці з України, то в XVII ст. це стало звичайним явищем.

Українці навчалися в найкращих університетах Європи: Падуанському, Лондонському, Лейденському, Паризькому, Празькому тощо. Не випадково прогресивні західні ідеї мали добрий ґрунт в Україні.

Дата добавления: 2015-05-26