Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки

Персоналії

Персоналії

Федір Швець (1882-1940)

Український громадсько-політичний діяч, учений-геолог. Народився на Черкащині. У 1909 р. закінчив Дерптський університет, співпрацював з термінологічною комісією Українського наукового товариства в Києві. У 1909—1916 pp. викладав природничі науки в Дерптській гімназії. У 1915 р. здійснював геологічні дослідження на Керченському півострові, Кавказі та в Криму. 1917 року повернувся в Україну. У червні 1917 р. на першому Всеукраїнському селянському з'їзді увійшов до Всеукраїнської ради селянських депутатів і був уведений до Української Центральної Ради. У вересні 1918 р. призначений професором геології Українського державного університету в Києві і його першим проректором. У період Української Держави — член Українського національного союзу. З листопада 1918 р. ввійшов до складу Директорії УНР. У 1923 р. — професор геології Українського вільного університету. У 1924—29 pp. викладав в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. Автор багатьох наукових праць з геології. Помер у Празі, де й був похований.

Андрій Макаренко (1886-1963)

Український політичний діяч. Народився в Гадячі. Служив в управлінні Південно-Західної залізниці в Києві. У 1917 р. був одним з організаторів діяльності українських залізниць, головою Спілки залізничників. У 1918 р. входив до Директорії УНР. У 20-30-х pp. перебував у Чехословаччині та Австрії. Захистив докторську дисертацію в Українському високому педагогічному інституті. Протягом 1928—1929 pp. разом з П. Андріївським і Ф. Швецем створив Українську національну раду за кордоном, яка мала стати центральним представницьким органом наддніпрянських українців в еміграції. У повоєнний час жив у Німеччині, допомагав українським біженцям уникнути депортації до СРСР. У 1951 р. оселився у США, де й помер.

Наприкінці жовтня 1918 року Австро-Угорщина капітулювала в Першій світовій війні. Під ударами національних рухів ця «клаптикова» імперія розпалася на кілька незалежних держав. 19 жовтня 1918 року у Львові на зборах українських депутатів австрійського парламенту, українських депутатів Галицького й Буковинського сеймів, представників українських політичних партій, духовенства та студентства була утворена Українська Національна Рада (УНР), яка наступного дня заявила про необхідність створення на західноукраїнських землях Української держави. У суспільно-політичній сфері, економіці, освіті, культурі відбувалися радикальні зміни, авторитет Ради постійно зростав.

13 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). її президентом став голова Української Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький.

Основний закон ЗУНР затвердив герб нової держави — зображення золотого лева на синьому тлі та синьо-жовтий прапор. На момент проголошення територія ЗУНР охоплювала 70 тис. кв. км, населення країни становило 6 млн. осіб.

Формуючи державний механізм, керівництво ЗУНР виявило неабияку толерантність до національних меншин. Поляки, євреї, австрійці могли й далі обіймати свої посади, якщо погодилися б присягнути на вірність Україні. Не випадково з 226 депутатів Сейму ЗУНР українці мали займати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — 6 місць. Українські державотворці обіцяли:

• забезпечити демократичні права всім громадянам;

• провести аграрну реформу в інтересах селян;

• запровадити 8-годинний робочий день і охорону праці. Конфісковані в поміщиків надлишки землі надходили до державного земельного фонду й мали розподілятися серед селян за викуп чи без нього.

Від самого початку свого існування ЗУНР опинилася в дуже важких умовах. За згодою з країнами Антанти Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спочатку загарбала Угорщина, а в січні-квітні 1919 року — Чехословаччина. Тепер до складу Західноукраїнської Народної Республіки входила тільки територія Східної Галичини з населенням 4 млн. осіб (75% становили українці, 12% — поляки, 11% — євреї, 2% — інші національності). Проте й цю державу сусідні країни не визнавали, оскільки Польща вважала Східну Галичину своєю землею. Протягом листопада - грудня 1918 року польські війська захопили 10 повітів із 59. 22 листопада 1918 року українці покинули Львів, державні структури переїхали спочатку до Тернополя, а на початку січня 1919 року — до Станіслава.

Система управління, створена ЗУНР, відрізнялася від системи управління У HP.

Армія ЗУНР, яка одержала назву УГА (Українська галицька армія), налічувала до 120 тис. вояків. Спочатку її очолював генерал М. Омелянович-Павленко, але влітку його замінив генерал О. Греків. У цій армії воювали не тільки українці, але також і австрійці, угорці та представники інших національностей; у складі УГА був сформований єврейський курінь, до якого входило 1,2 тис. вояків.

Українській армії протистояла численна польська армія генерала Ю. Галлера, підготовлена за кошти Антанти.

Навіть у складних умовах УГА провела ряд блискучих воєнних операцій проти ворога. Однією з найславетніших сторінок Визвольних змагань стала Чортківська офензива (наступальна операція), коли 25-тис. українське військо примусило відступати 100-тис. польську армію.

Наприкінці червня 1919 року польська армія почала потужний наступ проти частин УГА. Знесилене в жорстоких боях українське військо 16 липня 1919 року перейшло річку Збруч і з'єдналося з частинами армії УНР.

Євген Петрушевич (1863-1940)

Український громадсько-політичний діяч. Народився в Буську (тепер Львівська обл.) у сім'ї священика. Навчався на правничому (юридичному) факультеті Львівського університету. У 1907-1918 pp. — посол австрійського парламенту, заступник голови Українського парламентського представництва. Під час Першої світової війни — член Головної української ради та Загальної української ради. 1918 року як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 1919 року обраний Президентом Західноукраїнської національної ради (фактично Президентом ЗУНР). Після проголошення Акту злуки ЗУНР і УНР став членом Директорії УНР. 1919 року покинув Кам'янець-Подільський і виїхав до Відня. До кінця свого життя перебував в еміграції в Берліні, де й помер 1940 року. Похований на цвинтарі кафедри св. Ядвіги. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26