Внутрішня політика І. Мазепи

Довідка.

Компанійські полки — вільнонаймані («охотницькі») кінні полки в Гетьманщині, створені в 60—70-х pp. XVII ст. гетьманським урядом. Компанійці несли сторожову та розвідувальну службу, а також брали участь у військових діях, за що отримували від гетьманського уряду платню, продовольство й амуніцію. Ці полки поділялися на сотні, сотні — на курені; очолювали полк полковник і полкова старшина. Одночасно існували 3—4 компанійських полки, у яких нараховувалося по 1500—1800 козаків.

Петро І (1672-1725)

Перший російський імператор. Активно реформував Московську державу. Проводив політику обмеження автономії України. У 1709 р. за його наказом була знищена Чортомлицька Січ, спалено гетьманську столицю м. Батурин.

Державно-політичний устрій. Історики вважають, що І. Мазепа, як і Б. Хмельницький, був прибічником монархічного устрою в Україні. На жаль, він не мав прямих нащадків, тому зміцнив свою владу, створивши державний апарат за принципом особистої відданості. У внутрішній політиці І. Мазепа завжди відстоював інтереси козацької старшини, чимало її представників одержало від нього землі й стало його прихильниками. Проте посилення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва, яке не тільки несло важку військову службу, а й виконувало різноманітні фортифікаційні роботи (копання каналів, будівництво фортець, створення інших військових об'єктів). Для серйозніших справ гетьман створив систему найманих військ, що поділялися на полки. Від козаків їх відрізняла гарна платня, державне утримання та різноманітні привілеї. Це військо використовувалося для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби. Приймати в ці полки селян і козаків заборонялося. Що далі, то тяжче було служити простим козакам, дехто з них навіть переходив до селянства. Тому 1691 року видано універсал, у якому гетьман виступив противником переходу козаків у селянський стан.

За часів І. Мазепи серед козацтва з'явилися дві нові категорії. Бунчукові товариші — представники козацької старшини, які, не маючи постійної посади, просто перебували при гетьманові та, виконуючи його доручення, підлягали лише його юрисдикції. При кожному полковникові були служилі козаки — значкові товариші. Пізніше, у середині 80-х pp., з'явиться проміжна категорія — військові товариші, що підпорядковувалася військовій канцелярії. Поява цих категорій сприяла зміцненню гетьманської влади.

Становище селян. Найбільшими землевласниками були старшини, заселену землю яким надавав не тільки гетьман, а іноді й сам цар. Селяни, що проживали на цій землі, повинні були віддавати землевласникові або частину врожаю, або платити чинш — працювати на його користь не менше двох днів на тиждень (возити дрова, косити сіно й т. ін.). Ця дводенна панщина вперше після Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького внормована Мазепинським універсалом 1701 року.

Після цього, як уважає відомий український історик В. Смолій, над селянами Лівобережної України, які й без того були виснажені тривалими війнами, нависла реальна загроза закріпачення. Хоч дводенна панщина була не такою важкою, як, наприклад, чотири-, шестиденна, що усталилася на той час на Правобережжі, та селяни, крім того, мусили платити податок на утримання найманих військ та військ під час воєн (давати частину своєї худоби, птиці, меду, прядива й т. ін.), на спорудження мостів і шляхів та на гетьманський двір. Тих, що не спроможні були сплатити всі побори, хитрі старшини вмовляли продати їм свою землю. Так зростала кількість безземельних селян, які переходили на землі заможних козаків і опинялися в повній залежності від них.

Стосунки із запорожцями. Деякі селяни, порівнюючи своє життя з тим, що було «під ляхом», доведені до відчаю тікали чи на Правобережжя, чи на Слобожанщину. Дехто знаходив притулок на Запоріжжі, де був головний осередок опозиції проти політики І. Мазепи.

І. Мазепа рішуче виступав проти «заколотників». Вірні йому полки безжалісно придушували народні виступи, крім того, гетьман постійно надсилав царю доноси про справи запорожців. Тому, мабуть, на Запоріжжі І. Мазепу вважали не батьком, а «вітчимом України». Один із запорізьких ватажків казав про гетьмана, що душа його в Москві, а в Україні тільки тінь його. Іншими словами, народні маси ставилися до І. Мазепи як до вірного виконавця волі Петра І.

Не додав І. Мазепі народної довіри і його конфлікт із Семеном Палієм, який у той час на території Правобережної України очолив народне повстання проти Польщі.

Дата добавления: 2015-05-26