Лівобережний гетьман Іван Мазепа

Іван Мазепа «... мав надзвичайний особистий дар, уміння приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана».

Наталія Полонська-Василенко

25 липня 1687року на річці Коломак відбулася козацька рада, на якій, уже традиційно — в оточенні російських військ, був обраний новий гетьман України Іван Мазепа.

Коломацькі статті. Як новий гетьман України, І. Мазепа уклав з Росією Коломацькі статті — документ, який складався з 22 пунктів (статей). У його основу були покладені попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Коломацькі статті ставили Україну в значну залежність від російського царя: українська автономія зберігалася, але в досить обмеженому вигляді. У цьому документі декларативно підтверджувалися деякі пункти підписаних з попередніми гетьманами угод:

• козацькі права та привілеї;

• 30-тис. реєстрове козацьке військо;

• наявність компанійських полків.

Положення Коломацьких статей:

• універсали, які видавав І. Мазепа, повинні були підтверджуватися грамотами царя;

• без царського дозволу гетьман не мав права призначати та звільняти старшин;

• козацька старшина зобов'язувалася наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові;

• значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями;

• зберігалися права старшини та гетьмана на землю;

• гетьман зобов'язувався надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною;

• у гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців;

• рекомендувалося заохочувати українців і росіян до мішаних шлюбів;

• чітко вирізнявся козацький стан від усіх інших;

• монастирі й старшина звільнялися від сплати податків на військові потреби;

• гетьманському урядові заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами;

• внутрішню та зовнішню політику гетьман міг проводити лише за погодженням з царем (За «Довідником з історії України»).

Стосунки з московським урядом. Від самого початку своєї діяльності І. Мазепа активно дотримувався проросійської орієнтації. Особливо довірливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром І.

Узагалі з тих пір, коли український гетьман з'явився перед новим російським самодержцем, становище в державі невпізнанно змінилося. Багато відомих можновладців усунуто з політичної арени. Зокрема князь В. Голіцин, благодійник І. Мазепи, за те, що підтримував царівну Софію — суперницю Петра І в боротьбі за владу — опинився на засланні. Скрізь вишукували «крамолу» та «зраду». І. Мазепа став одним з небагатьох людей, які залишилися при владі: він настільки сподобався Петру І, що в Україну повернувся «з царською ласкою», правами на нові маєтки й царськими подарунками.

За згадками сучасників, Петро І усебічно довіряв українському гетьманові, подейкують, що саме І. Мазепа був другою людиною в державі. Його заслуги були відзначені найвищою нагородою Московської держави — орденом Андрія Первозванного з написом «За віру і вірність». За словами сучасного українського історика Ореста Субтельного, «козацькі полковники із сарказмом зауважували, що цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядовці заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа».

І. Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом. За наказом Петра І, окрім власне військової підтримки, українські селяни повністю забезпечували московську армію провіантом, фуражем і кіньми, козаки й посполиті виконували важкі канальні роботи, будували фортифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві, Ліфляндії та Фінляндії, захищаючи чужі інтереси. Така ситуація надзвичайно шкодила авторитетові І. Мазепи, Україна втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політику Московської держави як її власна територія.

Іван Мазепа (прибл. 1640-1709)

Народився в с. Мазепинці, що неподалік від Білої Церкви, у родині заможного українського шляхтича. Батьки дали йому ґрунтовну, як на той час, освіту: навчався в Київському колегіумі, потім у єзуїтській школі у Варшаві, а згодом — у навчальних закладах Голландії, Італії, Німеччини й Франції. Свою кар'єру розпочав на службі в польського короля Яна-Казимира. 1663 року майбутній гетьман повернувся в Україну, де став на службу спочатку до гетьмана П. Дорошенка, а потім — до І. Самойловича.

Протягом 21 року (1687-1709) був гетьманом України й найбільшим можновладцем на її території: за деякими даними йому належало близько 20 тис. маєтків у різних місцевостях країни. За О. Субтельним і В. Смолієм, він володів близько 20 тис. кріпаків у низці повітів Росії. Тож цілком справедливо його вважали одним з найбільших і найбагатших феодалів Європи. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26