Селянсько-повстанський рух у роки громадянської війни

Персоналії

Другий зимовий похід військ УНР

Ризька мирна угода більшовиків з Польщею фактично ліквідувала українсько-польські домовленості. Українські прибічники УНР залишилися сам на сам з могутнім противником. У тилу Червоної армії й далі діяли десятки партизанських загонів, загальною чисельністю близько 40 тис. осіб. Антибільшовицькі повстання охоплювали Поділля, Київщину, Катеринославщину та Полтавщину. Щоб допомогти повстанцям, уряд УНР розробив план повстання, яке відбулося в листопаді 1921 року під загальним командуванням Ю. Тютюнника. У похід, який одержав назву Другого зимового походу, вирушило 1,5 тис. українських добровольців.

Спочатку повстанців супроводжував успіх, їм удалося прорвати радянський кордон. Подільська група (400 бійців під командуванням М. Палія та С. Чорного) з боями пройшла все Поділля та вийшла в район Бородянки за 60 км від Києва, але під тиском потужних сил більшовиків 29 грудня 1921 року змушена була відступити назад до Польщі. Бессарабська група (300 бійців, яких очолював генерал А. Гулий-Гуленко) після першого прориву в більшовицький тил вимушена була відступити на територію Румунії. Волинська група (800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника) здобула м. Коростень, але була оточена угрупованням радянської кінноти під командуванням Г. Котовського. 1 7 листопада війська УНР були розбиті більшовиками під м. Базар, лише 150 бійцям удалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі. 359 учасників Другого зимового походу були розстріляні.

Трагічний Другий зимовий похід був останнім виступом армії УНР проти більшовиків.

Війна за незалежність завершилася.

Юрій Тютюнник (1891-1929)

Член Центральної Ради. Один з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. Скоропадського. У 1918-1919 pp. — начальник штабу військ Директорії. За визволення Одеси нагороджений орденом Червоного прапора. Учасник антирадянського виступу М. Григор'єва проти продрозкладки. Генерал-хорунжий Директорії. У радянсько-польській війні 1920 р. — командир 4-ї дивізії військ Директорії. Разом із С Петлюрою емігрував до Польщі. У 1920—1921 pp. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1923 р. здався радянській владі. Розстріляний у Бутирській в'язниці в 1929 році.

За роки громадянської війни влада на всіх теренах України змінювалася понад 100 разів. Найболючіше це вражало селянську масу. Більшовики, проголосивши ленінський «Декрет про землю», проводили в Україні продрозкладку, насаджували комуни та колективні господарства. Вони спиралися на найбіднішу частину селянства й утискали ту його частину, яка намагалася підняти власне господарство. Тому в Україні протягом сіх років громадянської війни розвивався стихійний селянський рух.

Повстанський рух охопив і деякі партизанські частини Червоної армії. У березні 1919 року про свій відхід від більшовиків заявив отаман Зелений (Д. Терпило). Його військо, яке налічувало понад 12 тис. осіб, діяло в районі Обухова, Трипілля, Переяслава, Золотоноші. Більшовикам удалося оточити й завдати поразки основним силам Зеленого. Коли в Трипіллі залишився невеликий загін більшовицької молоді, Д. Терпило повернувся до міста, у жорстокому бою розбив комсомольський загін, а полонених за його наказом покидали зв'язаними з круч у Дніпро. Ця подія ввійшла в історію як Трипільська трагедія.

На Катеринославщині, у районі Гуляйполя, діяла ціла повстанська армія відомого анархіста, українського селянина Н. Махна. Армія Махна, яка в різний час налічувала 35-50 тис. осіб, була побудована за правилами регулярного війська: у ній існували дивізії, полки, корпуси. Махновські частини відзначалися високою маневреністю і мали добре налагоджену розвідку, вони складалися з кінноти та піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Зазнаючи невдачі, армія Махна блискуче розсіювалася на окремі загони й уникала переслідувачів. Коли гетьманці, денікінці та війська барона Врангеля почали відбирати в селян землю, до Махна стали стікатися маси селянства. Махно тричі укладав договір з більшовиками і тричі його розривав. У ході громадянської війни Н. Махно вів військові дії проти білогвардійців, військ Директорії та більшовиків.

У травні 1919 року стався заколот отамана М. Григор'єва, колишнього офіцера царської армії. Якийсь час Григор'єв був у союзі з більшовиками; проте коли розпочався наступ Денікіна, М. Григор'єв оголосив себе отаманом усієї України та проголосив універсал, у якому висунув антибільшовицькі гасла: «Влада Радам народу України без комуністів», «Україна для українців». Армія Григор'єва налічувала 15-20 тис. осіб, мала на озброєнні 52 гармати, 700 кулеметів, 6 бронепоїздів. Відчуваючи свою силу, григор'євці розпочали наступ на Київ, Харків, Катеринослав.

За короткий час отаман зумів захопити Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Кременчук, Черкаси, Умань. У здобутих містах і селах григор'євці вдавалися до масових погромів і вбивств. Тільки в Єлисаветграді закатовано біля 3 тис. осіб. У травні більшовики почали наступ проти військ

Григор'єва, у результаті якого його частини були розбиті, а залишки григор'євців разом зі своїм отаманом втекли до Н. Махна. 27 липня 1919 року Н. Махно вбив М. Григор'єва.

Нестор Махно (1888(1889)- 1934)

Український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. Народився в с. Гуляиполе Катеринославської губернії (тепер Запорізька обл.). 1906 року став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів». За участь в експропріаційних акціях кілька разів був заарештований поліцією. У березні 1910 року Одеський військово-окружний суд засудив Н. Махна до смертної кари, яка невдовзі була замінена довічною каторгою. 1917 року розгортає на Катеринославщині широку діяльність як політик і військовий діяч: формує «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин, що намагалися через територію України пробитися на Дон і приєднатися до військ генерала О. Каледіна; організовує невеликий повстанський загін для боротьби проти влади гетьмана П. Скоропадського. Із січня 1919 року розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої форми влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»). У 1920-1921 pp. H. Махно вів виснажливу й запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснив ряд повстанських походів Азовським узбережжям на Дон та Поволжя. 28 серпня 1921 року разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Помер 1934 року в Парижі. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26