Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України. Історіографія давньої історії України 13

Історіографія давньої історії України 13

зберегла неолітичний спосіб життя й господарства аж до появи на наших землях мідного віку.

' Найбільш яскравими [-неолітичними культурами на териіорії України є трипільська, розміщена в лісостеповій зоні, і ямна, що займала в основному степові райони.

В кінці XIX ст. київський археолог В.В. Хвойка провів перші розкопки трипільських нам'яіок у с. Трипілля Київської губернії, Датуючи трипільську культуру, він виділив у ній дві хронологічні групи -кам'яного віку і епохи міді. Ним же була висловлена думка, що могутні площі з ши ни були реш гкамн не житла, а святилищ, пов'язаних з культом поховання.

Пам'ятки трипільської культури займали в IV - першій половині III тис- до н.е- все лісостепове Правобережжя і Подністров'я, а на пізньому етапі існування культури поширилися на Волинь і в степове Причорномор'я, На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.

У розвитку Трипілля за періодізаціею ТС. Пассек виділяють три періоди: ранній (А)-поселення Лука-Врублівецька. Гринівка на Дністрі;

середній (В) •• Володимнрівка на Сикюсі, Колом пищика поблизу Києва;

пізній (С) • Жвансць, Козаровичі, Усатове (іепер територія Одеси), Городськ на Волині, Софіївка па Київському Подніпров'ї та ін. Значний вклад у вивченні ірипільської культури в повоєнні роки внесли К.К.Черниш, Т.С.Мовша, В.Г.Збенович, П.О.Круц, О.В.Цвек та інші науковці.

Ямну культуру детально дослідили ще в середині XIX ст. Д.Я.Самоквасова. М.Є.Кранденрбург, Г.Л.ГкадонськиЙ.

Вивченням степових племен мідного віку України займалися Й займаються В О.Г'ородцов, О.Ф.Лагодовська, А.В.Добровольський, О.Г.ІІІапошникова, А.О.Щецинський, Д.Я.Телегін.

Епоха бронзи - оеганній великий період первіснообщинної формаї (ії. Археологи та лінгвісти здійснили велику робоїу зви іначснням етнічної належності населення брон-іового віку. Обірунтованою слід уважати думку, що племена Волиііі, Правобережжя, Середнього Подніпров'я - тшинецькі, білогрудівські й чорноліські - належали до праслов'янської етнічної спільності (0.1. Тереножкін, Б.О. Рибаков, С.С.Береіанська), а носії культур шнурової кераміки були предками

германців, слов'ян і балтів Степові райони України ще з енеолітнчноі'о часу (ямна культура), а поіім в епоху бронзи (культури багато в.іликової кераміки, зрубна, білозерська) були заселені скотарськими племенами індоіранської етнічної спільності (М.Я.Мерперт, Н.Л.Членова, С,С.Бережанська). Певною своєрідністю в етнічному плані відзначалося населення епохи бронзи Південної о Заходу та Північної о Сходу України, На Днісгрі й у Степовому Правобережжі мешкали носії фракійських кульїур, сабатинівськоїта Ноа (С.Моринц, Г.І.Мілюкова). П населенні мар'янівської та бондарихинської культур (Північний Схід України) дослідники вбачають представників фіно-угорської групи (В.А. Іллінська.Д.Я. Телегін).

В першому тис. до н.е. з'являється залізо - більш досконалий метал, ніж бронза. Першими відомими нам племенами на території України, що володіли -залізними знаряддями праці і зброєю були кіммерійці. Про них згадує Гомср в славетній «Одіссеї», окремі рідомості є також в Геродотовій «Історії». Науковцям трпва.інй час не вдавалося співвіднести писемні повідомлення з конкретними знахідками. Через якісь загадкові випадковості кіммерійські старожитності довго не траплялися археологам. Аж лише в поноєнниіі час сиіугщія змінилася на краще й тепер в розпорядженні дослідників є кількасот пам'яток кіммері ііського часу (IX -перл іаполивииа У'ІІст.дон.е,). Велика заслуга в цьому належить ученому 0.0. Іссссну та засновнику київської школи скіфозпавства О.І.Тереножкіну, - вони виділили основні риси кіммерійської культури, що дас чмогу досить легко визначати поховання її носіів серед усісї маси степових моїил ранньої залізної доби. Ці поховання здійснювалися в прямокутних або в овальних ямах, прикритих курганним насипом. Іноді стінки ями обшивалися деревом, з цього ж маїсріалу робилося іі її перекрнітя. Кіммерійські поховання • головне археологічне джерело Ді'ія вивчення історії нкуль'іурицьої о ще значною мірою таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося.

Корені кіммерійської культури, на думку більшості сучасних дослідників (Г.Т. Ковпаненко, Б.А. Шрамко та ін.), слід шукати у старижптностях зрубни\ племен Північного Причорномор'я, - їхні нащадки, безумовно ста.їй однією з головних складових частин кіммерійського народу. Значну роль у формуванні цього народу відіграв

Історіографія давньої історії України 15

і перехід у степи Східної Європи досить великих груп населення з більш східних районів.

