Довідка. Лівобережна Гетьманщина

Лівобережна Гетьманщина

Формально землі Гетьманщини перебували в межах Московського царства. Царський уряд, щоб захистити південно-за-хідні кордони від набігів кримчаків, дозволив утікачам з України осісти тут і встановити незалежне самоврядування на кшталт козацького.

Адміністративно-політичний устрій. Підвалини адміністративно-політичного устрою Гетьманщини були закладені ще за часів Богдана Хмельницького.

Наприкінці XVII ст. на території Лівобережної України існувало 10 полків, які були одночасно адміністративно-територіальними та військовими одиницями. Найвищою владною особою був геть ман, обраний старшинською радою. Рішення ради мало бути схвалене на генеральній військовій раді й остаточно затверджене російським царем. Хоч влада гетьмана була обмежена, він мав великі повноваження в розв'язанні питань внутрішнього життя Лівобережжя. До компетенції гетьмана й старшини належали:

• кадрова політика;

• призначення нагород;

• установлення податків та ін.

З кожним новим гетьманом царський уряд укладав певний договір — статті.

На Лівобережній Гетьманщині в другій половині XVII ст. існувало понад 90 міст. З часом тут виникло ще 50 міст, серед них Богодухів, Суджа, Зміїв та Ізюм. Дуже швидко міста Лівобережжя та Слобожанщини перетворювалися на ремісничі й торгові центри.

Великими економічними та адміністративними центрами Лівобережжя стали Ніжин, Чернігів, Переяслав, Полтава, Лубни, Миргород. Міста жили за магдебурзьким правом (міська влада обиралася мешканцями, які перебували під ратушним управлінням), влада зосереджувалася в руках місцевої старшини й виборних представників місцевого населення.

До старшинської ради входили: обозний; писар; двоє суддів; підскарбій; двоє осавулів; бунчужний; 10 полковників.

Слобідська Україна (Слобожанщина)

У середині XVII ст. територія Слобожанщини почала швидко залюднюватися. Тут оселялися кріпаки-втікачі з Московщини, російські служилі люди, які для протистояння татарам будували прикордонні укріплення та фортеці. В адміністративному відношенні Слобідська Україна була підпорядкована білгородському воєводі. З часом у Москві був створений приказ «Велика Росія», який відав цим краєм.

Заснування й розвиток слобідських міст. Перша велика хвиля української колонізації розпочалася в першій половині XVII ст. після поразки козацько-селянських повстань на території Лівобережної України. Поразка козацького війська під Берестечком 1651 року викликала нову хвилю переселенського руху. Тисячі козаків разом з родинами та майном переселялися в російські володіння.

Нові переселенці, як писав російський воєвода, розселилися в «Дикому полі», куди раніше досить часто робили набіги татарські орди. Переселенців приваблювали багаті вільні землі, тому тут швидко зростали села й міста.

Для заохочення переселенського руху мешканцям надавалися «слободи», зокрема звільнення від податків. Тому й поселення ці називалися «слободами», а територія, на якій вони виникали, дістала назву Слобожанщини. У цей період засновано багато міст Слобідської України.

1652 року Іван Дзиковський, полковник з-під м. Острога, привів із собою на нові землі тисячу козаків разом із жінками й дітьми, а також полкову старшину: обозного, сотників, осавулів, полкового писаря й навіть двох священиків. Так було закладене місто Острогозьк. Того ж року було засноване місто Суми.

1654 року сотник Харко заснував місто Харків. Трохи пізніше сюди прибули 600 чоловік, які побудували Харківську фортецю. Цього ж року виникло місто Охтирка.

Адміністративний устрій Слобідської України значно відрізнявся від Гетьманщини. Основою автономії Слобідської України були царські жалувані грамоти, які видавалися слобідським полкам. Посад гетьмана тут не існувало. На території Слобожанщини було сформовано п'ять козацьких полків:

• Острогозький;

• Харківський;

• Сумський;

• Охтирський;

• Ізюмський.

Кожен полковник мав на території свого полку таку саму владу, як і полковник на Гетьманщині: відав організацією полку, керував у своїх округах усіма військовими та адміністративними справами. Списки обраних на місцях полковників

білгородський воєвода подавав цареві на затвердження. Адміністрацію полку становила полкова старшина, що обиралася довічно. Полки поділялися на сотні.

Дата добавления: 2015-05-26