Другий універсал Центральної Ради

Джерела

Перший універсал Центральної Ради

В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна Рада зробила рішучий крок у розбудові української державності: вона, усупереч волі Тимчасового уряду, проголосила автономію України.

10 червня 1917 року на другому українському військовому з'їзді (2 тис. делегатів) Володимир Винниченко проголосив Перший універсал Центральної Ради. Головний зміст універсалу — проголошення автономії України та українізації, окреслення рис майбутньої національно-культурної автономії.

15 червня 1917 року був створений Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком — перший у XX ст. український уряд.

З Першого універсалу Центральної Ради

Щоб Російське правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.

Щоб Центральне російське правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісаря по українських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального російського правительства, себто вибраним нами комісаром по Вкраїні...

...І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однині знає, що настав час великої роботи...

Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України.

Тимчасовий уряд та консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради, оголосивши його виявом сепаратизму. На цих позиціях стояли й загальноросійські партії, що діяли в Україні.

Уряд готовий був застосовувати проти Ради силу, але його руки зв'язувала політична криза, яка виникла внаслідок багатолюдних демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді.

29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду в складі О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі. Вони провели переговори з керівництвом Центральної Ради, у результаті яких обидві сторони пішли на взаємні поступки:

• Тимчасовий уряд зобов'язався визнати Центральну Раду «найвищим крайовим органом управління в Україні»;

• склад Генерального секретаріату мав затверджувати Тимчасовий уряд;

• Центральна Рада зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії та погоджувалася чекати затвердження автономного статусу Всеросійськими установчими зборами.

Підсумки компромісу викладено в документі, який Центральна Рада оформила 3 липня 1917року як Другий універсал.

Зміст Другого універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців важливість укладеної угоди істотно знижувалася тим, що:

• не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату;

• не уточнювалися повноваження Секретаріату, зокрема в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду.

Без сумніву, Другий універсал був кроком назад проти Першого. Проте політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. У Києві М. Грушевський і В. Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом. Російські консервативні кола оцінили цей компроміс як перемогу української дипломатії.

Другий універсал був зустрінутий неоднозначно. На знак протесту проти поступок Україні з Тимчасового уряду вийшли міністри-кадети. Спалахнула урядова криза, що поклала початок загальнополітичній кризі та кривавим липневим подіям у Петрограді.

3-4 липня 1917 року в Петрограді відбулися криваві сутички між прибічниками більшовиків і Тимчасового уряду. Двовладдя завершилося перемогою Тимчасового уряду та переходом на нелегальне становище більшовиків, які в цих історичних умовах узяли курс на збройне постання. У столиці був запроваджений надзвичайний стан.

Усі ці події не могли не вплинути на розвиток Української революції. Тому керівники Центральної Ради були вимушені маневрувати в досить складній і суперечливій суспільно-політичній ситуації.

В умовах військової влади, яка, фактично, існувала на території Росії, Тимчасовий уряд, який очолював О. Керенський, почав наступ і в Україні. У серпні 1917 року він видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка значно обмежувала права України:

• Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

• Центральну Раду позбавляли законодавчих прав;

• українську територію звужували до п'яти губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської).

Фактичний відступ Центральної Ради перед російським урядом (хоч він і був зумовлений історичною ситуацією), викликав в Україні масове незадоволення патріотично налаштованих сил. У ніч з 4 на 5 липня в Києві проти Тимчасового уряду повстав полк ім. П. Полуботка. Повстання відбулося стихійно, без узгодження з Центральною Радою та Українським військовим комітетом. Організатори повстання, домовившись з деякими депутатами Центральної Ради та членами Клубу ім. П. Полуботка, намагалися збройним шляхом взяти владу в Києві та змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Полуботківцям вдалося протягом дня захопити низку важливих державних установ у місті — військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, інтендантські склади. Сили Центральної Ради у взаємодії зі штабом Київського військового округу (КВО) зуміли придушити повстання. Полк полуботківців був розформований і відправлений на фронт.

Другий універсал не влаштовував ні Центральну Раду, ні Петроградський уряд.

Дата добавления: 2015-05-26