• Найдавніші державні уївореиня на українських землях в історичнихдосліджсннях. Обставини появи скіфів у степах Північного Причорномор'я не зовсім ясні. Стародавні джерела тлумача'і ь цю подію по-різному. Геродот, який присвятив Скіфії одну з дев'яти книг своєї «Історії» виклав таку - на його погляд, найвірогіднішу - версію:

прабатьківщина скіфів знаходилась десь на схід від Кіммерії, однак під тиском кочових племен - массагетів вони покинули свої землі й вирушили в пошуках нової долі на захід. У решті-решт їхні орди наблизилися до кіммерійськіх пасовищ. Події, описані Іеродотом у V ст. до н.е., приблизно можна датувати початком VII ст. до н.е. До цього ж часу належать і найдавніші -згадки про скіфів у писемних джерелах, а саме в ассірійськіх клинописних документах 70-х рр. VII ст. до н.е.

Першою спробою систематизації матеріалів з історії скіфів стало дослідження Андрія Лезлова «Скіфська історія», написане в 1692 р.

У XIX ст. помігний внесок в дослідження археологічних пам'яток Скіфії зробив І.А. Забєлін. Він ввів у свої праці поряд з аналізом писемної традиції опис деяких скіфських археологічних пам'яток, завдяки чому зробив перший крок до оформлення спеціального напрямку в археології - скіфозиавства.

На початку XX ст. проаналізували археологічні матеріали, що стосувалися Скіфії М.І. Ростовцен. М.ІАріамонов, Л.Т.Мелюкова.

Географію та населення Скіфи, борогьбу за Добруджу, загибель Великої Скіфії у 60-80 рр. XX ст. активно досліджували О.І.Тереножкін, Б.М.Граков. Г.Т.Кі'впіїненки. Б.М.Мочолсвський, Л.В.Яковенко. Разом з тим останній період скіфської історії на сьогодні досліджений у незначній мірі, у меншій мірі ніж період - VII - IV ст. до н. е.

У III ст, до н.е. могутня колись Скіфія занепадає й поступається Своїм місцем новим пришельцям зі Сходу - войовничим сармптам.

Серед ранніх згадок про сарматів у Північному Причорномор'ї" важливе місце посідають праці Діодора Сіцілійського, Протогена, Страбона.

В результаті тривалих досліджень писемних та археологічних джерел П.Рау, П.С,Риков,К.Ф. Смирнов, М.Г-Мошкова з'ясували:

сарматські племена сформувалися в повоязько-приуральських степах у

Конур Р.П,, Конур А-П. Історіографія ісіорії України

Ш ст. до н.е., і звідти розселилися аж до Дунаю та підгір'їв Кавказу. Вже

у П-Г сг. до н.е сармати займали степи між Дніпром і Доном (В.Є.Максиме] іко, С.П. Полин, Б.І.Лобай). Сарматські могили (кургани), зброю, кінське спорядження, мис'і сцтво детально дослідили 0.1.7 ерснож- КІН, І.Ф. Ковальова, Л.О.ІЦепинський.

Дослідження пам'яток античної культури на території України почалося ще наприкінці ХУІІІст.Спочаїку цс пули візуальні обстеження, викладені в загальних описах Північного Причорномор'я Г.Е.Келером, П.І.Кеписном, І.ІІ.Муравйовим-Аиостоло.м Вже на початку XIX ст. створюються музеї в Миколаєва 1^00), Феодосії (1811), Одесі (1Я25), Керчі (І Я26). їхня діяльність спрямовувалася на вивчення переважно античних пам'яіок. У 1ЖІІ р. інженер-! снерал ІІ.К.Сухтелен проводить в Ольвії перші археологічні розкопки, трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу Керчі й у Херсонесі. Регулярного харак'іеру розкопки пам'яток античної куль гурі] Північного Причорномор'я набули з кінця XIX ст.

Крім історико-археолопчних описів названих авторів (додамо сюди ще шеститомник Дюбуа де Монпср'г іа працю А.С-Уварова «Исследования по древностях Южной России й берегов Черного моря») в першій половині Х IX ст. були створені карти і плани залип іків античних міст. Згодом були зроблені спроби звести археилопчні матеріали, а також розвідки з історії Воспорського царства й Ольвії.

З кінця XIX ст, розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та їхніх некрополів на території України - Березані та Ольвії (Б.В.Фармаковськин, Е.Р. Штерн), Херсонеса (Одеське іовариетво старожитностсй, Р.І-Лепер), Паптікапея (К С. Думберг, В.В.Шкорпіл), курганів Боспорського царства. Були відкриті оборонні споруди, житлові кваріали й монетний двір у Херсонесі- десятки монументальних поховальних споруд. Систематично публіку малися археологічні зві'іи. Неодмінно еліл 'іг.ідаїи про здійснені В.В. Латишевим зводи перекладні грецьких і лашнсі.кнх авторів, які 'залишили відомості щодо Причорномор'я, атакож про зводи перекладів лапідарних написів, виявлених у нівніннонричорноморських містах. І Іазвемо і акоїі; ирашо М. І.І'ос і иііцева «Аліичная декоративная живопись на юге России» (1914).

Сьогодні ми ма'-мо досить повне уявлення про археологію та історію всіх ценгрів поширення античної культури в Північному

Дата добавления: 2015-05-26