КоцурВ.П^Коцур А.П. Історіографія історії України

Історіографія давньої істо|]іЇ України 21

озброєнні щити, проводять активні воєнні дії проти сусідів. Ще одна згадка про слов'ян, уже під їхньою власною назвою (хоча й дещо перекрученою), міститься в «І еоірафії» ученого з Олексгшдрії Птолемея (К9-} 67 рр.). Крім племен, що прожинали на південь від венелін, цеіі авгор називає народи, які розселилися від Прибалтики далеко на схід: галіндів, сидинів, ставанів, аланів. Назви «ставани» ~ія «слов'яни» були ідей інфіковані баїатьма дослідниками, починаючи ще від М.В.Ломоносова й В.М.Таїищева.

Про нашу землю найстарші відомості належать грекам і арабам. Кали перші чисто описові і торкаються лише самої території, то арабські - вже чимало говорять про населення- У IX - Х ст. араби були дуже культурним народом. Їхні купці багато Їздили по різних землях і і ому на той час вважалися першими геоірафами в світі.

Майже нсі арабські письменники ясно відрізняють слов'ян від «Руси», при чім головним містом слов'ян вважаю її-. Київ, який називають «Куяб», Про самий народ кажуть, що він займається хліборобством та почасти скотарством, с суворим і войовничим.

«Як у них родіпься син, - пише Ібн-Даст у Х ст., він бере голий меч, кладе перед новонародженим і каже:

— Не чалншаю тобі в спадщину ніякого майна, матимеш тільки те, що здобу дсш цим мечем...

Міст у них велике число і живуть вони просторо».

Аль-Масуді, письменник 20-50 рр. Х ст. подає не тільки географічні відомості, ал е і акож поділ слов'ян на племена та ї.'.особлнііості. Про слов'ян говорить що «вони поділяються на багаї о народів і деякі (них християни, є поміж ними також погани і ті, що поклоняються сонцю». Окремо від цих народів зіадує «русів», У другому місці, оповідаючи про «поган в країні хозарського царя», пише, що деякі племена з ни.': і «славяни і русини». Кажучи про слов'ян, зауважує: «Вище ми вже оповідали про короля, котрому в минулі часи підлягали ін!піГреіігт-;і)їхкоро"іігі.себтопроМаджага- короля Валиі!ани(Волиііякиаоі» 1 Іи.іяне)- нарід, котрий є одним з осі іонних (корінь зі слов'янських корінів) славянських народів, вони поважаю гься поміж їхніми народами, і мали нереваїу поміж ними. Але потім пішло розєднання поміж їхніми народами, лад 'їх бун пору нісннй. вони пришили до шнепаду (поділилися) і кожне племн вибрало собі короля, як то ми вже казали про їх королів, з причин, які оі ювіда ги було б занадто довго».

Про «Русь» автор говорить таке:

«Руси складають численні народи, що поділяються на розріджені племена. Поміж ними г нарід. то наіив;іі;ться Лудана, котрий г одним 'і найчислсншших поміж ними. Вони мандрую гь з крамом в країну Андалус (Еспанію!), Румію (Рим, Італія, або Візантійська держава), Кустантинію (Царгоргд) і Хозар Після 300 року Гидж-ри (912-91-Ч рр. Хр.) гріїпилося, що коло 500 кораблів, де на кожному було 100 людей (з Руси).увіііінлив протоку Найтаса, що зєднуеіься з хозарською рікою (Хозарським морем!)». Далі оповідається, що Руси з успіхом воювали з різними народами на побережжі Каспійської о моря і досягнули навіть Баку.

Інший арабський письменник 70-х рр. Х ст. Ібн-Хаукаль у книзі «Книга шляхів і держав» пише, що Русь знищила своїх сусідів: «Тепер не залишилося і сліду ані від Кулгара, ані під Буріаси, ані від Хазара, бо Русь напала (іниниїла) всіх їх, забралан них псі ті краї і привернула до себе»,

Про нашу землю і звичаї наших предків найбільше пише згаданий вже Ібн-Даст:

«Поміж країною Баджнаків (печенігів) і країною слов'ян десять днів дороги; на початку слов'янської землі є місто Куяб (Київ). Шлях до Їх країни йде стспами. бе-ідоріжжями, через потоки і густі ліси. Країна слов'ян - крає рівний ілісис'іий; в лісах вони і жиготь. Вони не мають ані виноірадів, ані ріллі, 3 дерева виробляють подібне до кухлів, в коїрих і вулики для пчіл і мед пчіляний заховується, це зоветься у них - улигидж, і один такий кухоль місти і ь десять кварт його. Вони пасуть свиней, також овець. Як котриіі умре, вони иаляїь його трун. Жінки їх, як хто вмре, деруть собі ножем руки й лице. На другий день після палення небіжчика йдуть до того місця, де це сталося, збирають попіл, складають в начиння і ставлять на горбі. За рік по смсрти небіжчика беругь кухлів двадцять меду, іноді трохи більше, іноді трохи менше, несуть на той горб, там само збирається й родина небіжчика, їдять, п'ють і потім розходяться.

Найбільше сію'іь просо, в жнива беруть просіяні зерна проса в корці, підносять до неба й кажуть:

-Боже, ти дав нам страву, дай і тепер її досить! Є в них ріжні кобзи, гуслі і дудки; дудки довгі на два лікті, а кобза має вісім струн. Напиток роблять собі з меду.

Що до Руси, то вона на острові, що оточений озером. Той острів де живуть вони (Русини), маг прое горінь на три дні дороги, «критий лісами і болотами, нездоровий і такий воі кий, що як ступиш ногою, то

Дата добавления: 2015-05-26