Битва під Корсунем

Персоналії

Іван Барабаш (?—1648)

Військовий осавул реєстрового козацького війська. Протягом останніх років життя обіймав посаду військового осавула реєстрового козацького війська. Навесні 1646 року в складі козацької делегації разом з І. Караїмовичем і Б. Хмельницьким їздив до Варшави, де велися таємні переговори з польським королем Владиславом IV Вазою про участь козаків у війні проти Туреччини. Навесні 1648 року разом з полковником М. Кричевським, Вадовським та військовим осавулом І. Караїмовичем очолював загін реєстрових козаків, що був висланий польським урядом для придушення повстання на Запоріжжі, яке поклало початок Національно-визвольній війні українського народу 1648—1657 pp.

Убитий козаками з його загону, що були прихильниками Б. Хмельницького.

Филон (Пилип) Джалалій (Джелалій, Джеджалій, Джулай) (?-?)

Український військовий діяч. Походив з татарського роду, до початку війни служив козацьким сотником Переяславського полку. У квітні 1648 року він разом з черкаським сотником Б. Товпигою очолив повстання реєстрових козаків у Кам'яному Затоні. У 1648 році був призначений кропивнянським (ічнянським) полковником, брав участь у Жовтоводській битві 1648 року, Корсунській битві 1648 року, Пилявецькій битві 1648 року, Зборівській битві 1649 року.

Дуже швидко став одним з найближчих сподвижників Б. Хмельницького, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана. У жовтні — листопаді 1648 року українська дипломатична місія, очолювана Ф. Джалалієм, уклала з Османською імперію договір, за умовами якого Україна визнавалася самостійною державою, і кримським татарам заборонялося нападати на українські землі. У вересні 1650 року він очолював українське посольство до молдовського господаря Василя Лупула.

Під час Берестецької битви 1651 року козаки обрали Ф. Джалалія наказним гетьманом, потім гетьман призначив його генеральним осавулом, але після 1654 року доля Ф. Джалалія невідома.

(За «Довідником з історії України»)

Після перемоги під Жовтими Водами 19-тис. козацьке військо (15 тис. козаків та 4 тис. татар) рушило до Корсуня, де перебувала 20-тис. армія поляків. Коли в польський табір надійшло повідомлення про розгром під Жовтими Водами, між шляхтою спалахнула тривала суперечка, але в результаті було прийняте рішення про відступ. Розлючені несподіваною поразкою, поляки спалювали на своєму шляху хутори й села, нещадно вбивали селян.

Б. Хмельницький наздогнав ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступив. Гетьман мав хитрий план: козацький полковник Максим Кривоніс із 6-тис. загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горіхова Діброва. Козаки перекопали шлях ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в'язке багновище.

Однак це була лише частина плану. Для здійснення гетьманового задуму був потрібен доброволець, який згодився б прийняти страшні муки, щоб заманити поляків у підготовану для них пастку. Таким сміливцем, що приніс себе в жертву заради народної волі, став козак Микита Ґалаґан. Немовби випадково він потрапив у польську засідку. Спочатку на допиті він мовчав. Урешті, ніби не витримавши тортур, М. Ґалаґан розповів усе, як навчив його Б. Хмельницький: про велику кількість козацького війська та 15-тис. загін Тугай-бея, а також про те, що на підході багатотисячна орда Іслам-Гірея. М. Потоцький наказав польським військам відступати. Ранком 16 травня 1648 року польське військо увійшло в Горіхову Діброву й потрапилов засідку. Перелякані шляхтичі почали тікали до лісу, але вскочили в болото. Ті, що стали обходити багнюку, потрапили до глибокого яру, де їх зустрів загін М. Кривоноса. По ворогові вдарили козацькі гармати, вступило в бій військо Б. Хмельницького, яке наступало на поляків з тилу. Один з найбагатших волинських магнатів князь Корецький, незважаючи на відсутність відповідного наказу від свого головнокомандувача, наказав очолюваному ним 2-тис. загону відступати. Цей його маневр вирішив долю битви: у таборі шляхтичів почалося сум'яття й хаос, бойові порядки порушилися. У відкритий фланг увірвалися козаки й захопили частину польської артилерії, почалася страшна різанина.

