Архітектура та живопис. Найвидатніші діячі доби

Найвидатніші діячі доби

Йоаникій Волкович, Дмитро Туптало, Симеон Полоцький, Памво Беринда

Значного рівня розвитку досягла українська архітектура. Архітектурні пам'ятки XVI-XVII ст. будувалися в стилях:

• готики (переважно в Північно-Західній Україні);

• ренесансу (переважно в Північно-Західній Україні);

• бароко (по всій території тогочасної України).

Це були: а)оборонні споруди;

б) культові споруди;

в) міське житло.

Постійні напади турків і татар, козацькі війни, повстання городян і селян змушували феодалів вести масштабне фортечне будівництво. Кожне українське місто мало оборонні укріплення, що складалися з ровів, валів, дерев'яних або кам'яних мурів. У більшості міст були зведені замки феодалів. Великі замки постали в Галичині, на Волині та Поділлі. До споруд такого типу належав Київський замок на Замковій горі над Подолом. Він був оточений кам'яним муром з 15 дерев'яними вежами, стіни мали навісні бійниці, а до замку можна було потрапити лише через звідний міст і браму, які охоронялися вартою. Замки такого зразка збереглися у Вінниці, Житомирі, Черкасах. Постійна військова загроза сприяла будівництву нових фортець, які мали форму трикутників і квадратів.

На цивільне та міське будівництво вплинули:

• розвиток феодальних відносин,

• піднесення ремесла й торгівлі.

Багаті магнати споруджували розкішні палаци, а заможне міщанство, світські й духовні феодали та купці — великі просторі будинки.

Типовим став будинок, пристосований як до ремісничої чи торговельної справи, так і для проживання. У підвалі чи на першому поверсі розміщувалася майстерня, крамниця або контора, на другому й третьому — житлові приміщення. Таких будинків чимало збудовано у Львові, Кам'янці-Подільському, Луцьку та інших містах.

Одним з найвидатніших архітекторів і будівничих доби Ренесансу був Петро з Барбони, італієць за походженням. Протягом свого перебування у Львові він збудував там у 1572-1582 pp. дзвіницю при Братській (Успенській) церкві, яку називають «вежею Корнякта», та палац у стилі італійського Відродження для купця К. Корнякта (1571-1580 pp.). Петро Барбон мав великий вплив на творчість таких українських архітекторів як П. Римлянин і А. Прихильний.

Українські архітектори середини XVII ст. добре поєднували в будівництві народні традиції з найкращими тогочасними зразками європейської архітектури — такий стиль дістав назву українського бароко, найбільше пам'яток якого представлено в храмовому будівництві. Найвидатнішими пам'ятками цього стилю є архітектурні ансамблі в Києві (на території Печерської лаври, Софійського собору та Кирилівського монастиря), Успенська церква у Львові, церкви Чернігова та Переяслава.

Основними напрямками українського живопису, як і в часи феодальної України-Русі, залишався настінний живопис та іконопис. Серед релігійних сюжетів переважали страждання Ісуса Христа та зображення святих. Одним з найвидатніших художників цього періоду був Федір Сенькович, один з провідних представників львівської малярської школи, з ім'ям якого пов'язане утвердження нової традиції українського релігійного малярства.

Велике значення для подальшого розвитку живопису мало створення цехів художників. Один з найбільших таких цехів виник у Львові. Художники, об'єднані в цехи, багато зробили для розвитку жанрів світського живопису: з'явилися портрети, краєвиди, історичні та батальні картини. Багато художників почали працювати на замовлення вельмож, і саме тоді були створені портрети польського короля Стефана Баторія, князя Костянтина Острозького та ін.

Видатні пам'ятки народного живопису створили художники Київщини, Чернігівщини, Поділля та інших українських земель. Головним героєм цих картин став козак Мамай — узагальнений образ запорожця, оборонця рідної землі.

Художники "України досягли високої майстерності в оздобленні книг мініатюрами та малюнками. Характерною особливістю книжкової мініатюри кінця XVI - початку XVII ст. став поступовий перехід від міфологічних образів до реалістичного зображення людини.

Розвивалася й українська гравюра — відбиток малюнка, який гравер вирізьблював на дошці. Центрами граверного мистецтва були Київ та Львів. Серед ченців Києво-Печерського монастиря з'явилося чимало майстрів, які створили власні школи. Часом виникнення світської гравюри вважають 1622 рік, коли були створені ілюстрації Касіяна Саковича до «Вірша на жалобний погреб... гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного», серед яких були зображення гетьмана на коні та батальна сцена «Здобуття Кафи». Прикрашалися гравюрами й релігійні книги — Требники, Служебники, Євангелія.

Таким чином, протягом XVI-XVII ст. у складних умовах іноземного поневолення та постійної агресії чужинців самобутня українська культура не тільки збереглася, а й далі розвивалася.

Дата добавления: 2015-05-26