Україна в роки Північної війни 1700—1721 pp. §57. Початок війни

Прихід на Правобережжя І. Мазепи

Існує думка

Можливо, І. Мазепі потрібно було саме тоді проявити силу свого характеру й вплинути на рішення Петра І, адже він не менше бажав об'єднання українських земель. Але на заваді стали розбіжності ідеології і тактики боротьби двох лідерів. «Мазепа прагнув збудувати в Україні станову державу, створити зі старшин привілейований стан, щоб спертися на них, а не на широкі маси народу. Мазепа брав на зразок сучасні західноєвропейські аристократичні держави з абсолютними монархами. Палій навпаки — спирався на народні маси, селянство, що, тікаючи з Лівобережжя, з неймовірною швидкістю залюднювало Паліївщину».

(За Н. Полонською-Василенко)

Поки Польща була союзником Росії, Петро І не дозволяв І. Мазепі вести воєнні дії на Правобережжі. Після посилення в Речі Посполитій влади шведського ставленика Станіслава Лещинського, російський цар дав згоду на похід українського війська на Правобережжя.

Після свого утвердження на Правобережжі, І. Мазепа став розглядати С. Палія як небезпечного конкурента. Полковника запросили до табору гетьмана начебто для переговорів, де потім і заарештували. За згодою Петра І його закували в кайдани й відправили до Сибіру.

Польща, яка була знесилена війною зі шведами, не могла й далі боротися за Правобережну Україну. Цим скористався І. Мазепа, об'єднавши українські землі під своєю булавою, хоч і на нетривалий час.

1699 року Річ Посполита, Саксонія, Данія та Росія утворили анти-шведський Північний союз. Згідно з умовами переговорів першими війну Швеції оголосили Саксонія й Данія, а Росія повинна була приєднатися до них після підписання мирного договору з Туреччиною. 30 липня 1700 року був підписаний російсько-турецький договір, після отримання тексту якого Петро І негайно оголосив Карлові XII війну.

Росія розпочала воєнні дії, бо прагнула отримати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території: Інгрію, Ліфляндію, Естляндію, Іжорські землі й Карелію.

Початком воєнних дій між Росією та Швецією стала битва під Нарвою в листопаді 1700 року, де одна з найкращих у Європі шведська армія перемогла погано озброєне військо Петра І. Ця битва стала добрим уроком для російського уряду: після неї царська армія була повністю реформована й переозброєна. Уже в 1701-1704 pp. Росія завдала Швеції декількох відчутних поразок, у результаті яких до Росії були приєднані землі на півночі Прибалтики разом з Нарвою й Тарту, а також Іжорська земля та землі вздовж усієї течії р. Неви.

Північна війна виснажила Україну. Російський цар побудував на українських землях велику кількість укріплень, серед них і Київську фортецю на Печерську. Військові витрати тягарем лягли на місцеве населення: російські війська вимагали харчів, фуражу, коней, волів. Козацькі частини вимушені були приєднатися до царської армії під зверхність російських генералів. Поведінка російських вельмож та німецьких військових, які перебували на службі в Петра І, викликала масові невдоволення в Україні, про що І. Мазепа постійно сповіщав царя. Узимку 1708 року відновилися воєнні дії між Росією та Швецією. Спочатку військо шведського короля здобуло декілька незначних перемог, але вже 28 вересня російське військо розгромило під Лісною корпус генерала Левенгаупта, після чого шведи зазнали ще низки нищівних поразок. У результаті цих невдач вояки Карла XII втратили значну частину коней, гармат, військового обладнання та провіанту. Перебуваючи на зимових квартирах, піддані шведського короля вимагали від місцевого населення продукти й фураж, а на опір селян відповідали репресіями. Українські міста зачиняли перед чужинцями ворота, і шведам доводилося навіть невеликі населені пункти брати з боєм. У тилу шведського війська почалася партизанська війна.

Українські терени перетворювалися на арену кровопролитної війни між двома могутніми європейськими монархами. І. Мазепа звернувся до Петра І по допомогу, але російський цар відповів: «... не тільки десяти тисяч, а й десяти душ не можу дати — самі обороняйтеся як хочете».

На думку істориків, Україна опинилася в досить скрутній ситуації: у разі перемоги Петра І і його союзника, польського короля Августа II, Правобережна Україна, яка щойно перейшла під владу І. Мазепи, відійшла б до Польщі; невідомо, чи залишилася б автономною Гетьманщина. У разі ж перемоги Карла XII і його польського прибічника Станіслава Лещинського вся Україна, як союзник Росії, мала опинитися під владою Польщі.

У цій трагічній ситуації І. Мазепа прийняв рішення перейти на бік шведів.

Дата добавления: 2015-05-26