Перемога козаків була остаточною, до рук повстанців потрапили тисячі польських солдатів, шляхтичів та магнатів, серед них і Микола Потоцький та польний гетьман М. Калиновський. Козаки, зібравши раду, вирішили віддати здобич татарам.

Військо Б. Хмельницького переможно вступило в Білу Церкву. Звідси гетьман розіслав по всій Україні універсали й закликав усіх, хто може тримати зброю в руках, іти до козацького війська. Усім, хто приєднувався до нього, гетьман обіцяв волю.

До Білої Церкви поспішали люди. Вони везли із собою порох, кулі, зерно, борошно. Формувалися нові козацькі загони. Піднялася вся Україна. Хвиля повстань охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Повстанці нищили шляхту, орендарів і уніатів.

Наростання всенародного руху

Після перших перемог Б. Хмельницький розгорнув велику дипломатичну та військову діяльність. Він зміцнював зв'язок з Кримським ханством і Туреччиною, вів переговори з Молдовою, велику увагу приділяв відносинам з Росією та Швецією.

8 червня 1648 року гетьман написав московському цареві першого листа, де просив узяти Україну під свій захист, але в цей час Московська держава потерпала від економічних негараздів та викликаних цим бунтів. Цар Олексій Романов не наважувався розв'язати війну з Польщею, проте російський уряд надав значну політичну та економічну допомогу повстанцям, до України безмитно ввозилися продукти й зброя, російські кордони були відкриті для українців, які тікали від польського гніту.

У цей же час Б. Хмельницький надіслав шведському монархові листа, зміст якого зводився до того ж, що й лист до московського царя: український народ хоче бачити його своїм монархом. Проте відповіді зі Швеції не надійшло.

Тим часом народні війни проти магнатів і шляхти розгорнулися на повну силу. Повстанський рух надзвичайно швидко охопив усю Наддніпрянщину. Козаки зуміли здобути всі великі міста й замки Лівобережжя: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб. До козацтва активно приєднувалися селяни, міщани, дрібна шляхта й навіть духовенство. Скрізь утворювалися полки, які приєднувалися до Б. Хмельницького. Найвидатнішими провідниками стали Мартин Небаба, Матвій Гладкий, Петро Головацький. На території Правобережної України також з'явилося кілька талановитих ватажків, це — Іван Ганжа, піп Степан, Трифон з Бершаді.

Прагнучи за будь-яку ціну зупинити народну війну, один з найбагатших магнатів Речі Посполитої Ярема Вишневецький, власник Лубенщини, організував каральну експедицію на Правобережжя.

Убиваючи «винного й невинного», він разом зі своєю 6-тис. армією проклав кривавий шлях через Овруч, Житомир, Бер-дичів, Костянтинів...

Свідки розповідали, що в Немирові (Вінниччина) Я. Вишневецький, залитий кров'ю закатованих людей, особисто очолював розправу й з ненавистю кричав: «Мучте їх так, щоб вони відчували, що вмирають».

Каральна експедиція Я. Вишневецького розлютила козаків і селян. Під тиском козацьких мас Б. Хмельницький припинив переговори з Польщею, які розпочав після перших перемог.

Щоб підтримати козаків і селян на Правобережжі, 25 липня 1648 року повстанські війська вирушили на захід. Першим вийшов Максим Кривоніс зі своїми військами, за ним — Іван Ганжа з уманським полком та Іван Гиря з білоцерківським, а потім — головні сили на чолі з Б. Хмельницьким.

Під Махнівкою козацькі війська, очолювані М. Кривоносом, наздогнали військо Я. Вишневецького. 27-31 липня 1648року гриміла жорстока битва. Літописець розповідає, що в ході бою Максим Кривоніс пробився до керівника польської армії і «трохи самого Ярему не взяв на списа». Протягом деякого часу повстанці переслідували поляків.

До кінця літа козаки здобули всі великі замки на території Правобережної України: Умань, Брацлав, Вінницю, Красне, Немирів, Тульчин; почалися народні заворушення на Волині та інших західноукраїнських землях. 9 серпня 1648 року впав Бар, який до того вважався неприступною твердинею.

Дата добавления: 2015-05-26